В УГКЦ відзначають 75-ті роковини мученицької смерті блаженного Омеляна Ковча — пароха Майданека

25 березня 2019

25 березня в Українській Греко-Католицькій Церкві відзначають 75-ті роковини з дня мученицької смерті героя віри, блаженного священномученика Омеляна Ковча, який увійшов у історію як парох Майданека.

В УГКЦ відзначають 75-ті роковини мученицької смерті блаженного Омеляна Ковча — пароха Майданека

Проповідь Блаженнішого Святослава у Другу неділю Великого посту

24 березня 2019 року Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час недільної проповіді до вірних у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві підкреслив унікальність постать священномученика Омеляна Ковча.

«Блаженний Омелян Ковч привів до Спасителя сотні тисяч людей і дарував їм благодать прийняти прощення від нашого Спасителя. Завтра минає рівно 75 років від мученицької смерті блаженного священномученика Омеляна Ковча», — сказав Предстоятель.

Сімдесят п’ять років тому, розповів Глава Церкви, він був замучений нацистами у концентраційному таборі Майданек — територія сьогоднішньої Польщі біля Любліна — саме за те, що рятував євреїв у час Голокосту. Ми знаємо, що там, серед концентраційного табору, саме він був той, який в імені Божому виголошував над головами сотень тисяч людей, які йшли до крематорію, оті слова: «Сину, доню, прощаються тобі твої гріхи».

Він був одруженим священиком. І його родина, і навіть праведний митрополит Андрей Шептицький намагалися врятувати його від смерті в цьому концтаборі. Але о. Ковч відмовився. Він написав листа до своєї родини, в якому є такі слова: «Учора тут убили тисячі людей. Я тут єдиний священик. Єдиний, хто може помогти людям перейти у смерть і увійти у відкриті двері до дому Небесного Отця».

Далі він пише: «Це єдине місце, окрім раю, де б я хотів бути. Бо тут я бачу Бога, який є один і той самий для всіх: українців, євреїв, поляків, латишів та інших народів». Ще каже в тому листі: «Коли я відправляю Службу Божу, вони всі разом зі мною моляться».

«Як цікаво, там, у концтаборів, де людина втрачала свою гідність, навіть втрачала своє ім’я, бо отримувала номер, саме цей священик повертав особі найвищу гідність, кажучи: сину, доню, прощаються тобі твої гріхи. Можливо, там, серед того пекла на землі, ці слова Божого прощення сказані від імені нашого Спасителя його священиком, парохом Майданека, показували всю свою силу і тоді людина мала здатність встати, взяти своє ложе і йти вперед, навіть на смерть. Бо знала, що смерть — це не кінець, а лише поріг, за яким чекає відкритий дім Небесного Отця», — відзначив Блаженніший Святослав.

Глава УГКЦ пригадав, що десять років тому наша Церква проголосила блаженного священномученика Омеляна покровителем душпастирів УГКЦ. «Ми хочемо, щоб кожен священик нашої Церкви був взірцем, носієм духу, якого у своїй особі об’явив оцей герой християнської віри, геройський душпастир — блаженний священномученик Омелян», — додав Предстоятель.

Біографія священномученика Омеляна Ковча

2019 року припадає 135-річчя з дня народження блаженного священномученика Омеляна Ковча, 75-ті роковини його мученицької смерті в нацистському концтаборі «Майданек» та 10-та річниця проголошення покровителем душпастирів УГКЦ.

а) Дитинство і юність

Омелян Ковч народився 20 серпня 1884 року у селі Космач на Косівщині в родині священика Григорія Ковча (1861–1919) та Марії Яскевич-Волфельд (1891–1939). По закінченні Львівської гімназії вступив до римської Колегії святих Сергія і Вакха, де провчився з 1905-го по 1910 рік.

Підготовку до священства пройшов у римській Колегії святих Сергія і Вакха, студіюючи богослов’я в Урбаніянському університеті. У 1911 році прийняв ієрейські свячення з рук єпископа Григорія Хомишина. Свою службу розпочав у Підволочиську (Тернопільська область).

б) Священиче служіння

1912 року поїхав до Боснії, де займався душпастирською опікою емігрантів з Галичини. Туди зголосився поїхати, щоби душпастирювати серед українських греко-католиків в окрузі Прієдор. Нелегка була праця молодого священика в країні, де абсолютну більшість становили слов’яномовні мусульмани. Але о. Омелян 4 роки служив боснійським українцям далеко від Батьківщини.

В середині Першої світової війни (1916 рік) о. Омелян повернувся до Галичини і, коли на розвалинах імперій бездержавні тоді народи, надіючись на політичне визволення, почали формувати свої збройні сили, у 1919 році вступив до Української Галицької Армії. Як військовий духівник (капелан) пройшов через усі негаразди разом зі стрільцями Бережанського коша аж до кінця існування УГА.

1922 року його призначають парохом храму св. Миколая греко-католицької громади в місті Перемишляни, недалеко від Львова. Опікувався бідними, пригортав сиріт, хоча й мав шестеро своїх дітей. «Над тією хатою ангели кружляють» — так говорили перемишлянські парафіяни про скромний будинок сім’ї Ковчів. Це був винятковий дім, відкритий для потребуючих. Члени родини Ковчів настільки присвячували себе потребуючим, що іноді, здавалося, занедбували свої власні потреби.

Тут отець Омелян застав багатьох своїх вірних ополяченими. Потрібно було докласти надзвичайних зусиль для того, щоб повернути все на свої місця. Тому він організував побудову дзвіниці, ремонт церкви, загородження кладовища, віднову народного дому. Завдяки цьому швидко розвивалось релігійне та культурне життя української громади у Перемишлянах: під його патронатом були створені гуртки, хори, студентські організації. Але чим більше вдавалося зробити о. Омеляну Ковчу на релігійному та національному рівні, тим більше претензій мала польська влада до нього. З приходом радянської влади деякі парафіяни почали мстити полякам за зло, вчинене за часів польського правління. Отець Ковч довів свою християнську позицію, засудивши своїх парафіян за прикрий випадок — грабунок польських родин: «Невже ж впродовж 20 років я вас так виховував?! — виголошував у проповіді о. Ковч. — Ви задивились на тих босяків, що тепер прийшли до нас. Мені соромно за вас перед Господом Богом. Коли у вас є хоч трішки патріотизму й совісті, то я прошу ще сьогодні повернути все тим людям, від яких ви забрали». Того ж дня полякам віддали все їхнє майно. Після цього польська делегація попросила вибачення у священика за прикрощі, яких він зазнав від польської влади.

в) В часі німецької окупації

Набагато важче стало 1939 року, коли Галичину окупували радянські війська, а згодом — 1941 року — німці. Але й у тих екстремальних умовах о. Омелян незмінно залишився собою, відважно й відкрито відстоював права людей, боронив своїх сусідів, наскільки це було можливо й потрібно, коли цього вимагало добро людей, народу, Церкви, старався залагоджувати усякі найважчі проблеми, яких було немало під час двох окупацій. Чудом його оминула смерть від рук енкаведистів, але не тішився з приходу інших окупантів. «На місце одного „добродія“ приходить другий, — говорив, — тільки їхні ґудзики в мундирах змінилися».

Особливої гостроти набрала після приходу німців проблема євреїв, яких у Перемишлянах було чимало. І тут о. Омелян показав свою людяність та відвагу. Його дочка Анна Марія Ковч-Баран розповідає про такий епізод після того, як німці прибули до Перемишлян: «Батько завважив дим поблизу церкви і водночас почув розпачливі крики. До хати вбігли кілька євреїв у великій паніці і стали благати в батька порятунку. Німці, кинувши в синагогу, де вони саме зійшлися на молитву, запалювальні бомби, зачинили двері й нікого не випускали. Не замислившись ні на мить, батько побіг туди (…). В голові не було іншої думки, крім тієї, що люди горять і просять рятунку. Він вбіг між юрбу біля синагоги й німецькою мовою, яку знав досконало, крикнув до вояків, щоби покинули її. На диво, вояки сіли в свої мотоцикли і від’їхали в бік своєї станції».

А брат отця Омеляна Мирон розказував: «Мені волосся дубом стало від думки, що тепер з ним станеться. Кинувся його шукати серед юрби, вогню і несамовитих криків. А він, з допомогою інших, відчинив підперті важким стовпом двері синагоги, вбіг усередину і став просто витягати напівпритомних, раз-у-раз різко викрикуючи: „Тікайте, хто куди може, німці зараз сюди повернуться!“»

Багато євреїв тоді загинуло, але й багато врятувалося. Пізніше о. Омелян теж рятував місцевих євреїв різними способами. З великим ризиком для свого життя хрестив їх, коли вони того бажали. Є свідчення, що відбулося близько 2000 таких хрещень.

Бажання євреїв прийняти Таїнство Хрещення було не тільки виявом інстинкту самозбереження. Політика тодішньої влади не передбачала, що хрещення може звільнити представників єврейської громади від ув’язнення чи смерті. Отець Омелян знав, що шансів на порятунок або нема, або вони є мінімальні. Бажання хреститися не могло також бути виявом розпачу. Євреї справді вбачали в блаженному Омелянові близьку людину. Ще до приходу нацистської влади він мав великий авторитет у єврейської громади, яка становила більшість населення Перемишлян.

г) Ув’язнення німецькою владою

Такі діяння священика стали причиною того, що його ув’язнили, спочатку у львівській в’язниці. Завдяки митрополитові Андрею Шептицькому його звільнили, але з умовою, що той відмовиться від подальшої допомоги євреям. Такої заяви він не підписав, через що його ув’язнили удруге і після великих фізичних і духовних знущань, його було перевезено до концтабору «Майданеку» біля Любліна.

Отець Омелян навіть звернувся з листом до Гітлера, в якому засуджував масові вбивства євреїв і вимагав дозволити відвідувати євреїв у гетто.

Опинившись у Майданеку, він виконував повинності нарівні з іншими полоненими, а ввечері давав розраду в молитві всім, незважаючи на релігійну належність і національність: полякам, українцям, росіянам, естонцям, литовцям.

Тут, в нелюдських умовах, о. Омелян довершив міру свого героїзму. Концтабір — це місце організованих вбивств. У важких умовах концентраційного табору блаженний Омелян Ковч не забував про своє покликання. Священик служив там людям духовною потіхою, усім людям, незалежно від походження та конфесійної приналежності.

Незважаючи на те, що адміністрація концтабору негативно ставилася до духовних осіб, отець Ковч не приховував свого священства. Він підпільно відправляв там Святу Літургію, сповідав в’язнів, благословляв свяченою водою останки в’язнів, які мали спалювати. За короткий час він здобув собі велику пошану і авторитет. У таких трагічних обставинах він зумів зберегти людяність і свою священицьку гідність.

Один зі знайомих згадує: «Отця Ковча всі любили — українці, поляки, євреї. Отець Омелян не дбав про себе, робив добро всім, хто до нього звертався».

У лютому 1944 року отець Омелян попав у табірний шпиталь і там помер, а його тіло було спалено в крематорії 25 березня 1944 року. У Майданеку не існувало прізвищ, тільки номери. Отець Омелян мав номер 2399. За офіційними даними, в’язень № 2399 помер 25 березня 1944 року від флегмони (гострого гнійного запалення) правої ноги.

В одному з листів до близьких він написав: «Моліться за тих, хто створив цей концтабір та цю систему. Вони є одинокими, хто потребує молитов… Неxай Господь помилує їх».

ґ) Визнання подвигу священномученика Омеляна Ковча

Про отця Омеляна широкий світ довідався недавно, коли Папа Іван Павло ІІ, колишній професор Люблінського католицького університету, проголосив його блаженним мучеником у Львові під час своєї подорожі в Україну. А в 1970-х роках, коли родина о. Омеляна Ковча хотіла щось довідатися про його перебування в концтаборі, в бюро Музею-пам’ятника мучеництва «Майданека» отримала коротку відповідь, що там не було ніяких українців, ані священиків.

9 вересня 1999 року Єврейською Радою України йому присвоєно звання «Праведник України».

У Любліні (Польща) досі бережуть пам’ять про цю людину, а жителі міста вирішили назвати його ім’ям одну із вулиць — кільце блаженного отця Омеляна Ковча на перехресті вулиць Армії Крайової та Івана Павла II.

Отець Омелян Ковч до останнього у Майданеку залишався відданим і вірним душпастирем. В одному зі своїх листів, який вдалося передати дітям, він писав:

«Я дякую Богові за Його доброту до мене. За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності. Можливо наші церкви є різні, але той самий Великий і Всемогутній Бог править усіма нами. Коли я відправляю святу літургію, вони всі моляться. Вони умирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову? Це справді так. Я дякую Богові тисячу разів на день, за то, що послав мене сюди. Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте і не тратьте віри у те, що я роблю. Замість того, радійте мною. Моліться за тих, хто створив цей концентраційний табір і цю систему. Вони єдині, хто потребує наших молитов. Нехай Бог змилується над ними».

«Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене. Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 людей. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання. Вони підуть по шляху до Вічності з усіма їхніми гріхами і зневірою, котра приведе їх у пекло. А зараз вони ідуть на смерть з високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи. І таким чином вони попадуть до вічного міста».

Беатифікація відбулася 27 червня 2001 року у м. Львові під час Божественної Літургії у візантійському обряді за участю Папи Івана Павла ІІ.

24 квітня 2009 року блаженний Омелян Ковч був проголошений покровителем пастирів Української Греко-Католицької Церкви.

27 квітня 2009 року з Майданека в Одесу був доставлений прах, що залишився від безлічі спалених нацистами людей. Через те, що неможливо було знайти справжні мощі блаженного Омеляна Ковча, керівництво УГКЦ ухвалило рішення вважати цей прах блаженного мученика мощами.

Омеляну Ковчу присвячено документальний фільм «Парох Майданека».

Чи не найкраще про пароха Майданека під час екуменічного молебну за жертвами Майданека, який відбувся 25 березня 2002 року, сказав кардинал УГКЦ Любомир Гузар: «Ми тут зібралися, щоб віддати шану отцю Омелянові, який був сином і священиком одного народу, загинув на землі другого народу, бо рятував синів і дочок третього народу. Прийшли ми сюди і тому, щоб щось із собою забрати, тобто науку: по-перше, навіть у найстрахітніших обставинах можна залишитися людиною, по-друге, релігійність — це наша зброя проти наших слабкостей, і по-третє, мусимо зробити все, щоб такі трагедії ніколи не повторювалися. Відійдімо із цього місця кращими людьми». Приклад отця Омеляна Ковча зайвий раз засвідчує, що навіть у часи змін різних режимів людина може не опускатися до дріб’язкового сприйняття дійсності і гостро реагувати на несправедливість.

Пам’ятну таблицю пам’яті блаженного українського священика Омеляна Ковча відкрито у Майданеку (Польща). У Польщі в люблінському музеї Майданек 25 березня в 65-річчя смерті вшановували пам’ять блаженного отця Омеляна Ковча, покровителя греко-католицьких священників, з нагоди чого було проведено урочисті заходи. За усіх мучеників Майданеку міжконфесійну молитву провели архиєпископ Люблінський Юзеф Жицінський та митрополит Перемисько-Варшавський Кир Іван Мартиняк, котрі прийшли віддати шану блаженному отцю Омелянові. Відділенням литва «Пікарту» було виготовлено для обеліску меморіальну таблицю із посланням до рідних отця Омеляна: «… Тут я бачу Бога — Бога, який однаковий для всіх нас, незалежно від наших релігійних відмінностей», відкриття якої стало важливою миттю заходу. Віце-міністр культури і національної спадщини Польщі Пьотр Жуховскі та Віце-прем’єр-міністр України Іван Васюник урочисто відкрили спільно обеліск. Відтак всі бажаючі переглянули показ про українського священика Омеляна Ковча і відвідали відкритий на місці концтабору часів ІІ Світової війни музей. Прийняли участь у вшануванні пам’яті священномученика з України українські та польські паломники, Віцевоєвода Любліна Генрика Стройновска, речник Президента Польщі Малгожата Залуська, Надзвичайний Посол України у Польщі Олександр Моцик, державні службовці Волинської та Львівської областей, студенти Українського католицького університету, сенат католицького університету Любліна та інші офіційні особи. Також урочисто передали табірну землю з місця трагічної загибелі отця Ковча 15-ти екзархатам та єпархіям греко-католицької церкви України. Вона опиниться у таких парафіях, як Львів, Дрогобич, Стрий, Тернопіль, Київ, а теж в Криму, Одесі та Білорусі.

Штрихи до портрету священномученика Омеляна Ковча

Пропонуємо Вашій увазі підбірку висловів відомих релігійних, культурних, політичних постатей, які дають змогу краще зрозуміти особу блаженного Омеляна.

Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ:

Блаженний мученик Омелян Ковч, одружений священик, якого стратили нацисти в концтаборі Майданек (Польща), за порятунок багатьох євреїв, переслідуваних у лихоліття Голокосту. У 2001 році його беатифікував святий папа Іван Павло II під час свого історичного візиту до України, а згодом проголошений покровителем священиків нашої Церкви як автентичний її образ. У цьому таборі смерті, у пеклі на землі, писав, що бачить Бога, «єдиного і того самого для всіх — українців, євреїв, поляків, латишів і литовців» (З листа Блаженного до рідних). (Слово Блаженнішого Святослава до Папи Франциска з нагоди його візиту до собору Святої Софії в Римі, 28 січня 2018 року)
На пам’ять про цього свідка віри мій попередник кардинал Любомир Гузар встановив високу відзнаку, якою нагороджують багатьох людей, котрі в сучасному світі, пошматованому антилюдськими ідеологіями та війнами, будують мости для зближення різних Церков, релігій і народів. (Слово Блаженнішого Святослава до Папи Франциска з нагоди його візиту до собору Святої Софії в Римі, 28 січня 2018 року)
Він пише: тут, у концтаборі, є єдине місце поза раєм, де я хотів би бути. Дивно. Але більше, він каже: тут я бачу Бога. Ви знаєте, що бачити Бога — це вершина християнської містики. Я запитую себе, як він міг бачити Бога? Де? І даю собі відповідь: Він бачив Бога в іншій людині. Незалежно від її раси, етнічного походження, релігійного переконання. Він бачив Бога, присутнього в кожній особі, яка страждає, у кожній особі, до якої він виявляв милосердя (День пам’яті жертв Голокосту у Римі, у соборі Святої Софії, церемонія вручення Відзнаки священномученика Омеляна Ковча, січень 2018 року)
Він бачив Бога, який був і є між своїми людьми там, де, здавалося б, Його не мало б бути. Він страждає разом зі своїми людьми, яких зневажають і вбивають, бо в них перебуває Син Божий. Там, у концтаборі, о. Омелян бачив Бога, який є однаковий абсолютно для всіх: українців, поляків, євреїв, литовців, латишів. У тому найвищому акті альтруїзму — у самопожертві — можна побачити присутність живого Бога. Тож у таких нелюдських обставинах залишається людиною той, хто живе якраз не для себе, а заради іншого (прямий ефір програми «Відкрита Церква», січень 2018 року)
Часто образ українського патріота наші вороги показують як антисеміта, як того, хто ненавидить інших. Однак постать цього душпастиря спростовує ці стереотипи (прямий ефір програми «Відкрита Церква», січень 2018 року)
Отець Омелян був членом патріотичних товариств, учасником національно-визвольних рухів. Він захищав українців тоді, коли вони були приречені на існування в чужих державах, які заперечували їхнє право бути собою. Він помер на землі іншого народу, у Польщі. Тому він є мостиком будівництва християнських добросусідських стосунків між українцями і поляками. А опинився в концтаборі Майданек, бо рятував євреїв (прямий ефір програми «Відкрита Церква», січень 2018 року)
Він був втіленням мудрості й духу митрополита Андрея. Як відчувається торкання вічності у словах блаженого Омеляна Ковча з концтабора. З глибини пекла на землі він пише: «Тут я бачу Бога» (вручення Відзнаки блаженного священномученика Омеляна Ковча за особистий приклад жертовності та гуманізм, 28 жовтня 2015 рік, Київський міський будинок вчителя)

Оксана Забужко, українська письменниця:

Про пароха Майданека, про українського священика, який був у Майданеку єдиним душпастирем для в’язнів усіх народів, який сповідав, розрішував і за руку переводив у інший світ, я чула з дитинства від свого тата… Попри те, що я не отримала жодної релігійної освіти, ця історія заклала в мені певну модель того, яким повинен бути священик і якою має бути людина. Але для кожного, незалежно від віросповідання може бути врозумливою та ідея, яка лежить в основі подвигу Омеляна Ковча — служіння. Служіння життю. Служіння тому, що любиш і в що віриш (День пам’яті жертв Голокосту у Римі, у соборі Святої Софії, церемонія вручення Відзнаки священномученика Омеляна Ковча, січень 2018 року)

Ян Томбінський, голова представництва Європейського Союзу в Україні (2012–2016 рр.):

Я багато разів запитував себе звідки в українців береться сила. На мою думку, свідчення блаженного отця Омеляна є відповіддю на це запитання — бачити в кожній людині його цінності. Незалежно від того, якої вона національності, якого віросповідання, якою мовою розмовляє… ((День пам’яті жертв Голокосту у Римі, у соборі Святої Софії, церемонія вручення Відзнаки священномученика Омеляна Ковча, січень 2018 року)

Мирополит Ігор Возняк, архиєпископ Львівський УГКЦ:

Цілеспрямований та повністю відданий Богові священик, о. Омелян, не заспокоювався поміркованим становищем своїх вірних у час війни: він боронив невинних, заступався за євреїв. Коли опинився у в’язниці допомагав зневіреним словами надії. Отець Омелян був справжнім духівником для всіх… Роздумуючи над життям блаженного отця Омеляна, можемо сміливо ствердити його духовну зрілість, вищий стан любові Бога, посідання у високому ступені християнських чеснот (VІ Всеукраїнська проща духовенства УГКЦ до Перемишлян, що на Львівщині, 17 травня 2017 року)

Владика Михайло Бубній, екзарх Одеський УГКЦ:

Всі ми знаємо його прекрасний лист з в’язниці до своєї родини. В той час, коли його родина старалася, щоб його звільнили з концтабору Майданеку, він написав до них послання, де між іншими, сказав такі слова: «Коли мене тут не буде, то хто допоможе тим невільникам подолати ці страждання. Коли я звідси піду, то хто допоможе їм відкрити двері Царства Небесного». Бачимо, що концтабір Майданек для отця Омеляна Ковча стався місцем особливої присутності Бога. В той час коли для людей концтабір був місцем пекла, для отця Омеляна Ковча, він став місцем присутності Бога і дверима до Царства Небесного для багатьох людей (VІ Всеукраїнська проща духовенства УГКЦ до Перемишлян, що на Львівщині, 17 травня 2017 року)
Він жив у дуже складних обставинах, складніших, ніж обставини, в яких ми з вами зараз живемо, хоча живемо в час війни. Він жив у обставинах, в яких український народ зазнавав великих страждань. Він працював під час Першої світової війни, міжвоєнному часі, він працював на початку Другої світової війни. Він пережив страшні проблеми і страждання, він бачив, як український народ є поневолений. Отець Омелян був не тільки душпастирем, він не тільки дбав про душі, він був батьком, він бачив перед собою заможних, але він бачив і людей сиріт і багатодітних, бо сам походив з родини незаможної, але виховував шестеро діточок (VІ Всеукраїнська проща духовенства УГКЦ до Перемишлян, що на Львівщині, 17 травня 2017 року)

Владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ:

Мученицька смерть є коронуванням цілого його життя (V Всеукраїнська проща духовенства УГКЦ до Перемишлян на Львівщині, 1 червня 2016 року)
Отець Омелян дарував Богові свій час, години, дні, роки, даючи людям змогу зустрітися з Богом і сам виходив Йому назустріч. Земні блага не займали перше місці в його житті і він не був прив’язаний до місця чи людей. Він товаришував з Богом і приводив до Нього інших (V Всеукраїнська проща духовенства УГКЦ до Перемишлян на Львівщині, 1 червня 2016 року)

Отець Стефан Батрух, парох греко-католицької парафії у Любліні (Польща):

Отець Омелян Ковч був незвичайною людиною, є свідчення людей, які завдячують йому своїм життям. Його постать вражає. У концтабір він потрапив, бо безстрашно захищав євреїв, коли до них прийшло велике терпіння. Родина, близькі, Андрей Шептицький все робили для його визволення. Коли він про це довідався, то звернувся до них, аби припинили всі старання, заявивши, що його місце у концтаборі. Тут його покликання, тут він проводив душпастирську діяльність. Він порівняв концтабір з небом! Не всі священики, які були ув’язнені, так виявляли своє покликання! За своє жертовне життя, ревне служіння Богу його називали парохом Майданека (щорічна проща до концтабору «Майданек» (Польща) «Скріплюймо віру свідченням мучеників», 11 квітня 2014 рік)

Владика Богдан Манишин, єпископ-помічник Стрийської єпархії УГКЦ, адміністратор парафії Святого Миколая м. Перемишляни (2006–2010 рр.):

Отець Омелян Ковч — як говорив так і жив. Умів відповісти на потреби часу, завжди знаходив відповідні слова в різних ситуаціях його життя, в реаліях, яких він жив, що були набагато складніші, ніж ті, в яких живемо ми. Це людина, яка йшла дорогою Церкви, а дорогою якою йде Церква — це гідність особи. Він знав свою гідність: людську, християнську, священичу, і міг відстояти її, навіть ціною власного життя. Тому для нас постать Омеляна Ковча є не просто повчальною, це не тільки взір на іконі, це — його реальна присутність у нашому житті, яку дуже багато хто відчуває. Для нас, українців, він є важливим також і тому, що вмів любити своє, вмів навчити інших любити своє, але ні в якому разі не ненавидіти чуже (Прес-служба Стрийської єпархії, 25 березня 2014 рік)
Як добрий сім’янин, він також є взірцем для кожного священика, бо віддавши у руки Божої волі життя своєї дружини (померла у 1939 р. і похована в Перемишлянах), сам виховував шестеро дітей, але зумів подбати і про тих, за кого кожен священик відповідатиме перед Богом. Тому ці риси є будуючими і покріпляючими для кожного священика нашої Церкви і ми є вдячні йому за це. Крім того, його постать є особливо привабливою. Свідченням цього є численна присутність священиків на прощі до Перемишлян (Прес-служба Стрийської єпархії, 25 березня 2014 рік)
Будучи делегатом повітового з’їзду в Золочеві в 1943 році, о. Омелян Ковч заявляв про існування програми Третього Рейху, згідно з якою першими жертвами нацизму стають євреї, а пізніше українці. На той час ця програма була маловідомою, і можемо здогадуватися, що інформацію він мав з непростих джерел. Цією інформацією на той час володіли відповідні українські патріотичні структури, з якими отець підтримував зв’язок. Тому, бачимо, що він переживав за кожного, хто в той час боронив українське суспільство і українську гідність (прес-служба Стрийської єпархії, 25 березня 2014 рік)

Владика Венедикт Алексійчук, Правлячий Архиєрей єпархії Святого Миколая з осідком у Чикаго (США):

За 20 років він 40 разів був арештований і з тих арештів понад 20 завершилися його ув’язненням на довший чи коротший час. Позбавлення волі було пов’язано з тим, що він боровся за добро людей, незважаючи на обставини, які відбувались навколо (Панахида на подвір’ї Меморіального комплексу «Тюрма на Лонцького» у Львові, 29 грудня 2012 рік)
У Боснії, у Галицькій армії, у Перемишлянах, у стінах цієї в’язниці на Лонцького, у концтаборі Майданека — це місця, де Бог його потребував. Це напевно найбільше, що ми можемо навчитися в нашого блаженного, щоб ми вміли і були відважні щось робити там, де ми є. Нас постійно щось не влаштовує, не такі обставини політичні, економічні… Погляньмо на постать блаженного Омеляна! Для нього було все так, у кожній ситуації він міг щось зробити, навіть там, у концтаборі, він щось робив і хотів там працювати. Кожен з нас може щось зробити на тому місці, де він є (Панахида на подвір’ї Меморіального комплексу «Тюрма на Лонцького» у Львові, 29 грудня 2012 рік)
Євреї назвали його праведником України, поляки — парохом Майданека, а Синод Єпископів УГКЦ проголосив його покровителем греко-католицьких священиків України (Всеукраїнське паломництво до м. Перемишляни, що на Львівщині, 11 травня 2012 року)

Генрик Літвін, Надзвичайний і Повноважний Посол Польщі в Україні:

Отець Омелян Ковч був одним з героїв Другої світової війни, життя яких є зразком не тільки для співвітчизників, але й для всіх народів світу. Ми — поляки — з великою шаною ставимося до його пам’яті. Для мене особисто має значення те, що місцем смерті отця Омеляна був концтабір «Майданек», де також загинув мій дідусь. Для нас, представників сімей, жертв Майданека отець Омелян є просто блаженним з Майданека. Тому для поляків є велика честь, що одним з нагороджених цією відзнакою є наш громадянин, навіть більше, представник нашого уряду — перший заступник міністра внутрішніх справ пан Томаш Семоняк (церемоніявручення Відзнаки імені блаженного священномученика Омеляна Ковча, 2011 рік)

Моше́ Ре́увен Асма́н, головний рабин України Всеукраїнського конгресу юдейських релігійних громад:

Є таке поняття «праведники світу», які рятували людей під час Другої світової війни. Написано, що якщо людина врятувала хоча б одну людину, це значить, що вона врятувала весь світ. А Омелян Ковч рятував десятками людей, тобто він рятував цілі світи (церемоніявручення Відзнаки імені блаженного священномученика Омеляна Ковча, 2011 рік)

Дмитро Павличко, український поет:

У Коломиї у 1942 році я жив у гуртожитку в гімназії. Мені було 16 років. Я прив’язував камінь до маминого хліба і кидав його за колючий дріт. Це був хліб для єврейських дітей… Для мене отець Омелян, та й не тільки для мене, є постаттю не лише релігійною, церковною, а постаттю української національної совісті, державності. (церемоніявручення Відзнаки імені блаженного священномученика Омеляна Ковча, 2011 рік)

Владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ:

Прикладом миротворця у часи війни є блаженний священномученик Омелян Ковч. Як можна було посеред цього пекла, спричиненого людською ненавистю і агресією, побачити Бога? Так могла говорити лише людина, в серці якої дійсно мешкав Бог, в серці якої була правдива віра в Нього. Отець Омелян мав чисте серце, тому був здатний бачити Бога, який страждав у тих людях, ув’язнених нацистами (Панахида в Патріаршому соборі Воскресіння Христовго у Києві,9 травня 2011 рік)

Петро Порошенко, Президент України:

Постать отця Омеляна Ковча єднає український, польський, єврейський та інші народи. Він є прикладом глибокої духовності і самопожертви. Він показав взірець щирої любові до ближнього. Тієї любові, якій вчить нас Господь (церемонія закладення пам’ятної капсули під будівництво пам’ятника Праведнику України Блаженному священномученику Омелянові Ковчу у Любліні (Польща), лютий 2019 рік)
Своєю гуманною позицією, несучи душпастирську послугу людям в потребі, отець Омелян Ковч постійно кидав виклик двом злочинним ідеологіям, які залишили трагічний слід у ХХ столітті. Радянський комунізм і німецький нацизм нищили та розбивали культурний і цивілізаційний простір Європи (церемонія закладення пам’ятної капсули під будівництво пам’ятника Праведнику України Блаженному священномученику Омелянові Ковчу у Любліні (Польща), лютий 2019 рік)

Блаженніший Любомир Гузар, Глава УГКЦ (2001–2011 рр):

Ми тут зібралися, щоб віддати шану отцю Омелянові, який був сином і священиком одного народу, загинув на землі другого народу, бо рятував синів і дочок третього народу. Прийшли ми сюди і тому, щоб щось із собою забрати, тобто науку: по-перше, навіть у найстрахітливіших обставинах можна залишитися людиною, по-друге, релігійність — це наша зброя проти наших слабкостей, і по-третє, мусимо зробити все, щоб такі трагедії ніколи не повторювалися. Відійдімо із цього місця кращими людьми (Екуменічний молебень за жертвами Майданека, 25 березня 2002 рік)

Нагадаємо, 24 квітня 2009 року блаженний священномученик Омелян Ковч був проголошений покровителем душпастирів УГКЦ, а перша Всеукраїнська проща духовенства до Перемишлян відбулася у 2012 році.

За матеріалами Департаменту інофрмації УГКЦ та Дивенсвіту
Прес-служба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ