СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВіра, яку більше не потрібно було ховати: що незалежність означала для УГКЦ
24 серпня 1991 року Україна проголосила незалежність — цей день став початком нового етапу після десятиліть тоталітарного насилля над духовним життям України. Для Української Греко-Католицької Церкви, яку радянський режим понад сорок років намагався повністю винищити й стерти з історичної пам’яті, проголошення незалежності стало чимось більшим за зміну державних прапорів. Воно відкрило новий етап відновлення церковного життя у вільній Україні — можливість розвивати громади, відбудовувати церковні структури та передавати наступним поколінням віру, яку десятиліттями зберігали в умовах підпілля.
Ті дні добре пам’ятає єпископ Лондонської єпархії УГКЦ Кеннет Новаківський. У серпні 1991 року він жив у Львові й на власні очі спостерігав, як після московського путчу та на тлі прагнення українців до свободи стрімко змінювалося майбутнє України. Про це повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
«Атмосферу тих днів важко описати тому, хто не пережив їх особисто, — згадує владика Кеннет у своєму зверненні з нагоди 35-ї річниці незалежності України. — Відчуття нових можливостей, які ще зовсім недавно здавалися немислимими, було надзвичайним. Незалежність відкрила нову сторінку в житті українського народу. Українська Греко-Католицька Церква вийшла з підпільного життя й знову почала відкрито звершувати богослужіння та служити своєму народові».
Вівтарники із різних парафій УГКЦ в Англії та Шотландії
Відновлення відкритого церковного життя, за його словами, стало не просто поверненням вилученого майна чи юридичною легалізацією, а точкою відліку для докорінно нової ролі церкви у розбудові суспільства. Нові покоління українців отримали можливість зростати у вірі вільно, а відроджені релігійні громади стали важливою опорою для формування свідомого, відповідального громадянського суспільства.
Втім, здобута свобода виявилася не разовим дарунком, а постійним випробуванням. Під час Помаранчевої революції та Революції Гідності молодь виходила на барикади виборювати європейське майбутнє, а духовенство залишалося поруч, ділячи з народом усі ризики.
З початком російської агресії у 2014 році та повномасштабного вторгнення 2022 року місія Церкви зазнала чергової фундаментальної трансформації. Вона перегрупувалася на нові лінії оборони: священнослужителі стали капеланським щитом для військових на передовій, а парафії по всій країні та за кордоном — потужними гуманітарними хабами.
Владика Кеннет Новаківський під час мітингу на підтримку України в Лондоні, березень 2022 року, фото: Mazur / cbcew.org.uk
Окремою сторінкою цієї солідарності стала підтримка у Великій Британії, де місцеві громади та урядові інституції прийняли тисячі українських родин.
«Багато британців, які раніше ніколи особисто не знали жодного українця, прийняли незнайомих людей у свої домівки, допомагали дітям адаптуватися до шкіл, підтримували родини у важкі місяці та й надалі залишаються поруч з Україною в її найтемнішу годину», — зазначає єпископ.
Пройшовши шлях від підпілля до розбудови держави та фронтового капеланства, Церква разом із країною загартувалася у найважчих випробуваннях. Свобода, виборювана поколіннями, дала головне — непохитну віру в перемогу правди.
«Відзначаючи 35 років незалежності України, ми робимо це зі смутком за всім, що було втрачено, але водночас із надією, — підсумовує владика Кеннет Новаківський. — Християнська надія — це не віра в те, що труднощі просто зникнуть, а довіра до того, що зло й несправедливість не матимуть останнього слова».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦЛокації
Персони
Владика Кеннет НоваківськийЄпископ Єпархії Пресвятої Родини із осідком у м. Лондон (Великобританія), Апостольський візитатор для українців греко-католиків, які проживають в Ірландії та Північній Ірландії
