Війна в Україні як виклик для діалогу, розвитку та миру в Європі. Внесок до дискурсу з точки зору католицької благодійної організації

Війна в Україні як виклик для діалогу, розвитку та миру в Європі.

Внесок до дискурсу з точки зору католицької благодійної організації

Пані та панове, дорогі друзі!

Перш за все, дозвольте мені висловити мою сердечну подяку за можливість виступити сьогодні тут, у Римі, на цій міжнародній зустрічі, як керівник католицької благодійної організації. З моменту свого заснування «Реновабіс» завжди вважав себе платформою для діалогу між народами, релігіями та християнськими конфесіями та хотів і хоче робити активний внесок у забезпечення того, щоб люди у 29 країнах колишньої комуністичної території Європи могли спільно будувати та формувати свої суспільства та своє майбутнє у свободі та мирі.

Це підводить нас до теми мого сьогоднішнього короткого допису. Бо ж загарбницька війна Росії проти України є порушенням міжнародного гуманітарного права. Останніми днями, коли дрони-камікадзе знищують життєво важливу інфраструктуру України, ця війна ще й загострилася. Саме ця війна змінила все. Особливо це стосується нашої діяльності як католицької благодійної організації. Якщо за 30 років нашого існування ми підтримали в Україні понад 6000 проектів загальним обсягом понад 120 мільйонів євро, в основному будівельні роботи, то під час війни споруди, будівництво яких ми підтримували, були вперше зруйновані. У перші тижні і місяці війни про фінансування будівельних робіт не було вже й мови. Радше, рятувальні операції та допомога при катастрофах були у нас на денному порядку.

Нам довелося помагати в реалізації планів на випадок надзвичайних ситуацій та полегшувати наслідки жахливих подій, які траплялися щодня. Треба було фінансувати не семінарії, школи, бібліотеки чи дитячі садочки, а встановлення бомбосховищ, пересувних кухонь, закупівлю аварійних генераторів електроенергії та, страшно казати, закупівлю тисяч мішків для трупів. Ось це все потрапило на мій стіл для затвердження. Треба було закупити та профінансувати закупівлю матраців, мобільних туалетів, різних інших засобів допомоги для внутрішніх біженців. Було стільки завдань, які ми мали організувати та фінансувати разом з нашими партнерами на місцях, що моїм співробітникам довелося працювати з ранку до вечора, щоб опрацювати всі проекти якомога без бюрократії та водночас коректно.

У всіх цих викликах нам допомогла довіра, яку до нас мають наші партнери в Україні і яку вони випрацювали десятиліттями. Це полегшує роботу, бо там де є довіра, там все менше складно і нема аж такої потребу в контролі.

Як би там не було, але з початку війни і до сьогодні «Реновабіс» зміг профінансувати 140 проектів на загальну суму майже 10 мільйонів євро.

Але завдання, яке тепер стоїть перед нами, знов відрізняється від завдань останніх кількох місяців. У найближчі роки вже не буде йтися насамперед про запуск програм на випадок катастроф, бо незабаром знову доведеться виконувати будівельні роботи. Щодо цього є вже багато міркувань, а навіть деякі конкретні плани. Однак для нас, як для церковної благодійної організації, ці роботи виглядатимуть мабуть зовсім інакше, ніж ми звикли з останніх тридцяти років!

Нам доведеться в першу чергу інвестувати не в каміння, а в голови, серця і душі!

Любі друзі! Важливо подолати мільйони травматичних переживань та розвивати і зміцнювати стійкість у тих, хто став жертвою війни, втечі, численних порушень прав людини. Наше завдання як благодійної організації полягатиме в тому, щоб спонукати людей самостійно відбудовувати країну, залишатися на батьківщині та захищати і розвивати плюралістичне суспільство, саме через яке Україна була заатакована Російською Федерацією. Український народ стоїть перед величезним викликом черпати силу зі свободи слова і думки та вірити в майбутнє своєї країни і народу. Цього «Реновабіс» намагатиметься досягти разом зі своїми партнерами у різноманітних проектах.

Але «Реновабіс» — це не просто церковна благодійна організація. З моменту свого заснування ми завжди бачили себе як платформу для діалогу та миру. Налагодження діалогу стане ще одним викликом, перед яким стоїмо ми і наші партнери. Як можна в майбутньому створити такий коридор між українським народом і російським народом, який дає можливість говорити один з одним, розділяти провину і страждання, слухати один одного, прощати один одному, якщо це можливо, і колись, коли люди в Україні будуть на це готовими, брати участь у процесі примирення? Ясно одне: доки вирує ця жахлива війна, чути лише крик про мир, а часом і, зрозуміло, крик про помсту. Тому потрібно, щоб якнайшвидше замовкли гармати. Тільки тоді тихий голос миру знову пролунає. Коли це настане, вирішувати не нам, а жертвам агресії, які хочуть дати відсіч і повернути свої беззаперечні права. Але коли гармати замовкнуть, ми маємо бути поруч, щоб розмови зробити можливими. Тоді ми повинні чітко дати зрозуміти, що ми не пов’язуємо з цим діалогом жодних корисливих інтересів, а орієнтуємося на мир і добробут людей.

Як це вдасться? Друзі, я переконаний, що саме Церкви можуть і повинні відігравати важливу роль у праці для майбутнього.

Особливо в Україні Церкви відіграли важливу роль у розвитку довіри протягом останніх десятиліть після здобуття країною незалежності. Це були Церкви, які не дозволили скомпрометувати себе комуністичній системі, які частково підпільно, а частково як мученики, але завжди працювали близько до людських потреб. Це принесло їм велику довіру, особливо в Україні. Тому ми як благодійна організація «Реновабіс» свідомо працювали з нашими церковними партнерами для розвитку громадянського суспільства, підтримуючи будівництво університетів, заснування Української соціальної академії та розширення організацій «Карітас». Усе це мало на меті бути ближчим до людей, розуміти їхню мову, знати їхні потреби та бути серйозно сприйнятим як партнер в їхніх потребах, турботах, а також у їхніх сподіваннях.

При цьому ми намагалися підтримати екуменічний діалог між двома католицькими конфесіями та православ’ям. Після російської інвазії цей діалог не полегшився, проте він став ще більш потрібним. Поділ, який тепер виникає всередині Православної Церкви, щоправда не полегшує миротворчу роботу на основі рівноправного та чесного діалогу. Але ми переконані, що без постійних зусиль, спрямованих на розмову, яка з Божою допомогою призвела би до спільної молитви за мир, наприкінці цієї жахливої війни та після довгого і безперечно болісного процесу прощення та примирення, мир не буде можливим.

Про такий мир у гідності волає волає Україна, про нього волає Європа, весь світ і все створіння! Це давня і водночас така актуальна псалмодія людства! Тому, що ми пов’язані з багатьма людьми в Спільноті св. Егідія, які працюють для миру в малому та великому масштабі, і які щодня моляться за мир у світі, я вдячний і впевнений. Це показує мені, що мир є можливим, тому що, як каже Святіший Отець Франциск: «Ми всі брати і сестри!»

Дякую за увагу!