Владика Гліб Лончина: «Лише у служінні ближньому, стаємо правдивими людьми»

12 грудня 2019

11 грудня 2019 року у Львівській Політехніці відбулися духовні бесіди за кавою з владикою Глібом Лончиною, Апостольським адміністратором Паризької єпархії св. Володимира Великого УГКЦ, Головою Патріаршої літургійної комісії УГКЦ. Тема зустрічі звучала так: «Чому служіння — сила?». Пропонуємо до Вашої уваги 5 найцікавіших тез цього зібрання.

Владика Гліб Лончина: «Лише у служінні ближньому, стаємо правдивими людьми»

1. Служіння — це одне із найважливіших понять християнства

Чому нам треба служити? Нам треба служити, тому що Бог хоче, щоб ми були щасливими. Це Бог створив таку систему, так би мовити. Це цілком можливо не входить у наш менталітет. Бо зазвичай людина думає про те, що щоб бути щасливою треба мати багато грошей, чи великі впливи. То владу, то приємності і всяке інше. Але однак усі ці речі не роблять людину щасливою. Як би вона не пробувала, скільки б вона не мала впливу на світі, чи багатств. Це не робить нас щасливими. Бо ми є на стільки великими, глибокими, що ніщо і ніхто нас не може зробити щасливими, як тільки сам Господь Бог. Творець Неба і Землі і всього Видимого і Невидимого.

2. Коли ми будемо підкорятися Богові, тоді знайдемо правдиве щастя

А як слухати Бога? Ми Його не чуємо і не бачимо. Як ми маємо мати з Ним стосунки? Дуже просто. Служачи одні одним. Ось тут є ціла суть християнства. Бо коли ми служимо одні одним, тоді ми любимо Бога всім серцем. Водночас ми хочемо бути вільними людьми і робити все те, що ми хочемо. Але чи це нас справді зробить вільними, коли будемо робити, все що хочемо? Пияк і наркоман робить все, що хоче. Але згодом він приходить до розуміння, що є невільником себе самого, тої фляшки, чи наркотиків. Бог хоче нас робити вільними людьми. І тільки Він може нам сказати, що означає бути вільною людиною. Ми самі цього не знаємо. І так Бог хоче нас навчити і зробити нас справді вільними людьми.

3. Служити — це один із найважливіших способів стати вільними

Бо служити означає любити. Означає бажати добра людині. Допомогти іншим. І коли ми стараємося про добро інших, тоді ми самі у невидимий спосіб, самі не розуміючи, як це стається, ростемо. Стаємо дозрілими. Бо, погодьтеся, всі ми знаємо людей, які є зосередженими на собі. І ми бачимо які себелюби, як про себе вони дбають. Це не є ідеал Людини. Але коли ми знаємо людину, яка все готова допомогти, все готова чимось порадити, підставити руку, то ми аж хочемо бути з такою людиною. Відчуваємо щось добре. І це є те, що Господь хоче нас навчити. Служити одні одним. Чи то буде на місці праці, чи на вулиці, чи у громаді, чи у організації, чи де би то не було. Коли ми служимо одні одним, тоді ми стаємо правдивими Людьми.

4. Наше життя не є нашим. Завжди йдеться про Бога

Завжди треба запитувати: «А чого Бог від мене хоче?», «Чому Бог мене сотворив?». «Чому ми живемо у ХХІ столітті?». Ми не маємо відповіді на це. Ми могли народитися, наприклад, у X столітті, або ще перед Христом. Але живемо саме у ХХІ століті, тому що Господь нас сотворив у цей час і кожним має свої людські перживання і свою історію. Але найважливіше знайти до чого мене Бог кличе. А це можемо знайти тільки коли будемо у Бога просити. Треба Його завжди просити, завжди шукати. Це є завжди пошук. Бо ми не знаємо, що маємо робити. Але коли у нас є довіра до Бога і ми Його просимо, будьте певні що Бог є добріший за нас, Він завжди вислуховує наші молитви і Він дасть нам те, що ми шукаємо. Може не так як ми собі думаємо. Бо іноді людина боїться того, що Бог буде вимагати. Але те, що Бог хоче є найкращим для нас. Тому я заохочую завжди шукати. І добра вправа — це завжди ділитися з Богом думками під час дня. «Боже, що мені робити?»,»Що мені говорити?», «Дай мені силу, Слово», «Дай мені слова миру, слова любови». Ото є приклад служіння. Бо якщо я буду тільки ображатися і людей ображати і прозивати, то як я зможу розв’язати конфлікт, я буду тільки його розпалювати. Якщо ми будемо мати довіру до Бога, то бачитимемо великі речі у своєму житті.

5. «Бути людиною — означає жити у Бозі»

Після нас залишиться лише те, що ми зробили з любови до Бога, бо цього Бог не забуде нам усю вічність. Наприклад, може бути що наше життя, то є велика невдача, може через хворобу, чи через війни. Але якщо ми жили з Богом, якщо ми жертвували Богові наші терпіння, якщо ми робили з любови, і це те, що залишиться. Ми помремо, але залишиться ця любов. І на всю вічність залишиться, навіть якщо всі люди нас забудуть. Але у Бога залишиться кожен акт любови, який ми зробили.