Українські греко-католики в Нідерландах святкують перших п’ять років і думають про майбутнє

20 травня 2019

18 травня в голландському відпустовому центрі в Гейло за участі Преосвященного владики Бориса Ґудзяка, новоіменованого архиєпископа і митрополита Філадельфійського, відбулася конференція, присвячена п’ятиріччю відновлення душпастирської діяльності Української Греко-Католицької Церкви в Нідерландах.

Українські греко-католики в Нідерландах святкують перших п’ять років і думають про майбутнє

У конференції, що мала на меті осмислити не лише історію українських християн в Голландії, що почалася після Другої світової війни, але радше те, ким є спільнота українських греко-католиків і куди вона прямує.

У події взяли участь новоіменований архиєпископ і митрополит Філадельфійський, який донедавна очолював Паризьку єпархію святого Володимира, до котрої належить Голландія, владика Борис Ґудзяк, новопризначений Апостольський адміністратор, Єпарх Лондонський, владика Гліб Лончина, Надзвичайний та повноважний Посол України у Королівстві Нідерланди Всеволод Ченцов, священики і миряни з Утрехта, Амстердама, Гааги та інших міст країни, представники громадських об’єднань, співаки візантійського хору з Утрехта та хору імені Лисенка та представники римо-католицької громади.

«Ми сьогодні почуваємося в родині. Вітаю перших і останніх вірних: тих, що прийшли на самому початку і допомагали все організувати, та тих, хто долучився недавно. Важливо почути всіх, слухати одне одного. Дякувати Богові і ближнім за те, що відбулося і думати як рухатися далі, як не залишатися в межах нашого етнічного гетто, а промовляти до тих, хто зовні», — так означив завдання конференції владика Борис Ґудзяк.

Посол України в Голландії Всеволод Ченцов поділився розповіддю про офіційні ініціативи держави та посольства, щоб відкривати Україну для пересічного голландця і це, за його словами, поступово вдається. Він також зупинився на феномені сучасної міграції, яка не є міграцією в строгому розумінні, а радше мобільністю населення, що варто враховувати і дипломатам, і священикам. «Українці мають виходити з власної бульбашки, більше спілкуватися з зовнішнім світом, інтегрувати свій досвід, здобутий закордоном, в український вимір життя», — зазначив пан Ченцов, який провів з учасниками конференції увесь день.

У коментарі для Служби комунікації Паризької єпархії він також зауважив, що зустрічі з громадою є надзвичайно корисними, щоб краще виконувати свою місію. «Основна робота посольства, окрім захисту прав та інтересів держави, є робота з українськими громадянами. Для цього я маю розуміти, що їх турбує, що їм потрібно. Якщо не мати контакту з людьми, то робота стає абстрактною і схоластичною, тому такий контакт варто підтримувати. Під час неформального спілкування народжуються ідеї спільних проектів»

За даними посольства в Голландії офіційно мешкає близько шести тисяч українців (ті, хто має офіційне право на проживання). Проте, як зазначають українці, що мешкають в Голландії, з огляду на те, що багато проживають на основі різного типу віз та використовуючи біометричні паспорти, точну кількість назвати неможливо.

Життя української громади в Нідерландах представили у різних форматах та точок зору, представники різних поколінь та соціальних прошарків. Говорили і молодь, і старші. Директор школи «Веселка» Олександра Хохла розповіла про початки її створення та сучасні успіхи. Молодь підготувала відео про потреби, виклики та страхи.

Багато з присутніх зауважували, що українці часто бояться виходити поза межі свого українського та пострадянського кола спілкування. Ті, що живуть без легальних документів перебувають у постійному страху — навіть іноді бояться приходити до церкви, бо на ній з міркувань безпеки встановлені камери. Погляди і досвіди, які висловлювали присутні на конференції яскраво показали, наскільки різноманітною та неоднорідною є українська громада Нідерландів.

Яка, як зауважив у своїй доповіді о. Руслан Піх, почалася після Другої світової війни і переважно складалася з жінок, які, перебуваючи в таборах в Німеччині, виходили заміж за голландців, щоб уникнути примусової репатріації. Він, спираючись на документи архівів Апостольської візитатури в Бельгії та бельгійських редемптористів, підготував екскурс в історію УГКЦ в Нідерландах у 1946–1983 роках, наприклад щодо формування структур та служіння душпастирів — зокрема праці о. Маврикія ван де Малє та о. Якова Перідона. Зокрема, о. Руслан наголосив на діяльності та місії хору семінаристів в Кулемборг під диригуванням професора Антоновича, який пізніше став відомий як «Візантійський хор».

«Ваша семінарія виїздами з концертами зробила більше, ніж міг би зробити посол. Це був криголам, який ламав стереотипи щодо українців і росіян», — так говорили про служіння семінаристів сучасні їм голландці.

Візантійський хор, створений Антоновичем продовжує існувати і зараз у ньому співають голландці, які самі стали послами української культури в своїй країні. «Співати-по українськи — це бути частиною великої української родини. У вашій культурі я навчився того, що не можна схопити руками, а лише серцем. Якщо ви можете інтегруватися в голландське суспільство — залишайтеся тими, ким ви є», — так описав свій досвід у хорі Eric van Grieken.

Його думку продовжив представник хору імені Лисенка Bram Bosshardt, який не лише розповів про свій досвід співу, але й поділився особистою історією і основним завданням присутності українців в Голландії назвав «Дайте їм надію».

Диякон Iwan Osseweijer зауважив, що перед Римо-Католицькою Церквою в Нідерландах зараз стоїть виклик поставити Христа в центр щоденного життя і навчитися як вірити не лише з 11:00 до 12:00 в неділю у стінах церкви, а як віра може бути частиною щоденного життя. «Ми мусимо навчитися знову виходити з наших церков. І цього ми можемо навчитися від вас», — сказав він.

Голова фонду о. Генрі Науена, який добре знайомий з Україною і сам зібрав та привіз близько 100 гуманітарних вантажів, Лаурент Науен розповів про свій досвід допомоги і праці в Україні, зокрема в психіатричних лікарнях і диспансерах. Він звернув увагу на необхідність харитативного заангажування Церкви. «Допомогти людям — означає доторкнутися до їхніх ран. І так допомогти Христові воскреснути. Для мене Трійця означає — я, Бог і Дух, бо Ісус живе в мені. Варто дивитися на себе не поза Трійцею, а бачити себе в Трійці».

Українські греко-католицькі громади в Нідерландах почали поставати п’ять років тому — під час Майдану українці мали нагоду краще познайомитися і усвідомити необхідність формування структур, у тому числі і церковних.

Ініціативна група з особливим трепетом представила свою коротку історію змагання за формування дугпастирських осередків. «Отець Зимак, до якого ми звернулися, сказав — шукайте приміщення церкви, я буду на Вербну Неділю. Ми запитали: „А якщо нас буде лише 10 чи навіть 5?“. „Все одно буду“. Було кілька десятків, а наступної неділі — на Великдень більше 200», — ділиться пані Олександра Ленишин.

Отець Олег Зимак та священики, що душпастирюють в Голландії поділилися своїми досвідами.

У заключному слові владика Борис Ґудзяк зазначив: «Ми пережили і почули різні досвіди та історії. За ці 5 років і за цей день конференції. Бачу, скільки ще незробленого. Скільки я не встиг зробити. У всіх є відчуття плідного початку. Бог доповнив все, що я не зробив і сьогоднішня конференція — цьому свідчення».

Він побажав громаді плекати мир і не розмінюватися на дрібне, не стільки думати про інструменти, скільки про якість спілкування і свідчення, відкритися на самотність і біль тих, що є поруч. Владика зауважив: «Треба мати священика, що житиме в Голландії, який буде плекати мир, зберігати зібрані вами скарби і буде бачити убогість і самоту, пріоритетом мати те, що болить».

Наступного дня відзначення п’ятої річниці відновлення душпастирської діяльності Української Греко-Католицької Церкви на теренах Нідерландів увічалося Архиєрейською Божественною Літургією, яку очолив Преосвященний владика Борис Ґудзяк у співслужінні із новоіменованим Апостольським адміністратором Паризької єпархії святого Володимира Великого Преосвященним владикою Глібом Лончиною.

«Дорогі браття і сестри із різних наших спільнот та різних міст Голландії! Як добре бути разом! У цю неділю ми бачимо зворушливий образ чоловік, який тридцять вісім років чекав на зцілення. Ми знаємо таке слово „розслаблений“. Сьогодні в українській мові це поняття має велике позитивне значення і означає „розслабитися“. Тридцять вісім років він чекав на форму, чекав на когось, чекав на збіг обставин, щоб якось потрапити у той єдиний момент у цілющу воду. Раптом приходить Богочоловік і показує, що Йому не потрібно ні форми, ні збігу обставин, ні особливої чи взагалі якої-небудь помочі. Це одне із ранніх чуд Ісуса, яке в Євангелії від Йоана зветься знаком. Грецьке слово „симейон“ вказує на те, ким є Ісус, — Він є Богочоловіком, який прийшов у цей світ спасти тебе і мене, і нас усіх, а не тільки цього розслабленого. Через Нього Отець створив світ, і Він, напевно, є в нашому житті і в якого берем життя», — розпочав свою літургійну гомілію владика Борис Ґудзяк, пояснюючи значення події, описаної в запропонованому на цей день уривку Євангелія.

Відтак проповідник, опісля науки англійською мовою, підкреслив досвід зранення, через який пройшов кожен із нас, особливо ті, які були змушені емігрувати із своєї власної Батьківщини у пошуках кращої долі та достатніх умов життя. «Наше свято, наш спів та наше гуртування впродовж цих п’яти років мають одну ціль — щоб ми могли зрозуміти, що Бог є близько, що Бог є там, де болить. Можливо, ти не є спаралізованим, можливо, ти ходиш, але ми всі маємо рани, — чи то на серці, чи в наших думках, чи в нашій душі, родинах, в спільноті та суспільстві. Ми всі є дітьми народу, який переживає війну. Практично, ми всі україномовні несемо травми еміграції, біженства, — якщо не в собі, не в своїму власному досвіді, то в досвіді наших батьків. І ми всі потребуємо Божої близькості і цілющого дотику Христа, який є сильнішим за будь-яку воду чи форму. Бог є близько!» — продовжив ієрарх.

Також владика Борис підкреслив виняткове значення конференції та побудови живого душпастирства на теренах Нідерландів не тільки серед українців, але й серед місцевих мешканців. «Вчора у нас була прекрасна конференція. Однак, конференція — це не те слово. Це було спілкування, перебування разом, і ті, які прийшли спочатку, і ті, які прийшли наприкінці наших спільних мандрівок протягом цих п’яти років, і старші, і молоді, і українці, і нідерландці, і єпископи, і діти — ми всі були разом і ділилися своїм досвідом. Як нам добре було! Як нам добре є тепер бути разом на молитві. І саме в цьому контексті ми приближаємся до Того, Який вже є близько, Який є тут. Ми хрестилися в Його ім’я, ми зодягнулися у Самого Христа, ми є членами Його Тіла, ми навіть Його Тілом кормимося. Лише, щоб повірити до кінця, лише щоб та віра дійшла до кінчиків нашого життя: з неділі до п’ятниці, зранку і до вечора, з праці до кохання, з відпочинку до навчання. Усюди з нами є Бог, і всюди Він хоче, щоб ми були цілими, щоб ми були разом — разом одні з одними і разом з Ним. Яка це гостинність, яка вона проста і таїнственно ненав’язлива. Ти не мусиш. Мені може здаватися, що я можу без Нього. У дуже простий боголюдський спосіб Бог нам робить пропозицію, яку ми можемо прийняти або ні. Ми можемо цю пропозицію каменувати, зацементувати. Ісус у сьогоднішньому уривку каже: „Бери своє ложе і ходи!“, хоча це субота. Господь переступить усі твої маленькі правила, усі твої маленькі обряди, згідно з якими Він мав би діяти у твоєму житті. Адже Він суверен, Він вільний. Але одного, чого Він не зробить — Він не змусить тебе, бо це пропозиція любові».

Святкування продовжується прощею українців до відпустового місця в Гейло.

За матеріалами Паризької єпархії святого Володимира Великого
Прес-служба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ