Владика Богдан Манишин: Як плідно провести час Великого посту у цей нелегкий період війни?

10 березня 2023

«Піст не є самоціллю. Його метою є прихід до Воскресіння. Пасха — у перекладі означає «перехід». Тож піст і є цим приготуванням до Переходу». Про це мовив єпископ-помічник Стрийської єпархії УГКЦ владика Богдан Манишин під час проповіді на початок Великого посту.

Владика Богдан Манишин: Як плідно провести час Великого посту у цей нелегкий період війни?

«Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти поперед тебе, Господня слава — слідом за тобою» (Ісая 58,6–8).

Ми разом ступили на дорогу Великого посту, маючи за плечами свій особистий досвід і науку. Прихід Чотиридесятниці хтось сприймає вимушено, а хтось радо; когось певні обмеження лякають, а інший, ослабнувши тілом, прагне стати сильнішим духом. Так кожна подорож має свої правила, як на кожній дорозі розміщені знаки. Вони певним чином обмежують рух, але остаточною метою таких попереджень є наше благо, — щоб ми щасливо завершили свою мандрівку.

Піст не є самоціллю. Його метою є прихід до Воскресіння. Пасха — у перекладі означає «перехід». Тож піст і є цим приготуванням до Переходу. Сьогодні не бракує побажань, складених для здійснення духовної подорожі. Та найкраще про Чотиридесятницю розповість літургійна традиція Церкви, бо пояснення Великого Посту основане головним чином на великопосних богослужіннях. Та справжнє переживання Посту не стане повним без добрих діл. Українське сьогодення переповнене людським стражданням. Але наше суспільство стало ще багатшим на відкриті серця, які палають любов’ю до Бога і України; які ділами милосердя освячують життєвий простір, даючи свідоцтво грядущим поколінням. Тож нехай вікова настанова про три головні діла милосердя — молитву, піст і милостиню стануть для нас, одночасно, дороговказом і нагородою. Як провадить апостол Павло: «Більше щастя давати, ніж брати» (Діяння 20, 35).

1. Отож, посилена молитва, як одне із діл милосердя, є особистою і спільнотною. Від молитви залежить все: чистота помислів і здійснення намірів; пізнання Божої волі і порятунок чийогось життя. Бо «стоячи на санях» (старовинне українське порівняння з особою, яка готується перейти до вічності), ми найбільше будемо жаліти про те, що мало молились. Молитва спільноти — церковні богослужіння, є входом у Царство Нового Життя, про яке Спаситель казав: «Чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те приготовив Бог тим, що його люблять» (І Кор. 2,9). А Пасха і є тим центром і вершиною, та серцем всього богослужбового життя. Наша молитва має бути освячена Божим словом. Бо якщо його не прийняти, не дати йому можливості замешкати в нас, то наша участь у богослужіннях і прийнятті Святих Тайн можуть стати змарнованими.

2. Святий Григорій Великий стверджував, що піст потрібно ще освячувати. І, дійсно, сучасній людині легко прирівняти дієту до посту. Утримання від їжі виснажує тіло. Але добре є повстати перед Богом голодним, щоб сказати: «Ніщо в світі не може мене наситити, тільки Ти». Можемо сьогодні пригадати, що у Старому Завіті ізраїльське військо повставало до битви тільки після молитви, посту і утримання. В першу чергу, щоб стати перед Господом з досвідом покори, бо це Він насправді є Тим, хто веде до перемоги. І всі перемоги, які Ізраїль отримував, діставав не своєю силою, а силою Божою. Ми усі свідомі того, від чого залежні. Але піст і молитва прихиляють небо. Нехай до помочі нам стане непереможна сила духу наших дисидентів, які у радянських таборах для політв’язнів застосовували голодування, як зброю проти неправди, як останній аргумент для торжества справедливості. Ставалось, що їх примусово годували, але вони так і залишилися нескореними свідками надії. Їхніми стопами йшли українські студенти — учасники революції на граніті. І так до сьогодні — не зброя, а дух, відкритий на Надприродне, стає вирішальним у людській історії.

3. Піст без милостині, без діл милосердя є подібним до будинку без дверей. Бо те, що ти зберіг, накопичив, заощадив, як дар, — маєш шанс віддати, як милостиню. Тож сьогодні є сприятливий час, щоб пригадати катехизмову частину про сім діл милосердя для душі і тіла, з яких завжди чи не найважчим є «Образу з серця прощати». Трохи передше можна було згадати щемливі, і, водночас, правдиві історії про прощення ворогів. Та війна вносить свої корективи і прощати ми будемо вчитися по-новому, а, точніше, зростати у цій чесноті. Бо прощення є в природі Божій. А, якщо ми «стали учасниками Божої природи» (ІІ Петра 1,4), то маємо прийняти прощення, як дар. Бо значення слів «прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» не означає умову від Бога. Значення цих слів полягає у тому, що то Бог залежний від нас, від нашого розположення духу, від бажання чи небажання щось змінити. Це не відбирає права і обов’язку на встановлення справедливості. Бо ворог не чекає на наше прощення, він не потребує нашої простягнутої руки. Господеві залежить на тому, щоб ми не стали гіршими від тих, хто проти нас чинить злочини. Бо злоба зв’язує душу і не дає можливості чинити добрі діла; злоба — це дорога в нікуди. Тож коли сьогодні від тих, хто поклався на жертовник любові до України чи інших небайдужих чуємо: «Де той Бог? …» — скажемо, що той Бог йде сьогодні разом з нами туди, де кров, біль і страждання. Бо якщо ми ще живемо — значить люблячий Господь нас тримає на цім світі для пізнання і сповнення його волі. Блаженної пам’яті Папа Бенедикт ХVI свого часу зауважив, що той, хто не дає Бога, — дає замало… Це означає, що маємо дарувати все те, що для нас важливо, все, чим ми живемо. До прикладу — кожен, хто одягався у бронежилет, між своїми бронепластинами ніжно зберігав і завжди носить дитячі малюнки, як знак чистоти і любові; як вияв того, що даєш від чистого серця з любов’ю…

«Шукайте ж найперше Царства Божого і правди Його, а все інше додасться вам» (Мф. 6, 33). З того знаємо, що у тому Царстві є Цар, а значить Правитель. Та у Його Царстві не йому служать, а Він сам служить нам. Бо «Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох» (Мт. 20,28). Чи у світі постійних нарікань на земних управителів ми хочемо мати такого Царя? У тому і полягає глибина нашого з вами Посту — завжди бачити Христа, який нам служить, і бути вдячними Йому.

† Богдан Манишин,
єпископ-помічник Стрийської єпархії УГКЦ