СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«У світлі віри й випробувань»: проповідь єпископа Тараса Сеньківа з нагоди 15-річчя патріаршого служіння Блаженнішого Святослава
Ця проповідь єпископа Стрийського Тараса Сеньківа є урочистим духовним словом, у якому поєднуються євангельські роздуми про справжнє учнівство та вдячне вшанування 15-річчя патріаршого служіння Блаженнішого Святослава. Єпископ осмислює шлях Церкви через випробування сучасності й підкреслює покликання християнина до вірності, жертовності та надії на Боже благословення.
З цієї проповіді єпископа Тараса Сеньківа ви довідаєтеся:
- чого прагнули сини Заведея, звертаючись до Ісуса, і чому їхнє прохання було хибним?
- у чому полягає справжній шлях учнівства за Христом згідно з текстом?
- які спокуси для віруючих і Церкви зустрічаються сьогодні?
- чому неможливе спасіння без страждання і хресної жертви?
- яку роль відіграє Українська Греко-Католицька Церква в історії та сучасності?
- за що Церква висловлює особливу вдячність Блаженнішому Патріарху Святославу?
Блаженніший Патріарху Святославе!
Високопреосвященний архиєпископе Вісвальдасе, Апостольський нунцію!
Преосвященні архиєпископи і митрополити, боголюбиві єпископи!
Дорогі співбрати у священстві та монашестві!
Преподобні сестри!
Високодостойні представники влади й дипломатичного корпусу!
Дорогі наші захисники!
Шановні пані та панове!
Улюблені в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Людські прагнення і нерозуміння Божого задуму
І в дитинстві, і в дорослому віці ми любимо казки. Вони оживляють людські мрії. А серед тих мрій є одна особлива — щоб здійснювалися наші бажання. Чогось подібного прагнули й сини Заведея — Яків та Іван, коли звернулися до Ісуса: «Учителю, хочемо, щоб Ти нам зробив те, чого ми просимо».
Близькість до Христа здавалася їм доброю нагодою для здійснення власних прагнень. Та насправді вони не знали, про що просять, і не усвідомлювали ціни, яку доведеться заплатити.
Перед тим Ісус говорив учням про свої страждання, смерть і воскресіння — і це вже було відповіддю на їхнє прохання. Проте учні мали інші очікування. Вони воліли зупинитися на півдорозі, бо так було зручніше. Їх більше цікавило, хто з них важливіший, ймовірно, вони дискутували про різні можливості розвитку місії їхнього Вчителя, а особливо — про власне місце біля Нього.
Зрештою Яків та Іван просять: щоб один сидів праворуч, а другий — ліворуч у Його славі. Однак відповідь Учителя змінює саму суть їхнього прохання: «Чи можете ви пити чашу, яку Я п’ю, і хреститися хрещенням, яким Я хрещуся?».
Учнівство як шлях жертви і благодаті
Той, хто хоче бути з Христом, увійде в Його славу лише тоді, коли розділить Його чашу і Його хрещення. Це шлях справжнього учнівства, який відкриває глибокий зв’язок між вірою, стражданням і вічним життям.
Бажання бути з Христом у Його славі має бути першочерговим для кожного християнина. Але не можна досягнути цього так, як уявляли сини Заведея. До Божого Царства не входять за протекцією. Місце в небесній славі Христа є даром — вільною і незаслуженою милістю Бога Отця.
Виклик «християнства без Христа»
Прохання апостолів було спокусою, подібною до тих, які переживав Ісус у пустелі, коли диявол пропонував Йому легші шляхи: зроби все швидко, здійсни кілька очевидних чудес, і тоді всі повірять в Тебе.
Тій самій спокусі піддався Петро, коли не приймав думки про страждання Христа. Йому було важко змиритися з тим, що суперечило його очікуванням.
Сьогодні ж для Церкви, особливо коли вона через свою толерантність отримує преференції в суспільно-політичному середовищі, випробуванням на істинність та вірність Христові є спокуса «християнства без Христа».
Однак відкуплення людства немислиме без Господньої жертви на хресті. Тому мучеництво є найвеличнішим скарбом Церкви в її подорожі до вічної мети. А її шлях упродовж історії спасіння — це шлях хресний.
Коли ж церковна спільнота, навіть ревна і діяльна, уникає цього шляху, коли заради компромісу підмінює Христове вчення політичними чи національними гаслами, її проповідь втрачає вірогідність — а відтак і самого Ісуса, який говорить про Божий тріумф всупереч невдачам, людській ганьбі та згіршенню хреста. Бо Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати своє життя як викуп за багатьох.
Шлях через хрест до спасіння
Бог невпинно огортає нас своєю любов’ю, явленою у жертві та воскресінні свого єдинородного Сина. Він знає наші проблеми і відповідає на них — але у свій, Божественний спосіб, найкращий для нашого спасіння.
Тому Він веде нас через хрест — щоб ми навчилися любові, здатної на самопожертву. Отже, приступаймо до Христа так, як Він приходить до нас: як той, хто дає, а не як той, хто отримує. І, наслідуючи Його, завжди дякуймо Небесному Отцеві. І тоді, зміцнені Його благодаттю, зможемо пройти наш життєвий хресний шлях до небесної слави.
Історичний момент вибору Глави Церкви
Сьогодні тут, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового, ми, як велика Божа родина, об’єднана вірою і молитвою, зібралися на Божественну Літургію, щоб від імені всієї Української Греко-Католицької Церкви подякувати нашому доброму Богові за все: за минуле, за теперішнє і майбутнє.
Особливо дякуємо за подію, що сталася 15 років тому, коли Виборчий Синод нашої Церкви мав обрати нового Главу. Усі владики розуміли вагу цього рішення. Проте ніхто не знав, коли та кому буде виявлена ця велика довіра всієї нашої Церкви. Знав тільки один виборець — Святий Дух. Усі, мабуть, були б дуже здивовані, якби Він не впорався з цим завданням. На щастя, цього не сталося. Коли дійшло до голосування, то з’ясувалося, що вирішальний аргумент Божий Дух приберіг у далекій Аргентині. Єпископ, який прийняв вибір Синоду, перейнявшись духом і любов’ю Христа в непростих історичних обставинах, уже 15 років очолює нашу Церкву та впевнено веде її в майбутнє, визначене Божим провидінням.
Ювілей служіння Патріарха
Блаженніший Святославе, цими днями ми святкуємо 17-річчя вашої архиєрейської хіротонії та 15-річчя від того дня, коли сподобалося Духові Святому і отцям Синоду покликати вас до патріаршого служіння Українській Греко-Католицькій Церкві.
Від Володимирового хрещення через століття її провадили ваші попередники. І сьогодні вона втішається славною історією та великим досвідом проголошення Євангелія всюди, де волею долі опинилися її сини та дочки.
Церква як опора українського народу
Попри епохальні зміни Греко-Католицька Церква залишалася Матір’ю, а часто єдиним захистом прав і гідності українського люду як на рідних землях, так і на поселеннях. Її світлі періоди помережані добами тяжких випробувань, скріплених печаттю крові мучеників і тихим героїчним свідченням вірності Христові та Петровому Апостольському престолові.
На Божий поклик ви прийняли вибір Синоду, а водночас відповідальність за цей великий скарб — Церкву, присутню на всіх континентах. І вже 15 років ви безстрашно провадите її крізь бурі сучасного світу.
Церква в умовах війни і глобального свідчення
Слідуючи за Христом, ви вірно й пильно дбаєте про збереження у церковних спільнотах духу євангельського благочестя та власної богословсько-літургійної традиції, примножуючи її багатство свідченням непорушного ісповідування віри, солідарності та братньої єдності.
Сьогодні ваш голос лунає по всьому світу, несучи в найвіддаленіші його куточки правду про Україну, яку московська недоімперія від 2014 року — спершу частковою окупацією, а вже п’ятий рік повномасштабною війною — розпинає на шибениці перверсної ідеології «русского міра».
Приклад вашої мудрості та стійкості став викликом для сумління не тільки простих людей, а й для національних суспільно-політичних лідерів та багатьох очільників світової дипломатії.
Очолювана вами Церква стала живим осередком милосердя, прихистком для беззахисних і заблуканих, вогнищем правди та джерелом віри і надії. Черпаючи з цього джерела, відновлюється та скріплюється міць нашого народу в боротьбі з агресором — за справедливий мир і Богом дане право вільно жити на власній землі.
Урочисте вшанування і благословення
Господь особливим способом обійняв вас своєю любов’ю, і цю благодать ви щедро, без останку, засіваєте в людських душах. Бо любити за прикладом Христа — це і є найвище мистецтво жити для інших.
За все це, що я тут лише частково зміг пригадати, і за все те, що Господь як живу пам’ять зберігає у своєму серці, — від себе, від імені присутніх, від імені нашої Церкви та всього українського люду в усьому світі, який непохитно стоїть, героїчно бореться та щиро молиться, — дозвольте з нагоди ювілею вашої інтронізації скласти вам, Блаженніший Патріарху Святославе, нашу найглибшу пошану, щире визнання та безмежну вдячність.
Нехай благословення Триєдиного Бога перебуває з вами, даруючи вам мудрість і мужність в архиєрейському служінні, а материнська опіка Пресвятої Богородиці нехай завжди огортає вас і береже на всіх дорогах вашого життя.
Многих і благих вам літ, Блаженніший Патріарху!
† Тарас Сеньків,
єпископ Стрийський
