Вітальна промова Герхарда Файге, Голови Керівного комітету Благодійного фонду «Реновабіс»

ВІТАЛЬНА ПРОМОВА

представника Конференції католицьких єпископів Німеччини,

Голови Керівного комітету Благодійного фонду «Реновабіс» Герхарда Файге

Верховному Архиєпископу
Святославові (Шевчуку)
і Синодові Єпископів Української Греко-Католицької Церкви

Ваше Блаженство,
дорогі співбрати в єпископстві, дороге святкове зібрання!

Для мене велика честь бути з вами тут сьогодні, представляючи Німецьку Єпископську Конференцію та римо-католицьких братів і сестер із Німеччини, серед яких є також керівник нашого єпископського Благодійного фонду «Реновабіс» о. Стефан Дартманн. Сердечне спасибі за запрошення святкувати 1025-річчя Хрещення Київської Русі в центрі українських католиків візантійського обряду.

І

Спогад про цю подію єднає вас із православними Церквами у вашій країні, які також вбачають у ній своє коріння. Нехай же спільне святкування ювілейного 2013 року стане знаком надії, — надії не в останню чергу на благословенний розвиток екуменізму в цьому місті та в цій великій і величній країні, у якій християнська віра відіграє важливу роль у житті багатьох людей. Якщо Церкви беруть участь у душпастирському та суспільному житті людей і це супроводжується екуменічною співпрацею та духом порозуміння, у тому числі й у тяжку годину, то благовість Тіла нашого Господа Ісуса Христа, членами якого ми всі є, буде вірогіднішою.

Саме тому, що у вашій країні та вашому місті ще не настільки, як у Німеччині поширена секуляризація чи навіть байдужість щодо релігійних справ, я переконаний, що вам вдасться здійснювати Благовість Євангелія та місійного духу, який був 1025 років тому, також сьогодні, як відповідне та вірогідне бачення майбутнього для всіх християн і для розвитку цієї країни.

ІІ

Новий собор, гарний і вражаючий знак присутності українських греко-католицьких християн у цьому місті і в цій країні, символізує своїм іменням тріумф Христа над смертю. Він пригадує про страждання, переслідування, мучеництво і довголітнє перебування вашої Церкви в підпіллі. Але Собор Воскресіння Христового символізує так само відродження вашої Церкви, у якому у вражаючий спосіб відображається Благовість про Воскресіння Ісуса.

Навіть якщо багато ваших віруючих мусили особисто перенести важку долю Церкви-мучениці, оскільки безбожна держава намагалася повністю паралізувати все церковне життя, то сьогодні ми не святкуємо кінець християнства, а навпаки — кінець атеїстичного панування і визволення віри з новими можливостями для розвитку, що їх сьогодні має саме УГКЦ.

Хоч ваша Церква наприкінці 80-х років деким вже була засуджена на смерть, усе ж вона змогла в час здобуття незалежності України здійснити відновлення як Церква, що була виставлена на випробування вогнем як Церква-мучениця. Особисто багато разів у цьому переконувався, перебуваючи у Львові та в інших містах (1995, 1996 і 1998), бачив радості і турботи, успіхи та труднощі.

Цей розвиток забезпечили багато простих людей, але також визначні особистості, як-от достойний Митрополит і Верховний Архиєпископ Любомир (Гузар). Уже від екуменічного зібрання в Граці 1997 року, тоді ще як архимандрит, прибувши з Канади, він підтримував дружні стосунки з Акцією солідарності німецьких католиків із людьми в Центральній і Східній Європі, яку я маю честь супроводжувати як голова Керівного комітету.

Коли мудрий космополіт і церковний муж владика Гузар спершу став Верховним архиєпископом Львівським та очільником Київської архиєпархії, а згодом 2002 року разом із Президентом Німецької Єпископської Конференції владикою Карлом Лєманом був піднесений Папою Іваном Павлом ІІ до гідності кардинала, то це відновлення стало символічно відчутним, видимим на увесь світ і з вдячністю оціненим. Я тішуся, Ваше Блаженство, достойний і дорогий Верховний Архиєпископе-емерите Любомире, що можу бачити Вас сьогодні на Вашому почесному місці у Великому Синоді, і вітаю Вас також від імені всіх моїх співбратів у німецькому єпископаті. Хочу подякувати Вам також від імені Німецької Єпископської Конференції за Вашу зразкову і повну самопожертви діяльність у Церкві та суспільстві.

ІІІ

До Верховного Архиєпископа Любомира Гузара, цього впродовж десятиліть визначного партнера з боку Української Греко-Католицької Церкви, під час років відбудови і до сьогодні долучилися інші активні співпрацівники зі середовищ курій та Карітасу, спільно з якими зокрема співробітниці і співробітники Єпископського благодійного фонду «Реновабіс» із Фрайзинга могли здійснити численні проекти. Це були і є церковно-суспільні проекти, серед яких — новозбудовані храми і парафіяльні центри, але також соціально-благодійні й освітні проекти. Я хотів би запевнити вас сьогодні, що ми, католики в Німеччині, прагнемо і надалі діяльно підтримувати вас у ваших проектах. Реновабіс і надалі вбачає в цьому важливе завдання. Оскільки я сам живу в посткомуністичному середовищі, — як вам відомо, моя Магдебурзька дієцезія знаходиться на території колишньої Німецької Демократичної Республіки, — я можу дуже добре зрозуміти і усвідомити, які надзвичайно великі зусилля доклала ваша Церква до своєї відбудови.

IV

Святіший Отець Венедикт XVI подарував нам Рік віри. Його наступник, Папа Франциск, від самого початку свого понтифікату, не один раз підкреслював, що продовження цієї ініціативи для нього є дуже важливою справою. Рік віри вимагає від нас інтенсифікувати наші пошуки нових шляхів євангелізації і знаходити нові форми, завдяки яким уможливити доступ Церкви до людей, до чого нас заохочує Другий Ватиканський Собор.

У цьому контексті УГКЦ вирішила, ще більше ніж дотепер розвивати апостолят мирян. Для цього ви, дорогі співбрати з Великого Синоду, уже в 2011 році визначили як мету душпастирської діяльності «Живу парафію як місце зустрічі з живим Христом»: церковне життя має формуватися якомога більшою кількістю вірних. Ви висловили також зацікавленість у тому, щоб вступити в діалог з Церквою в Німеччині про різноманітні ініціативи і досвід в євангелізаційній діяльності. Достойні члени Синоду, посилення апостоляту мирян є важливою темою також для німецьких єпископів. Ми свідомі, який великий потенціал є саме в жінок, якщо йдеться про передавання віри. У зв’язку з цим ми займаємося нині питанням, як ми могли б сильніше залучити жінок до керівних церковних позицій.

Ця та інші теми, які в рамках цього виступу я не міг згадати, турбують Церкви в Німеччині і в Україні, і, сподіваюся, ми обговорюватимемо їх на різних рівнях дедалі більше і взаємно збагачуватимемо одне одного у вірі, надії та любові.

Достойний Верховний Архиєпископе Святославе Шевчук, дорогі співбрати! Сердечно дякую вам за можливість говорити на вашому Синоді як римо-католицькому гостю з Німеччини. Щиро вітаю вас ще раз від співбратів із Німеччини і запевняю вас у наших молитвах за вас і за всіх вірних, які, будучи тут чи розсіяні у світі, вважають УГКЦ своєю духовною батьківщиною. Зі свого боку я хотів би подякувати вам за ваші молитви за всіх доброчинців і друзів у Німеччині.

Нехай вам спільно з римо-католицькими братами і сестрами та всіма християнами у цій країні буде дано, у наші часи одностайно і переконливо проповідувати велику християнську Традицію вашої країни.

Герхард Файге,
Голова Керівного комітету Благодійного фонду «Реновабіс»