СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«У Римі ми хочемо ще раз заявити на цілий світ, що Україна — це європейська, християнська держава», — Блаженніший Святослав
Собор Святої Софії у Римі є символом тотожності Української Греко-Католицької Церкви. Там ми хочемо ще раз заявити про те, що УГКЦ є спадкоємницею і правонаступницею Київського християнства, а Україна — європейська та християнська держава.
На цьому наголосив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав в ефірі «Суспільного радіо» у четвер, 21 березня 2019 року. Духовний лідер греко-католиків розповів про підготовку до святкування 50-ліття освячення собору Святої Софії у Римі, а також про його значення для УГКЦ та українців, тож деталі про це — дізнавайтеся далі.
Собор Святої Софії у Римі як маніфест ідентичності та тотожності УГКЦ
Наша Церква на території Італії, окрім дипломатичної та церковної, не мала присутності через наших вірних, наші громади. Бо так вже склалося історично, що після Другої світової війни українці в Італії не оселялися.
Після Другої світової війни, після всіх етапів існування в таборах для тимчасово переміщених осіб, чимало людей виїхали до інших країн (наприклад, до Канади, США, Бразилії, Аргентини тощо), або залишилися переважно в Західній та Північній Європі.
Проте новий етап історії нашої Церкви в Італії, зокрема у Римі, розпочався тоді, коли мій великий попередник — ісповідник віри Патріарх Йосиф Сліпий — був визволений зі сталінських концтаборів, де він провів 18 років. І в 1960-х роках він повернувся до вільного світу. Це була дуже особлива історія, як вдалося Папі Івану XXIII та тодішньому Президенту США вплинути на Микиту Хрущова для того, щоб можна було звільнити Главу нашої Церкви з ув’язнення.
Йосиф Сліпий не хотів покидати свою паству. Він був вигнаний з Радянського Союзу, але він почував себе гостем в Римі, бо хотів бути зі своїми вірними, зі своєю переслідуваною Церквою. Він не хотів якоїсь особистої свободи чи привілеїв для себе, коли його Церква перебувала під пресом репресивної машини Радянського Союзу. Проте він мусів змиритися з такою ситуацією, тож опинився в Римі. І з того часу центр нашої Церкви (де-факто) почав діяти саме в Римі, бо там був наш Патріарх. А для того, щоб організувати життя нашої Церкви за межами України, він там почав діяти й створювати цей осередок. Що ж він зробив?
Передусім, Блаженніший Йосиф почав творити інтелектуальний центр у Римі. Він заснував Український католицький університет у Римі, почав відроджувати східне студійське монашество, біля Риму створив монастир. Патріарх почав будувати храм Святої Софії. Очевидно, що він споглядав на Софію Київську, бо він бачив джерело Київського християнства саме там. Для нього будівництво собору Святої Софії у Римі було рівнозначним з таким маніфестом ідентичності та тотожності нашої Церкви, щоб можна було заявити у Римі й на цілий світ, ким є українські греко-католики. Також Патріарх Йосиф бачив цей храм як своєрідний меморіал, як пам’ятник сотням тисяч зруйнованих храмів у комуністичному концтаборі Радянського Союзу…
Цікаво, що в соборі Святої Софії знаходиться особлива крипта, де багато людей, які були вигнані зі своїх домівок і опинилися у вільному світі, могли зійтися і пом’янути своїх загиблих родичів. У тій крипті є меморіальні таблиці, які нагадують про сотні тисяч загиблих під час лихоліття Другої світової війни. Бо ті люди не мали іншого місця, де можна було прийти й помолитися за своїх загиблих рідних, батьків, родичів і знайомих.
«УГКЦ має особливу місію — промовити до світової громадськості про війну в Україні, про страждання українського народу»
Під час наших святкувань ми хочемо ще раз почути: а що ж нам хоче тепер сказати Патріарх Йосиф Сліпий через собор Святої Софії? Ми готуємося до цього ювілею різними заходами.
Ми хочемо провести в Римі Синод Єпископів УГКЦ, бо саме у Римі (стараннями Патріарха Йосифа) відновилася синодальність нашої Церкви. Адже наші єпископи були розсіяні по цілому світу. Вони були членами католицьких єпископських конференцій тих країн, де вони проживали. А ось органу, який би збирав їх разом, який би був центром управління нашої Церкви, довгі роки не було.
Патріарх Йосиф з благословення Папи Павла VI, а потім Івана Павла ІІ, почав скликати Синоди саме у Римі. І ось ми скличемо черговий Синод і саме там зійдуться єпископи нашої Церкви з усього світу.
Однією із дуже важливих складових цього святкування є те, що наша Церква має промовити — сказати своє слово до України та світу. Адже Патріарх Йосиф був голосом мовчазної, переслідуваної Церкви. Його так тоді називали. І тепер УГКЦ має особливу місію — промовити до світової громадськості про війну в Україні, про страждання українського народу. Також УГКЦ повинна донести до світової громадськості та до християнського світу про нові терпіння, які переживає наш український народ, захищаючи християнські коріння української європейської цивілізації, маніфестом якої є цей собор Святої Софії.
Слід зазначити, що християнський вибір князя Володимира Великого — це був європейський вибір. Він, приймаючи хрещення, хотів ввести свою державу в родину європейських народів.
Тому ми хочемо ще раз заявити в Римі та на цілий світ, що Україна — це європейська християнська держава, а УГКЦ є спадкоємницею і правонаступницею Київського християнства.
Очевидно, що ми будемо запрошувати Святішого Отця, і щоб він також долучився до діянь нашого Синоду. Однак, поки що ми не знаємо і не маємо відповіді, чи завітає він до нас. Проте зустріч з ним обов’язково буде.
За матеріалами Департаменту інформації УГКЦ
