СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУ грецькому місті Салоніки на Пасху відслужили першу Службу Божу для українців
У суботу, 23 квітня, святкову Літургію на Пасху очолив душпастир для українців греко-католиків у Греції о. Ігор Посоленик. По закінченню відбулося освячення великодніх кошиків. Також українці у Салоніках помолилися за мир в Україні.
«Для кожного з нас це дуже важливо, оскільки це була перша Божественна Літургія. Нехай Воскреслий Христос дарує нам перемогу та зміцнить нашу віру у цей непростий для нас час і перемінить наш смуток на радість», — побажав вірним о. Ігор. Про це повідомляє пресслужба УГКЦ в Греції.
Водночас для українців греко-католиків в Афінах також відбулася пасхальна Архиєрейська Божествена Літургія. Її очолив апостольський екзарх для католиків східного обряду в Греції владика Мануїл Нін. Йому співслужив душпастир для українців греко-католиків Греції о. Ігор Посоленик.
«Ця наша довірлива молитва, це наше „Воскресни…“ зранку Страсної Суботи нам передвіщає це „Воскрес!“ — ту іншу велику молитву вночі Пасхи: „Христос Воскрес! …“. Те, що може виглядати як гра слів, народжується від досвіду нашої віри: Господь, у кожний момент нашого життя є поруч з нами, і крокує поруч з нами. Ті сліди на піску в пустелі, які Антоній Великий вважав за свої, і які виявив він, а також кожен з нас, є Господні. Того, Хто живе біля нас. Господь, який Воскрес і живе між нами», — зазначив владика Мануїл під час Великодньої проповіді.
Він зауважив, що сьогодні українці потерпають від війни, «яка гримає у наші двері, через яку ми бачимо і торкаємося сліз багатьох чоловіків і жінок, дітей, старших та молодших, які змушені покинути усе і тікати з рідної землі. Але досвід цієї війни проявив у нас також солідарність, у допомозі, у любові до братів та сестер. Досвід війни, який спонукає нас жити згідно з Євангелієм, бути завжди чоловіками та жінками миру, „творцями і діячами миру“, так, як пропонує Господь у Євангелії».
Опісля святкової Літургії відбулось традиційне освячення пасхальних кошиків.
ПАСХАЛЬНА ПРОПОВІДЬ
Христос Воскрес!
У моєму пасторальному зверені до вас, в часі середини посту, говорилося про наш крик, майже плач — але і молитву, яка виливалася з нашого віруючого серця словами псалма: «Пробудися! Чому спиш Господи? Встань…» (Пс 43, 24). Це — крик, який породжується від того, що нам часто приходиться переживати не тільки, як християснька Церква але і саме людство, а саме — досвід пустині, страждання, разом з багатьма питаннями на які часто ми самі не можемо зразу дати відповідь. І нині, дойшовши до Пасхи, прибувши разом з добрим розбійником до райських дверей, наша молитва далі має Псалом за свого провідника і учителя — того «Давида», псалмописця «Воскресни, Боже, судити землю, бо ти насліддя матимеш у всіх народах».
Цей заклик який знаходиться у вечірній службі і у Святій Літургії Страсної Суботи і що випереджує / вводить нас у слухання Євангелія того дня, яке дає нам перше звіщання про Воскресіння — саме той заклик нашої Церкви в ту хвилину, підштовхує Господа щоб прокинувся, щоб Воскрес від свого суботнього відпочинку. Це для нас стає справжнім визнанням віри і довіри до Того, Хто нас ніколи не покидає. Якщо наша молитва є змішана з розпаччю і стражданнями у якій мабуть є відтінок: «Пробудися! Чому спиш Господи? …», сьогодні ця тінь зникає і стає беззаперечною довірою, свободою з глибини серця закликати: «Встань — Воскресни! — Господи». Ця наша довірлива молитва, це наше «Воскресни…» зранку Страної Суботи нам передвіщає це «Воскрес!» — ту іншу велику молитву в ночі Пасхи: «Христос Воскрес! …». Те, що може виглядати як гра слів, народжується від досвіду нашої віри: Господь, у кожний момент нашого життя є поруч з нами і крокує поруч з нами. Ті сліди у піску пустині, які великий Антоній вважав за свої, і які виявив він, а також кожен з нас, є Господні. Того Хто живе біля нас, Господь який Вокрес і живе між нами.
Під час посту ми пережили і досі переживаємо досвід війни, війни братовбивчої між Україною і Росією, війна яка гримає у наші двері, через яку ми бачимо і торкаємося сліз багатьох чоловіків і жінок, дітей, старших та молодших, які змушені покинути усе і тікати з рідної землі. Але досвід цієї війни проявив у нас також солідарність, у допомозі, у любові до братів та сестер. Досвід війни який спонукає нас жити згідно з Євангелієм, бути завжди чоловіками та жінками миру, «творцями і діячами миру», так як пропонує Господь у Євангелії. Чоловіки і жінки які вміють подати слова миру, примирення, заспокоєння, по прикладу багатьох душпастирів церков України та за її межами, протягом останніх тижнів. Чоловіки і жінки прощення та примирення, які, хоч би і через страждання, читаючи та звіщаючи Євангеліє, підставляють другу щоку, молячися за ворогів відштовхуючись від того що в цей момент проявляється уся сила, краса, та навіть вимога Євангелія Господнього.
Крик, молитва яка виливається з нашого серця в ці перші місяці 2022 року, через невпевненість і страх перед пандемією яка досі легко не проходить, щоб перейти на здоров’я не тільки тілесне але — понад усе — здоров’я через, яке ми б віднайшли власну людськість, яку Христос полюбив, вилікував і врятував. Через те, з вірою взиваємо до Господа: «Воскресни, Господи, щоб судити землю…». Він що Воскрес, живий і присутній між нами, щоби побачити та судити землю, нашу людськість, але щоб не засудити, а розсудити, судженням прощення, примирення і Євангелія.
У цій ситуації страждань та невпевненості, ми переживаємо цьогорічну Пасху Господа Нашого Ісуса Христа, яка у візантійському обряді святкується майже протягом одного дня у тайнах його Страждань, Смерті і Воскресіння. Літургійні тексти, для нас справжні вчителі. Уже в Страсну П’ятиницю, тропарі нам передвіщають перемогу Господа над смертю; в Неділю, день Воскресіння, ті самі тексти нам нагадують що преславне тіло Господа Воскреслого спочатку було випробоване стражданням і смертю. Літургія цих днів наголошує величність Всемогутнього Господа, який для нас применшився, став чоловіком.
Літургія також наголошує біль і тим часом віру Матері Божої, яка бачачи свого Сина на Хресті, є вірою і болем Церкви. Страждання і Смерть Господа показують славу і величність Його божество-людськості.
У цьому шляху від П’ятниці до Неділі, нам постійно об’являється одна особа. Ця особа стає для нас прикладом і ця особа — Йосиф Ариматейський, що, разом з Никодимом представлені Євангелієм і літургією, як ті що опікуються тілом Господа.
Пропоную вам у цю Пасху особу Йосифа Ариматейського, якраз через своє служіння щодо опіки над тілом Ісуса: знімає з хреста збезчесченого Христа, намащує і покладає до нового гробу. Йосиф — це ікона і контур кожного з нас: пастирів Церкви, єпископів, священників та дияконів, щодо опіки Тіла Христового — його Церкви; через діяльність і увагу проповідування Його Слова, через нашу участь у Його Святих Тайн з вірними, що для нас є Воскресінням і життям; через опіку про бідного який лежить при наших брамах, як інший, — новий Лазар. Йосиф є також образом і іконою усіх християн, у догляді Тіла Господноього яким є Його Церква і це також стає для нас щоденним християнським життям, намащуючи це тіло — якого ми є членами — через нашу молитву, нашу присутність у тайнах, літургійному житті і любові.
Молімося, щоб Господь Бог дав нам дар знати і відчувати себе членами Свого Тіла, які також беруть хрест і є намащені даром Святого Духа.
