Владика Богдан Дзюрах: «Матеріальні блага дані нам як засіб, інструменти нашого спасіння»

9 листопада 2020

У XXII Неділю по Зісланні Святого Духа владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, під час проповіді запросив роздумати над уроками, які подає нам Господь і Бог наш Ісус Христос через притчу про багача і Лазаря. Зокрема, за словами єпископа, в той час як ми для потребуючих є «благодійниками», вони для нас є «спасителями», бо без нас вони не виживуть, а ми без них — не спасемося…

Владика Богдан Дзюрах: «Матеріальні блага дані нам як засіб, інструменти нашого спасіння»

Нинішнє Євангеліє описує одну з ситуацій, яку деякі біблісти назвали «абсурдною» (Ренцо Лаватарі та Лучьяно Соле, «Зустріч з Христом у Євангелії від Луки», с. 117). Справді, є чимось абсурдним, що одна людина бенкетує щодня і живе розкішно, а інша не має найнеобхіднішого для прожиття і просто під порогом першої вмирає з голоду. Втім, такими абсурдними ситуаціями дуже часто переповнена наша людські історія: під час т. зв. перемир’я на Донбасі гинуть захисники Вітчизни. Яке ж це перемир’я, коли літають кулі, розриваються гранати і гинуть люди? Хіба не є абсурдом, коли ми справедливо обурюємося діями озброєного нападника у Кривому Розі, який вчора забрав життя двох невинних людей, інших кількох поранив, серед них і дитину, на найвищому державному рівні називаємо цю атаку «проявом абсолютного тероризму», а водночас за нашої мовчазної згоди щороку в Україні відбирають життя сотням тисяч невинних ненароджених дітей внаслідок абортів? Хіба це не абсурд, коли на околицях великих міст багатії споруджують усе нові палаци для себе, а водночас, обібраний народ сотнями тисяч емігрує (це про працездатних), а старенькі люди змушені порпатися у сміттєвих контейнерах, щоб якось вижити бодай сьогодні? Держава і суспільство викидають на сміття їхні долі, як каже Папа Франциск у своїй найновішій енцикліці «Усі брати»…

Хіба це не абсурд?

Хіба це не абсурд, коли деякі люди у світі записують свою спадщину на собачок і котиків, але залишаються нечулими на страждання одиноких, знедолених людей? Одна моя знайома зі США, яка впродовж багатьох років організовує численні благодійні акції, щоб допомагати бідним в Україні, писала, що якийсь американець за допомогою акції у соціальній мережі зібрав 70 тисяч доларів на порятунок собак в Чорнобильській зоні. Моя знайома сказала, що, заохочена таким прикладом, вона теж вирішила використати цю мережу в надії, що, якщо на собак американці дали стільки пожертв, то, може, дадуть і на порятунок страждаючих від нужди і убогості людей в Україні. Коли я розказав цю історію одному знайомому, той сказав: Не факт, що дадуть на потребуючих людей, бо люди на проблеми собак бувають більш чутливі, ніж на страждання собі подібних. Скажіть мені: хіба це не абсурд?

«Якби люди пам’ятали про вічність, то вони жили б як брати»

Боже Слово хоче нас визволити від життя в абсурді та спонукати нас жити у правді і в любові. А правда домагається визнати певні пріоритети і шанувати понад усе і в першу чергу людську особу, створену на образ і подобу Божу. Відтак будемо в стані належним чином заопікуватися і іншими створіннями. Тому сьогодні Христос розповідає притчу про безіменного багача і вбогого Лазаря, щоб нас застерегти від попадання в абсурдні ситуації та щоб навчити нас жити по-справжньому у повноті, а це означає — жити в любові. Один старенький чоловік у моєму родинному селі казав: «Якби люди пам’ятали про вічність, то вони жили б як брати». Так, це велика істина: пам’ять про вічність неминуче впливає на наше відношення до ближнього. Зауважте, багач із нинішньої притчі щойно по смерті підняв очі і побачив Авраама і Лазаря на його лоні. За свого життя його очі були засліплені багатством, не бачили ані Авраама, батька віри, ані убогого поруч себе. Недаремно говориться, що багато кому очі відкриваються на істинні речі лише тоді, коли ці очі їм закривають на смертному ложі. Але це вже надто пізно…

Потребуючі особи як «спасителі»

Так часто люди оббирають своїх ближніх, щоб запевнити собі безтурботне і забезпечене життя на цьому світі. Натомість Слово Боже закликає виявляти до нужденного ближнього співчуття і милосердя, щоб таким чином запевнити собі певну і блаженну вічність, щоб запевнити собі справжнє життя, до якого ми покликані як діти Божі. Ми інколи дуже хибно вважаємо, що вбогі люди, яких ми стрічаємо на дорозі нашого життя, потребують нашої помочі, що ми виступаємо в ролі їхніх благодійників. Насправді ж, ми потребуємо себе взаємно. Ми є для них благодійниками, хоч, правду кажучи, це сам Бог нашими руками хоче підтримати їхнє дочасне життя. Бо це Бог дає нам достатки, матеріальні блага, щоб ми могли себе прогодувати і своїх найближчих, а на додаток могли ще й поділитися із потребуючими ближніми. Це так як часом мама дає дитині пару гривень, щоб та подала милостиню потребуючому чи поклала в кошик для пожертв у церкві. І дитина робить це радо і від цього є дуже щаслива, бо відчуває свою причетність до чогось доброго, позитивного, похвального. А з іншого боку, убогі і знедолені є нашими благодійниками, бо це вони, а радше, знову ж таки Бог через них хоче простягнути нам руку не просто помочі, але — руку спасіння, щоб нам подарувати через них вічну радість і вічне життя, якщо ми у відповідь простягнемо свою руку у їхній бік у жесті милосердної і співчутливої любові. У цьому сенсі можемо сказати, що, в той час як ми для них є «благодійниками», вони для нас є «спасителями», бо без нас вони не виживуть, а ми без них — не спасемося…

Послання Синоду Єпископів УГКЦ на тему убогості

Минулого тижня Синод Єпископів УГКЦ видав послання на тему убогості. Назва Послання є дещо парадоксальна: «Залишиться вам одне — те, що ви дали вбогому!». Ці слова походять з одного Послання Праведного митрополита Андрея, який звертався до заможних людей, але також до усіх вірних своєї Церкви, щоб вони правильно використовували дочасні матеріальні блага, пам’ятаючи, що усі ми тут на землі лише перехожі, ми тут в гостях, а наша Батьківщина і наш дім — у небі. То ж і матеріальні блага дані нам як засіб, інструменти нашого спасіння. Бо смерть усе від нас забере, усе, за винятком того, що ми дали убогому. Діла милосердя, діла співчутливої любові підуть за нами через поріг вічності, щоб нам відкрити двері до блаженного дому Отця Небесного. Але для цього потрібно, щоб ми тут, на землі, вчилися переступати поріг нашого власного дому, поріг нашої байдужості, нашого егоїзму, нашої нечутливості до страждання, до струпів і сліз ближнього, який перебуває у потребі.

Безстрокова соціальна акція «Нагодуй убогого»

Зокрема у нашому Посланні ми закликаємо вірних нашої Церкви розпочати безстрокову акцію «Нагодуй убогого!». Для цього пропонуємо при парафіях засновувати так звані «банки продуктів», відомі у всьому світі завдяки благодійній мережі «Food Bank», ми б сказали українською — «Продуктова комора». Йдеться про те, щоб приносити до храму продукти довготривалого зберігання, щоб з них можна було допомагати потребуючим людям і то не лише у власній парафії, але загалом усіх без винятку, усіх, хто страждає на нестачу базових речей.

Жити за Божими заповідями любові

Колись у стародавні часи первісної Церкви вірні християни, йдучи до храму на богослуження, брали зі собою продукти — хліб, олію, вино тощо, — щоб з них приносити дар на Євхаристію, а решту — роздавати вбогим. Таким чином, вони під проводом своїх пастирів довершували подвійну службу: подячну Службу Богові у Євхаристії, яка спогадувала смерть і славне воскресіння Господа Ісуса, і милосердну службу знедоленому ближньому, якою вони виявляли свою живу віру у Воскреслого Христа. Справді, ми не потребуємо, щоб хтось із наших померлих воскрес і спонукав нас жити за Божими заповідями любови, бо сам Христос Спаситель вже воскрес і залишив нам своє спасенне слово, яке має вагу більшу, ніж усі старозавітні заклики Мойсея і пророків: слово-заповіт любові: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив» (Йо. 13, 34) і «Усе, що ви зробили одному з братів моїх найменших, ви мені робили» (Мт. 25, 40). Нехай ця заповідь і цей заповіт Воскреслого Спасителя, не залишиться без відповіді у нашому серці і житті, але нехай спонукає нас до милосердного служіння ближньому — їм на поміч, Богові — на славу, а нам — на вічне життя і спасіння. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ