В Одесі владика Михайло Бубній долучився до молитви за мир і єдність християн

23 січня 2020

У римо-католицькому соборі в Одесі 20 січня 2020 року відбулася екуменічна молитва за єдність християн, яка традиційно проходить у всьому світі з 18 до 25 січня.

В Одесі владика Михайло Бубній долучився до молитви за мир і єдність християн

На запрошення єпископа-ординарія Одесько-Сімферопольської дієцезії Римо-Католицької Церкви в Україні владики Броніслава Бернацького, керівники і представники різних Церков взяли участь в щорічній молитві за мир і єдність християн.

Міжконфесійний молебень за традицією відбувся у катедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії РКЦ м. Одеси.

У заході взяли участь Предстоятель Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України єпископ Сергі Машівський, єпископ Одеського екзархату УГКЦ владика Михайло Бубній, священнослужитель Одеської єпархії ПЦУ архимандрит Микита Сировегін, секретар Духовної ради християн в Одеській області Олександр Чернега, єпископ ЄХБ в Одеській області Олександр Димов, пастор ХВЄ Віктор Марченко, пастор Віталій Казаченко, настоятель храму святого Григорія Просвітетеля Української єпархії Вірменської апостольської Церкви м. Одеси о. Абгар Глчян та інші.

Довідка

Вже ближче до наших часів традиція спільної молитви разом з іншими християнськими конфесіями стає більш поширеною та систематичною. На початку XIX століття, однією з перших таких акцій була спроба протестантського пастора Джеймса Стюарта, який у 1820 році надрукував спеціальний текст "Спільної молитви-прохання благодаті Святого Духа". Через 20 років, інший пастор Ігнатій Спенсер запропонував дещо інші та глибші за змістом спільні молитви для усіх без винятку Християн.

З часом, наступні ініціативи ставали все частішим та більш конкретним явищем: англіканські спільноти, протестанти та католики почали заохочувати вірних до спільної молитви за Єдність, особливо під час святкування Зіслання Святого Духа. Незважаючи на те, що подібна ідея була прихильно сприйнята у різних середовищах, вона все ж не змогла прижитись у християнстві того часу. На практиці усі християни молились окремо, лише у своїх власних Церквах, де метою таких молитов було прохання навернення „іновірців” до своїх власних конфесій.

Починаючи з 1926 року, екуменічна організація (рух) "Віра та Устрій", яка пізніше стала співтворцем Світової Ради Церков, розпочала друкувати так звані "Спеціальні молитви, які використовувались під час спільних зустрічей Християн різних деномінацій". Були це спеціальні пропозиції молитов та служб, які все ж не були обов’язковими, ані занадто популярними в тодішньому християнському світі, оскільки сама ідея екуменізму тоді лише починала розвиватись.

Справа швидше зрушила з місця лише тоді, коли на початку тридцятих років ХХ століття до неї долучився католицький священик з Ліону о. Паул Кутюр’є (Paul Couturier) (1881-1953). Він запропонував нову формулу молитви, яка була не за інші конфесії, але разом з іншими конфесіями та на умовах які нам залишив Ісус Христос у своїй Євангелії „щоб усі були одно”. Це було дуже сміливе нововведення. Молитви супроводжувалися зустрічами й спеціально підготовленими богослужіннями. У такий спосіб, починаючи з 1935 року розпочато спільну молитву, яку можна вважати за початок сучасного Тижня молитов за єдність християн.

Наступним важливим етапом на цьому шляху було ухвалення ІІ Ватиканським Собором у 1964 році Декрету про екуменізм, який між іншим наголосив, що молитва, особливо спільна, є душею екуменічного Руху та заохочував до практики Екуменічного Тижня. У 1967 році розпочалась систематична співпраця Католицької Церкви (в особі Секретаріату в Справах Єдності Християн) та Світової Ради Церков2 у напрямку опрацювань тем на наступні Екуменічні Тижні.

Початково теми до Тижня молитов за єдність християн приготовляли на спільних засіданнях представники Католицької Церкви та Світової Ради Церков, однак починаючи з квітня 1974 року у спеціальному листі до Церков-членів Ради та до інших учасників екуменічного руху було запропоновано включити до обговорення місцеві, локальні християнські спільноти. Першими на такий заклик відгукнулись християни Австралії, а їхня пропозиція стала головною темою спільної молитви у 1975 році.

Час проведення такого Тижня молитов за єдність християн – 18–25 січня – було обрано невипадково. Цей тиждень, за Григоріанським календарем, завершується саме в день навернення апостола Павла, що традиційно у Європі відзначається 25 січня. Символіка цього свята дуже яскрава: у цей день по дорозі до Дамаску один із найсуворіших переслідувачів учнів Христа – Савло побачив самого Христа й почув Його голос. Завдяки цьому сталось чудесне навернення цієї людини, яка з часом стала Апостолом Народів, найбільш відданою Євангелії й засновником великої кількості християнських спільнот, в яких Христос – це центр усього. Апостол намагався навчити усіх майбутніх християн, що коли будемо ближче до Христа, будемо ближче один до одного. Христос, що є любов – є серцем і фундаментом єдиної Церкви. Це головна ідея, яка повинна спонукати християн до більш тісного зближення й спільного свідчення: свідчення єдності, свідчення взаємоповаги, свідчення співпраці. Тому у наші дні Тиждень молитов за єдність християн відзначається вже в усьому світі.

Така щорічна екуменічна зустріч допомагає зрозуміти й осмислити, що вже зроблено для єдності християн, допомагає усвідомити ще існуючі проблеми та впевнитись у необхідності спільної молитви не тільки в богословському її значенні, але і в практичному аспекті. Важливим елементом є те, що під час цього Тижня молитов за єдність християн, у всьому світі разом молитимуться католики, православні, протестанти та інші християнські спільноти, щоб за допомогою сили Святого Духа, прикласти всі свої зусилля задля того, щоб третє тисячоліття стало ерою возз`єднання розколеного тіла Христового. Немає сумніву, що спільні ініціативи започатковані християнами в душпастирській, культурній та суспільній площині повинні мати своє джерело у молитві, яка є фундаментом та душею екуменічного руху.

За матеріалами Релігійно-інформаційної служби України
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ