Владика Іван Чорняк

Єпископ-помічник Львівської архиєпархії

Народився	17 грудня 1899 року у селі Журавиця Перемишльського повіту (сьогодні Польща).
Священичі свячення	1925 року із рук митрополита Андрея Шептицького.
Єпископська хіротонія	1964 року відбувалася таємно.
Помер	24 грудня 1980 року у Сокільниках (Львівська область).

Дитинство та освіта

Іван Чорняк народився 17 грудня 1899 року у селі Журавиця Перемишльського повіту (сьогодні Польща), в сім’ї християн середняків. Юність хлопця проходила без батьків. Мати Розалія з дому Шусталь померла 1911 року. Батько Іван, працював рільником, був мобілізований на війну в 1914 році, а в 1915 році після упадку Перемиської твердині потрапив в російський полон, з якого повернувся в 1921 році.

Початкову школу закінчив в рідному селі, а гімназійні студії — в Перемиській гімназії з відзнакою в червні 1921 року. Хлопець відчув покликання і вирішив стати священником. До Греко-Католицької духовної семінарії був прийнятий за рішенням Митрополичого Ординаріяту 17 вересня 1923 року, де закінчив 6 семестрів в 1923–24 і 1924–25 роках. Чин читця, співця, свічконосця одержав 6 липня 1925 року в архикатедральному храмі Святого Юра у Львові з рук митрополита Андрея Шептицького. У скорому часі отримав дияконські свячення. Це сталося 26 липня 1925 року у митрополичій каплиці з рук митрополита Андрея Шептицького, архидияконом при цьому був о. Михайло Яцковський, шамбелян і крилошанин Митрополичої капітули.

Священниче служіння

Під час третього року богословських студій, у 1925 році був рукоположений на священника. А в листопаді цього року виїхав до Інсбруку для продовження навчання. Своє навчання поєднував з глибоким духовним життям, щодня служив Літургії.

Під час своїх студій о. Іван мав постійну моральну і матеріальну підтримку від митрополита Андрея Шептицького, з яким вів щиру переписку. Перебуваючи в Інсбруку, має проблеми з деякими предметами. Переборовши їх, продовжує студії. В 1931 році, близько трьох місяців жив в маєтку графині Янкович на повному її утриманні. У неї о. Чорняк мав змогу відправляти Службу Божу в східному обряді.

28 червня 1931 року в Інсбруці отримав ступінь доктора біблійних наук. Але отець Іван не захотів зупинятися на досягнутому і просив благословення в митрополита Шептицького на продовження навчання. Отримав дозвіл і протягом 1931–1932 академічного року навчався в Папському біблійному інституті в Римі. Не маючи змоги самостійно оплачувати своє навчання і проживання, о. Чорняк постійно перебував на утриманні митрополита Андрея. 4 липня 1933 року отець Іван захистив ліценціат. В 1934 році склав обов’язкові іспити для випускників та отримав ступінь «candidates ad lauream».

5 вересня 1934 року о. Чорняк отримав запрошення на посаду духівника, від ректора Духовної семінарії у Львові Йосипа Сліпого. Але це був лише початок його служіння закладу, який формував священників — еліту українського народу. На запрошення митрополита Андрея Шептицького, почав викладати біблійні науки в Богословській академії в 1934–1935 роках, а також став і префектом Духовної семінарії.

Був наймолодшим на той час префектом в Духовній семінарії. Префект здійснював головний контроль за студентами. В його обов’язки входило дбати про необхідний для душпастирської праці рівень знань семінаристів, їхню побожність, добру поведінку, чесність та вміння поводитися у житті. Префект був присутній на духовних вправах, проповідях, катехизаціях, репетиціях співу. Крім того він мав ключі від усіх кімнат і міг в будь-який момент зайти в одне чи друге приміщення. У неділю та свята, отець Іван відправляв богослужіння. Мешкав у семінарії і харчувався разом із вихованцями. Як префект завжди був відкритий на діалог із студентами для вирішення їхніх проблем. Але разом з тим був строгий із порушниками дисципліни. Стежив за тим, щоб вихованці семінарії не надто багато часу приділяли відпочинку та різноманітним розвагам, лише стільки, скільки потрібно для збереження, або підтримання здоров’я. Був справедливим до семінаристів, ніколи покарання для студента не перевищувало скоєне ним порушення.

Освіта здобута в найкращих духовних закладах Європи, зробила о. Івана одним з провідних викладачів. У Богословській академії викладав екзегезу Старого Завіту та єврейську мову, після смерті Тита Мишковського 4 лютого 1939 року, також перебрав на себе виклади біблійної історії та інтродукції Старого Завіту.

В цей час о. Чорняк жив активним життям Церкви. Брав участь в Унійному з’їзді в Пінську, у 5-ій Унійній Конференції 5–6 вересня 1935 року. В ній взяло участь близько 70 осіб, між якими було 16 українців.

Коли Духовну Семінарію та Богословську академію закрили більшовики, після свого приходу до Львова, отець Чорняк, щоб уникнути переслідувань, змушений був виїхати з міста до свого батька і брата, які жили в Журавиці. Але і там продовжив свою душпастирську діяльність.

Став помічником місцевого пароха в сусідньому селі Сосниці. У травні 1941 року на запрошення о. Вергуна Петра, який був апостольським візитатором для українців в Німеччині, переїхав в Німеччину, в місто Берлін, де став його канцлером. Також Чорняк в Німеччині займався душпастирською працею. Парафія отця Івана в Берліні знаходилася за адресою: алея Папель № 61. Отець відправляв богослужіння і в інших містах: Штаттені, Франкфурті на Одері, Хаберштадті, біля Магденбурга і Брандербурга. В цих містах відправляв богослужіння для українських робітників, які приїхали туди із Західної України. Під час перебування в Німеччині отця Івана двічі викливав у гестапо гаупштурмфюрер і пропонував співпрацю, але він навідріз відмовився.

Восени 1941 року, на пропозицію Йосифа Сліпого, ректора Духовної Семінарії, повернувся до Львова і продовжив працювати в Духовній семінарії та Богословській академії.

З квітня 1942 року отець Іван виконував обов’язки віце-ректора Львівської духовної семінарії до жовтня 1942 року. Офіційно в цей час він займав посаду префекта, але через брак кваліфікованих кадрів сповняв також і ці обов’язки.

Потрібно сказати, що в час німецької окупації в Духовній семінарії був лише один віце-ректор, який займався і господарською частиною і навчальним процесом. Тож на отцю Чорняку лежало багато обов’язків, а відповідно і багато відповідальності. Отець Іван не зловживав своєю посадою і дбав за майно семінарії. Тому скарг на нього не надходило.

Свою викладацьку діяльність у Львівській Богословській Академії отець д-р. Іван Чорняк розпочав у 1934 році, одночасно із призначенням на посаду префекта у Львівській духовній семінарії.

Молодий священик, щойно після закінчення закордонних студій, відгукнувся на запрошення митрополита Андрея Шептицького. Отець Миколай Пристай, в той час студент третього року студій в Богословській Академії про отця Чорняка писав: «2 жовтня 1934 року новий викладач отець Іван Чорняк мав на нашім курсі першу лекцію: екзегеза книги пророка Ісаї. В руках мав книжку та листи з конспектами лекцій. Пояснення тексту супроводжував записами на дошці. Вів себе не певно, бо, здається, це була його перша лекція загалом. Вийшов після закінчення зворушений та червоний на лиці».

Крім старозавітної екзегези також викладав єврейську і арабську мови. 24 вересня 1934 року увійшов в одну з шести іспитових комісій установлених Богословською академією, для справнішого проведення іспитів. Отець Іван входив у Біблійну комісію. Крім нього учасниками комісії були о. проф. д-р. Тит Мишковський, о. проф. д-р. Василь Лаба, п. доц. Ярослав Пастернак. Також цього року Богословська Академія відновила Біблійний семінар і доручила його отцю Чорняку. В 1934–1935 році головним завданням учасників семінару було читання книг Неємії, а предметом дослідження «Юдська провінція в часи Неємії». Протягом цього року семінар відвідали 41 студент. Вже наступного року цей семінар не зміг функціонувати. Але продовжив свою роботу в академічному 1936–1937 році. Темою семінару в цьому році отець Іван обрав книгу пророка Ісаї, а зокрема ті її частини, які висвітлювали літературну творчість і політичну діяльність пророка. В ньому взяли участь 16 студентів.

Після смерті проф. о. д-р. Тита Мишковського 4 лютого 1939 року, отець Іван почав викладати біблійну історію та інтродукцію до Книг Старого Завіту.

22 вересня 1939 року після вступу Радянської армії до Львова Богословська Академія перестала функціонувати, відповідно припинилися і виклади. Осінню 1941 року, після відступу більшовиків, отець Чорняк продовжив свою працю в Академії. Але всі виклади проводилися підпільно, адже німецька влада не давала дозволу на існування вищих навчальних закладів. В лютому 1942 року на основі габілітаційної праці «Юдська провінція в першому столітті по неволі вавилонській» був іменований доцентом Богословської Академії.

Богословська Академія під час німецької окупації офіційно не працювала, вся документація велася від імені Духовної семінарії. З ліквідацією більшовиками Богословської Академії всі виклади припинилися.

Отець Іван Чорняк обов’язки ректора Духовної семінарії виконував зі січня 1944 року по квітень 1945 року. Це сталося через те, що Йосиф Сліпий став помічником митрополита Андрея Шептицького, в якого були проблеми із здоров’ям і не міг приділяти свою увагу семінарії.

Свої обов’язки отець Іван виконував добре, оскільки мав змогу з ними ознайомитись, перебуваючи на посаді префекта з 1935 року, а також перебуваючи на посаді віце-ректора з квітня 1942 року. Разом з ректором у цей воєнний час діяла також і управа семінарії. Посаду віце-ректора займав о. Іван Гаврик, господарською частиною семінарії завідував адміністратор о. Михайло Ратушинський, духівником був о. Лев Куленій, префектами — о. д-р. Степан Сампара, о. Йосиф Труш та о. Миколай Пристай.

Ректор був відповідальний за увесь навчальний процес, його організацію і функціонування. Крім того займався моральним вихованням студентів. Окремим пунктом стояла господарська діяльність. Отець Чорняк повинен був бути компетентним щодо податкових, юридичних питань, керувати ремонтами та консервацією семінарійних будинків в нелегкий час війни. Ректор тримав контроль за роботою віце-ректора, префектів, старостами курсів, всією прислугою.

Отець Іван жив в семінарії, отже він мав своє помешкання з опаленням та світлом.

Потрібно відзначити активну наукову працю отця Івана з часу повернення до Львова. У березні 1943 року після представлення габілітаційної праці «Юдська провінція в першому столітті після вавилонської неволі» отримав звання доцента Богословської академії.

З жовтня 1942 року отець Чорняк хоча лишався префектом, виконував обов’язки ректора. Такий стан речей був до січня 1944 року, коли Чорняк став офіційним ректором. Переписка з владою велася по-німецьки, оскільки він добре знав німецьку мову, а о. Миколай Пристай, який був префектом і секретарем переписував на машинці. Виконуючи це, ніколи не нарікав, що це додатковий тягар до його праці.

Ректорат отця Івана припав на важкі часи війни, коли потрібно було переселятися з місця на місце, бо більшу частину семінарійного будинку зайняла німецька воєнна частина, а згодом воєнний шпиталь Червоної Армії. Отець Чорняк був патріотом України і в доступний йому спосіб допомагав національній боротьбі.

Арешт ректора Духовної семінарії

Після виступу Ярослава Галана в пресі 8 квітня 1945 року через статтю «З хрестом чи мечем» почався наступ комуністичної влади на Греко-Католицьку Церкву. Репресії не обминули і семінарію. 13 квітня 1945 року увечері в Духовній семінарії було проведено обшук, а вже 14 квітня полковник Алексеєв, що керував цією операцією, оголосив про ліквідацію Львівської Духовної семінарії та Львівської Богословської Академії.

Переслідування чекало і на керівництво семінарії. 14 квітня 1945 року отця Чорняка, ректора Духовної семінарії, і ще двох префектів, Сампару та Труша було заарештовано. Через декілька днів після допитів перших двох отців відпустили.

На початку квітня 1945 року після закриття Духовної семінарії та Богословської академії, о. Іван Чорняк і префект о. Степан Сампара перебралися до вільних помешкань при архикатедральній церкві св. Юра.

Отець Чорняк був заарештований 25 липня 1945 року у місті Львові за адресою пл. Юра № 5, квартира 24. Арешт провів начальник 4 розділу 2 відділу УНКДБ у Львівській області старший лейтенант держбезпеки Дробахін. Священнику закидали те, що з перших днів визволення міста Львова від німецьких загарбників, бувши ректором Духовної семінарії, приймав в школу українських націоналістів, що проживали в місті без прописки і документів, а також те, що активно виступав проти заходів, що проводилися Радянською владою в Західній Україні.

Але за офіційними документами органів КДБ арешт колишнього ректора семінарії відбувся 25 червня 1945 року, тобто на місяць скоріше, ніж це відбулося насправді. Це свідчить про халатне і байдуже ставлення органів спецслужб Радянського Союзу до заарештованих людей і тих, хто перебував під слідством.

Час від арешту до отримання засуду в суді, отець Іван провів у Львові в тюрмі на вул. Лонцького. Тюрма була переповнена, умови антисанітарні. Харчування жахливе, щоб лише в’язні не повмирали з голоду. Люди, що жили в камері з отцем Чорняком, були бліді, з слідами від побоїв, які отримували під час допитів. Однокамерники до отця Івана ставилися з повагою, особливо дві польські родини, які мали католицьке виховання.

На допит викликали в будь-який час, зранку, в обід чи вечір. Особливо любили проводити допит вночі, це деморалізувало людей. Допит Чорняка проводив старший слідчий відділу УНКДБ капітан Брюханов.

Отець Іван в органах радянських спецслужб числився і проходив по справі «Ватиканці». Її було заведено на групу духовенства уніатської Церкви, котрі проживали в місті Львові. Їм приписували те, що під приводом боротьби проти возз’єднання Греко-Католицької Церкви з Православною, вели антирадянську агітацію і пробували вести організовану боротьбу проти Православної Церкви. Всього по цій справі проходило 11 осіб. Крім Чорняка в неї входили отці: Климентій Шептицький, архимандрит в монастирі студитів, Степан Рудь, член Львівської архиєпархіальної капітули, Микола Галянт, священник церви Юра, Степан Василєв і Володимир Фіголь, священники Успенської Церкви.

Допити отця Івана проходили в декілька етапів. Перший з них був спрямований на те, щоб змусити його зректися Греко-Католицької Церкви і перейти на православ’я. Але міцний духом, непохитний вірою о. Чорняк не піддався на прохання, залякування, погрози слідчого. Побачивши, що спроби переконати підсудного зазнали невдачі, енквдисти застосували другий, основний етап. Його метою було доказати антирадянську діяльність о. Чорняка і його зв’язок з німецькими спецслужбами.

Допити були регулярними й інколи тривали більше 12 годин. Особливо цікавив слідчого час, який отець Іван провів у Німеччині з половини травня 1941 року до кінця липня 1942 року.

Отець Чорняк не приховував, що коли перебував у Німеччині, неодноразово мав розмови з агентами «гестапо», проте співпрацювати з ними відмовився. Але радянські спецоргани не вірили отцю Івану, про це свідчить уривок з допиту, в якому слідчий Брюханов говорив, що Чорняк був агентом «гестапо», вимагав, щоб той розказав про завдання, які отримав від німців, перед їх вигнанням зі Львова. Підозрюваний тримався гідно і чітко відповідав на поставлені запитання. Отець Іван сказав, що ніяких завдань від німців не отримував, агентом німецьких спецслужб не був, тому інших свідчень, ніж ті, що заперечували усі звинувачення проти нього, не міг дати.

Заслання священника

Особливим пунктом в допитах отця стала співпраця з о. Петром Вергуном, якого КДБ вважало теж агентом німецьких спецслужб. 12 серпня 1946 року колишнього ректора Духовної семінарії Воєнним трибуналом військ Міністерства внутрішніх справ Львівської області в закритому судовому засіданні у місті Львові було засуджено. Головуючим на засіданні був капітан юстиції Біленко, який виголосив вирок. Він звучав так: «Чорняка Івана Івановича за сукупністю ним скоєного за ст. 54–1 „а“ піддати обмеженню волі у виправно-трудовій колонії часом на 10 років з обмеженням в правах, передбачених п. п. А, Б, В, ст. 29 Кримінального кодексу УССР часом на 5 років з конфіскацією всього майна, що належить засудженому.

Термін покарання відбував в Потьмі Мордовської АРСР. Разом з отцем Іваном, покарання переносили різні люди, було багато українців. Але переважну частину ув’язнених складали злочинці.

У тюрмі свої закони і християнину важко жити в такому середовищі. Отець Чорняк постійно молився і саме молитва допомогла йому витерпіти і вижити в цих жорстоких умовах. Отець Валерій Троян в інтерв’ю згадує, що отець Іван отримав від одного з наглядачів тюрми маленький молитвеник, в якому була Утреня і Вечірня, і отець кожного дня, хоч приходив змучений з роботи, лягав обличчям до стіни і молився. Цей молитвеник був написаний від руки і чудом його не знайшли, хоч обшуки і перевірки в тюрмі проводилися регулярно. Насправді, отець дуже ризикував тримаючи в себе і користуючись молитвеником, за таке можна було отримати ще декілька років ув’язнення.

Більшість людей в тюрмі знали, що Чорняк є священиком, дехто сповідався, просив про молитву. Сповідь виглядала як звичайна розмова і лише в кінці отець непомітним рухом давав розгрішення.

Відбувши 10 років в Потьмі прийшла черга на 5 років заслання. Для відбуття цього терміну був вивезений в поселення Мала Сия, Ширинського району Красноярського краю. Але отцю Івану не прийшлося відбувати увесь термін покарання. На десятому місяці заслання був несподівано звільнений. Це сталося на основі Указу Президіума Верховної Ради Союзу Соціалістичних Республік від 17 вересня 1955 року, щодо амністії радянських громадян, які співпрацювали з окупантами в період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.

На засланні о. Чорняк змушений був виконувати різноманітну роботу, більшість з якої була надзвичайно важкою. Він працював вантажником, на дорожніх роботах, лісовим робітником, лісорубом, косарем, фактуровщиком. Не всі могли витерпіти непосильну працю, вона, разом з постійним недоїданням нерідко викликала дистрофію. Особливо важкою була робота в лісі. Не кожен, хто зранку виходив працювати, повертався назад.

Після звільнення, для того, щоб отримати паспорт і мати змогу прописатися, на численні прохання отця Івана, йому видали посвідчення «Управление МВД Красноярского края, 26.10. 1955 года № 51184 Чорняк Иван Иванович был осужден ст. 54–1 „а“ РСФРС на 10 лет лишения свободы с поражением в правах на 5 лет. После отбытия ИТЛ (исправительно-трудовой лагерь) находился в ссылке на поселение в Красноярском крае. На основание Указа Президиума Верховного Совета ССР от 17 сентября 1955 года „Об амнистии советских граждан, сотрудничавших с оккупантами в период Великой Отечественной войны 1941–1945 г. г. из ссылки освобожден 31 октября 1955 года“.

Комуністична система знищувала, або задавлювала тих, хто в будь-який спосіб осмілювався чинити їй опір. Маючи безліч перешкод з боку влади, отець Іван поселився в Кривчицях біля Винник, де працює сторожем у Поліграфічному інституті. Але вже через рік отець змушений був знову податися до Хакасії Красноярського краю, де оселився у селищі Коммунар і перебував з 27 квітня 1957 року до 25 травня 1959 року. З Красноярського краю виїхав до Литви, прописався в селі Кликоляй Анмянського району. Через три місяці був змушений покинути й це місце. До Львова повернувся у вересні 1959 року і замешкав у двоюрідної сестри на вулиці Артема, 55. З 1 червня 1960 року до 19 листопада 1966 року отцю Івану вдається влаштоватися на роботу у Львові у «Народній гостинниці». Робота яку він там виконував, не була престижною, але щоб заробляти собі на життя, змушений був погодитись і на неї. Спочатку виконував обов’язки прибиральника, натирав підлогу пастою, а згодом перебрав посаду швейцара і телефоніста на комутаторі, коли працівник, що був перед ним звільнився.

Колишній ректор семінарії, працюючи в «Народній гостинниці», мав змогу часто зустрічатися з іншими отцями. До нього часто приходив отець Василь Ворновський, отець Смук, отець Василь Притула, що жив на вулиці Броньовій, владика Стернюк, владика Юліан Вороновський. Від цих отців Чорняк дізнавався про життя Церкви, отримував духовну підтримку, сповідався.

У тому часі робив спроби переїхати до Польщі, але Польське реєстраційне бюро 30 липня 1958 року відмовило йому в реєстрації. 29 жовтня 1959 року Воєнний трибунал Прикарпатського військового округу видав отцю Чорняку посвідку, в якій зазначалося — «снята судимость и поражение в правах» [4, с.438]. Не маючи де мешкати, намагався переїхати до рідної сестри Валерії Горак, що жила в Польщі, яка зобов’язалася в разі переїзду брата з Радянського Союзу надати йому помешкання, утримання та медичну допомогу. Правдоподібно, і цього разу дозволу отець Чорняк не отримав, бо 17 грудня 1964 року переїхав до братанича в село Сокільники, Пустомитівського району Львівської області.

Єпископська діяльність

В 1964 році владика Василь Величковський, очікуючи можливого повторного арешту, щоб не перервалася лінія єпископів, висвятив кількох таємних ієрархів. Відомо, що його наступник, Володимир Стернюк, був хіротонізований 2 липня 1964 року. Цілком вірогідним є те, як стверджує владика Борис Ґудзяк, що в той самий час був висвячений титулярний єпископ-помічник Іван Чорняк і наділений єпископськими повноваженнями, зокрема правом висвячувати священників. За іншою версією, яку віднаходимо у «Споминах» патріарха Йосифа Сліпого, єпископську хіротонію о. Чорняк отримав від митрополита Володимира Стернюка незадовго перед смертю.

У перші роки свого життя в Сокільниках до отця Івана часто приходили провірки, робили обшук, навіть один раз оштрафували [15, арк.2]. У скорому часі в 1966 році отець Чорняк вийшов на пенсію, перевірки припинилися. В отця Івана з’явилася можливість увесь свій час приділяти тому, кого він так любив, приділяти свій час Богу.

Отець Чорняк, не зважаючи на важкі обставини атеїстичного часу, проводив гідне похвали і захоплення літургійне і молитовне життя. Службу Божу відправляв в себе вдома, в певних сусідів, яких добре знав, чи в сестер, що знаходилися біля Галицького ринку. На богослужінні завжди був одягнутий в усі ризи. Як в себе вдома відправляв, то там і тримав свій священичий одяг, а коли їхав до сестер, що жили біля Галицького ринку, то ризи йому хтось із жінок або сестер ніс окремо. Так само як і заходив, виходив сам, нічого із собою не брав. Це проводилося з метою конспірації, щоб не наражати сестер на небезпеку.

У себе вдома на Літургію мав окрему кімнату. Вона знаходилася в Сокільниках на вул. Шевченка, 35. Це було приміщення 5 на 4 метри. Була шафа, окрема книжкова шафа, було місце, де стояв столик, на ньому були: образочки, антимінс. Якщо на невеличкому престолі на цьому столику горіло чи блимало світло, це означало, що там є Святі Тайни.

Отець мав два комплекти риз. В нього були вишиті ризи і атласні, розові. Просфори для Літургії отримував з декількох осередків, інколи, коли не було змоги їх дістати, пік сам. Найчастіше їх приносив отець Валерій Троян, що брав їх на вул. Пекарській в монаха Іринея, а також брав в сестер, що знаходилися біля Галицького ринку.

Тогочасні умови не дозволяли співати Літургію, надто себе виявляти. Літургія була читана, все тихенько, в пів голосу, тривала до години часу і була проповідь. Літургію отець Іван служив майже щодня. В неділю і свята приходили на Службу Божу люди, переважно це були родичі, сусіди, знайомі, яким довіряли.

Деколи отець Іван служив богослуження разом з отцем Валерієм Трояном, який на той час був його учнем і був йому за дяка. Коли Чорняк кликав Валерія, то людей не було, отець служив, а той йому відповідав.

Життя священика не обмежується Літургією, воно набагато ширше й багатогранніше. Отець завжди мав при собі вервицю, відкладав її тільки тоді, коли з кимось розмовляв. Також брав Утреню, Вечірню, а ще увечері перед сном відмовляв один раз «Отче Наш» і «Богородице Діво». Він мав правило, як монаше, хоч і не був в монастирі, а був целібатом.

Серед великої кількості інших книжок, зверху, під рукою завжди було Святе Письмо. Так само були серед тих книжок богословські, з історії християнства, життя святих. З цих книг черпав натхнення для свого праведного життя. Особливої уваги заслуговує бібліотека отця Івана іноземної літератури. Мав дуже багато книжок на різних мовах: на єврейській, німецькій, латинській, грецькій. Часто відвідувачі заставали колишнього ректора семінарії саме за читанням різної духовної літератури.

Отець Іван по-братському відносився до римо-католиків. Коли не було можливості вдома відправляти Літургію, радив людям, що прагнули почути Слово Боже і зверталися до отця за порадою, іти саме до Римо-Католицької Церкви. І це він радив не лише у випадку із Службою Божою. Так само Чорняк радив, коли не мав можливості сам сповідати, тоді у Римо-Католицькій Церкві у Львові було 2 священики: Рафал і Людвік.

Душпастирська діяльність отця Івана була досить широкою, наскільки взагалі дозволяли працювати з людьми умови підпілля. В Чорняка було багато багато якостей і рис характеру, які імпонували людям і притягали до нього. Завжди був акуратно одягнутий, поважний, інтелігентний, урівноважений, було помітно, що він шляхетний, ніколи різко не висловлювався. Був дуже добрий, завжди знаходив добре слово, ніколи не кричав, не виходив із себе, ніколи не був розгніваний, до всього казав завжди з молитвою підходити.

Але мабуть найкращу і найвлучнішу характеристику отця Чорняка як людини і священика дав отець Василь Притула, що був його хорошим другом. «Отець Іван був людиною, що ніколи не йшла на компроміс з вірою. Його не могли зламати ні залякування, ні просьби, ні навіть заслання в більш тисячі кілометрів від рідного дому. Життя його не шкодувало, але Чорняк завжди переносив усі негаразди з твердою вірою і Богом у серці». Із цих слів можна зрозуміти чому люди, що приходили до отця Івана, так любили свого душпастиря.

Отець Іван вів здоровий спосіб життя. Харчувався завжди по графіку, вечеря була в 19.00 після цієї години ніколи не їв, старався їсти вітаміни, особливо гранати.

Але з часом заслання в холодних землях Сибіру, виснажлива праця і поважний вік далися взнаки. Здоров’я почало підводити отця Івана, хоч він ніколи не нарікав.

В 1977 році йому роблять операцію на витік мочі в Пустомитах і після неї потребував, щоб хтось трубки постійно очищав, що викликало незадоволення в отця Чорняка, бо він не хотів завдавати оточуючим лишніх клопотів.

Помер отець Іван 24 грудня 1980 року у Сокільниках. Три дні лежав вдома і весь цей час йшли люди, що хотіли з ним попрощатися.

У хаті похорон відправили і зразу на цвинтар пішли, до церкви не вільно було нести.

Духовенства було багато: священників, монахів і монахинь. Очолював похорон отець Василь Вороновський, він був від початку до кінця, співав похорон Йосиф Мілян, теперішній єпископ, був ще Себастян. У той день була сильна заметіль, інколи за метр не було нічого видно. Отець Іван був одягнутий в усі ризи.

(За матеріалами Романа Гаранджі, Отець-доктор Іван Чорняк, священик підпільної ГКЦ в умовах боротьби проти комуністичного режиму)