Владика Богдан Дзюрах про цьогорічний Синод Єпископів УГКЦ та його основні моменти

31 серпня 2019

Цьогоріч Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви впродовж 1–10 вересня відбувається у Вічному місті Римі. Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю із Секретарем Синоду Єпископів УГКЦ владикою Богданом Дзюрахом про значення цього зібрання єпископів для вірних та цілої Церкви, основні моменти синодальних засідань, особливості цьогорічного Синоду Єпископів та його головну тему, яка й спонукала до його проведення саме в Римі.

Владика Богдан Дзюрах про цьогорічний Синод Єпископів УГКЦ та його основні моменти

Що таке Синод Єпископів? Якими є його основні функції у церквах свого права, зокрема в Українській Греко-Католицькій Церкві?

Синод Єпископів це — збір владик Української Греко-Католицької Церкви на чолі з Главою Церкви, який є найвищим керівним, законодавчим та судовим органом Східної Католицької Церкви свого права. Саме Синод Єпископів має виключне право видавати закони для усієї помісної Церкви. Важливим завданням Синоду Єпископів є обрання Патріарха та єпископів і призначення останніх до різноманітних пастирських служінь в Україні та на поселеннях. Окрім цього, кожного разу, коли Єпископи збираються на Синоді, вони обговорюють і приймають рішення щодо важливих душпастирських питань, беручи до уваги виклики сучасного світу та суспільно-політичної ситуації на матірних землях і на поселеннях.

Яке значення мають ці щорічні Синоди Єпископів для пересічного вірного Української Греко-Католицької Церкви, що намагається щонеділі брати участь у спільній парафіяльній молитві та активно долучатися до розбудови своєї живої парафії?

Попри різні згадані вище і немаловажні завдання, які здійснюють Синодальні Отці, їхнім першим і найголовнішим завданням є відкривання Божої волі для своєї Церкви та спільні пошуки найкращих способів, щоб цю спасенну Божу волю втілити в житті усієї Церкви, своїх єпархій та екзархатів та кожного віруючого зокрема, — на освячення усіх нас. Нашим покликанням як пастирів не є просте множення приписів, рішень і законів, бо в такому разі ми не були б нічим не кращими від книжників і законовчителів — сучасників Ісуса, яким Господь докоряв за їхній релігійний формалізм та зосередженість на зовнішніх обрядах і на літері закону.

Ми почуваємося відповідальними за духовний зріст довіреного нам Божого люду. Тому щиро сподіваємося, що наші дискусії, обмін думками і прийняті рішення будуть натхненні Святим Духом та знайдуть відгомін у душах наших священників, богопосвячених осіб та віруючих мирян і служитимуть духовному відновленню і зростанню усіх нас. Саме тому, ми просимо усю Церкву посилити молитви за успішний перебіг цьогорічного Синоду і самі виділяємо в синодальній програмі багато часу на молитву — особисту і спільну.

Яким чином відбувається це зібрання єпископів? Чи існують певні усталені частини програми засідань?

Розпочинається Синод Єпископів Божественною Літургією, яку очолює Предстоятель Церкви у співслужінні членів Синоду. Наприкінці Літургії зачитується Декрет скликання Синоду та урочисто проголошується його початок. Відтак у місці проведення синодальних засідань владики під проводом Блаженнішого Святослава служать Молебень до Святого Духа, призиваючи Його поміч і світло для синодальних діянь. Наприкінці Молебню усі учасники та обслуговуючий персонал Синоду складають присягу про збереження синодальної таємниці. Далі до залу засідань з каплиці процесійно переноситься книга Св. Євангелія, перед якою увесь час горить запалена свічка, — як знак присутності між нами Воскреслого Спасителя.

Кожного сесійного дня ми маємо три робочих засідання — два до обіду і одне, дещо довше, — після обіду. Один день в синодальній програмі присвячується духовній віднові: тоді робочих засідань не буває, а владики впродовж усього дня віддаються усильній молитві та духовній застанові під проводом визначеного отця-реколектанта. Такі дні духовної віднови, як правило, проводяться посередині синодального шляху. Окрім цього, часто відбуваються додаткові заходи, в залежності від місця проведення Синоду і від обставин. Так, під час одного з останніх Синодів ми служили Панахиду на Личаківському цвинтарі за упокій загиблих захисників Вітчизни, іншим разом — відвідували поранених воїнів у госпіталі, ще іншим разом — брали участь у відкритті Центру митрополита Андрея при УКУ тощо.

Як правило, на кожний Синод Єпископів ми запрошуємо Апостольського нунція та гостей з інших Церков-Сестер. У таких випадках до нас зі словами привітання звертаються представники Православних Церков та гості від Східних Католицьких Церков чи делегати від латинських Єпископських Конференцій з України та інших країн світу. Ці запрошені гості, зокрема наші співбрати-католики, можуть бути присутніми також на деяких робочих засіданнях Синоду.

В який спосіб вірні довідуються про те, що відбувається на Синоді і про синодальні рішення?

Синодальні рішення і постанови в дуже короткому часі після закінчення Синоду проголошуються окремим Декретом Глави Церкви і доводяться до відома усіх зацікавлених структур і усього церковного люду Божого. Їх, зокрема, можна прочитати на офіційному та синодальному сайтах Української Греко-Католицької Церкви. Окрім цього, щоб дати більш детальну та актуальну інформацію про перебіг і зміст синодальних нарад, щодня наша пресслужба публікує пресрелізи, повідомлення, коментарі і інтерв’ю з учасниками та гостями, а наприкінці Синоду затверджується і публікується кінцевий Комунікат.

Якими особливостями відзначатиметься цьогорічний Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви? Чому місцем синодальних засідань був обраний саме Рим?

Цьогорічний Синод є особливий, бо відбуватиметься в Римі. Якщо мені не зраджує пам’ять, то востаннє подібне зібрання усіх владик УГКЦ у Римі мало місце на початку 90-х років, декілька років після виходу нашої Церкви з підпілля. Нагодою проведення цьогорічного Синоду в Римі стало святкування 50-ліття освячення собору св. Софії, яке здійснив Слуга Божий Патріарх Йосиф у присутності тодішнього Папи св. Павла VI наприкінці вересня 1969 року. То ж в неділю, 1 вересня, відбудуться центральні святкування цієї знаменної для усієї нашої Церкви події. Також в четвер, 5 вересня, в римській базиліці Святої Богородиці (Santa Maria Maggiore) відбудеться літургійне вшанування 100-ліття відходу до вічності блаженної Йосафати Гордашевської, співзасновниці Згромадження сестер служебниць. Її святі мощі були таємно перевезені в комуністичних часах з України до Рима і тепер перебувають в Генеральному домі сестер служебниць.

Окрім цього і Рим, і собор св. Софії мають глибоке символічне значення у контексті головної теми цьогорічного Синоду: «Сопричастя у житті і свідченні УГКЦ». Собор св. Софії став символом єднання українців «у розсіянні сущих» з переслідуваною Церквою на матірних землях. А спорудження його у вічному місті мало підкреслювати єдність-сопричастя, від самих початків Володимирового Хрещення, Київської Церкви з Вселенською Христовою Церквою, заснованою на скелі-Петрі. Ця єдність була відновлена 1596 року, а наша Українська Греко-Католицька Церква є її живим свідком і носієм.

А вже в безпосередній близькості до цьогорічного Синоду Святійший Отець Франциск дав ще один чудовий привід, щоб ми усім синодом відвідали Італію: Папа відразу після липневої зустрічі з Постійним Синодом і митрополитами нашої Церкви, створив екзархат Української Греко-Католицької Церкви в Італії. Знаковий крок і ще один доказ вірності Апостольської Столиці нашій Церкві та щирого прагнення до її розвитку і розквіту.

Беручи до уваги цьогорічну тему засідань, які актуальні виклики перед Українською Греко-Католицькою Церквою спонукали до її вибору?

Вже стало звичним окреслювати природу УГКЦ прикметником «глобальна». Справді, сьогодні вірні нашої Церкви під проводом своїх пастирів згуртовані в церковних спільнотах різного рівня на всіх континентах. В Польщі, США, Канаді і Бразилії маємо митрополії, в Аргентині та Австралії та багатьох країнах Західної Європи — єпархії та екзархати, а віднедавна були започатковані греко-католицькі громади навіть на африканському континенті. Така розлога географія становить великий душпастирський виклик, зокрема у зв’язку з новітньою масовою еміграцією. Церква намагалася у всі часи розділяти зі своїм народом його долю, підтримувати в часах лихоліть, супроводжувати в періодах випробувань, просто бути з нашими людьми всюди там, де б’ється українське серце, яке шукає і прагне Бога.

То ж на Синоді будемо застановлятися, як краще послужити нашим людям в Україні і на поселеннях сьогодні, як краще усім нам бути справді «живою Церквою», здатною давати свідчення про Воскреслого Спасителя перед лицем сучасного глобалізованого світу. А іншою місією, яку Боже Провидіння доручило УГКЦ — це свідчення єдності Христової Церкви та сприяння у відновленні цієї єдності, про яку молився наш Спаситель перед своїми страстями: «Щоб усі були одно!». Ми самим своїм буттям свідчимо перед іншими нез’єдиненими Церквами і церковними спільнотами, що ця єдність, якої для своєї Церкви так дуже прагнув Христос Господь, є не лише бажаною чи можливою, але і реально здійснимою, бо ми нею вже впродовж багатьох століть живемо, її плекаємо і передаємо з покоління в покоління, скріплюючи нашу вірність Христовій Церкві навіть кров’ю мучеників та ісповідників, як це було ще зовсім недавно в Україні.

Перебуваючи у Римі, матимемо нагоду укріпити нашу віру в «єдину, святу, соборну і апостольську Церкву», виявити нашу вдячність Петрові наших днів — Святішому Отцеві Францискові та помолитися в базиліці св. Петра на гробі великого сина української землі та ісповідника віри, якого вшановує уся Вселенська Церква — св. священномученика Йосафата, архиєпископа Полоцького — за мир для нашої Батьківщини та за укріплення єдності поміж християнами в Україні і в усьому світі.