СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Церква установила піст для того, щоб ми належно приготувалися до сприйняття Бога, ближнього і всього створіння», — владика Михаїл Колтун
Єпископ Сокальсько-Жовківської єпархії владика Михаїл Колтун напередодні Великого посту звернувся до всіх людей доброї волі із закликом до боротьби проти своїх пристрастей та похотей. «І проти такої злочинної нашої волі ми самі з собою маємо воювати, з похотями нашого тіла в першій мірі, які ранять нас терпіннями, хворобами, труднощами, непорозуміннями, нещастями, невдачами різного роду, калічать наше тіло і роблять його кволим», — мовив архиєрей.
ВЕЛИКОПОСНЕ ПОСЛАННЯ
до священників, монахів, монахинь, семінаристів, вірних
Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ та всіх людей доброї волі
Гріх нам терпіння і смерть спричиняє, —
Ми журимось з цієї біди.
Піст, милостиня, молитва є нам зарадою;
Це Бог в такий спосіб нас хоче спасти.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі і люблячі сестри і браття! Ми всі маємо від Бога дар життя. Цей Божий дар в процесі розвитку якого, ми пізнаємо нашого Творця Отця і Сина і Святого Духа, який сповнює нас і все творіння благодаттю Своєї присутності (Катехизм УГКЦ п. 111). Присутність Бога в житті є причиною нашої віри. І, коли ми віримо в Бога, в це найбільше наше Добро, завдяки якому світ існує і ми живемо, то це спонукує нас до вдячності Богові.
Церква через Катехизм нас навчає: «Християнське сприйняття світу постає із вдячності Богові за дар світу. Ця вдячність породжує відкритість людини до світу й земних справ, розкриває їхній духовний вимір. Своєю діяльністю та працелюбністю людина, долучаючись до божественної майстерності й мудрості, робить творіння, космос, уже впорядкований Отцем, іще прекраснішим» (Катехизм УГКЦ п. 914). Ось до якої великої майстерності і мудрості нас Бог покликав. Ще зараз при цих великих розрухах, різних гріхів, які, нажаль, походять від нас, що спричиняють хвороби, терпіння, злобу і різного роду невдоволення, а також смерть, Бог не перестає нас любити і в різний спосіб закликати до спасіння. Бог послав у світ свого Сина, щоб кожен хто увірує в Нього не загинув (пор. Ів. 3, 16). На кожному кроці нашого життя нам треба спасенної благодаті Христа, яка містить в собі любов Бога Отця і причастя Святого Духа. До цієї спасенної благодаті ми маємо відповідно, тобто відповідально ставитися, адже наше ставлення до Бога викликає у вірі ставлення Бога до нас. «Коли ти був в малому вірний, поставлю тебе над великим» — говорить Господь (Мт. 25, 21).
Гріх у світі заподіяв шкоду в першій мірі людині, як і всьому сотворінню, бо ж і сотворіння від нас невинно терпить через гріх. «Відповідальність за все творіння лежить на людині» (Катехизм УГКЦ п. 991). Отже, ми в житті відповідаємо за себе, за свої вчинки і за весь, сотворений Богом, світ. Ця відповідальність нас спонукує до конкретних дій.
Від самого початку життя наших прародичів Адама і Єви вже було заповіджено піст (пор. Буття 2, 16–17), конкретно, що можна їсти, а що ні, тобто обмеження, заборона. З приходом Ісуса Христа на землю Іван Хреститель закликав до покаяння і посту. Ісус Христос, хоч сам був без гріха, однако, дав нам приклад посту. Піст дає нам оживлення, очищення, просвічення, зміцнення у силах нашого життя. Так у пості діє Божа ласка.
Церква, виходячи з Євангелії, установила піст для того, щоб ми належно приготувалися до сприйняття Бога, ближнього і, в тому числі, до всього створіння, яке дано нам Богом для спільного життя на землі. Всі ми є покликані до посту, найперше через це, щоб чинити послух і покору задля Бога і не тому, що їсти м’ясо — це гріх, а тому, що непослух є гріхом. Ми завжди маємо слухати Бога та Його науку і виконувати його волю, навіть і тоді, коли не розуміємо.
Ось прикладом може бути це, що Бог каже прощати, так, навіть великим своїм злочинцям або ворогам і ще за них молитися про ласку Божу, не щоб їх Бог покарав, а дав їм по великій своїй милості. Це велика таємниця для нас і ми не можемо збагнути її до кінця, але маємо так зробити, як Бог того хоче. А піст нам до цього допомагає, ми, навіть, теж не розуміємо до кінця як. Але в той час ми входимо в довір’я до Бога, тому що ми не розуміємо, тому що ми не можемо справитися самі з ворогами або ще і поглиблюємо кризу. Тому цей тривалий час ми присвячуємо молитві, постові і для того маємо ще робити діла милосердя і це задля нашого навернення і задля навернення наших, а, навіть, і чужих ворогів. Таких і ще більше зусиль у своїй совісті треба докладати, щоб нам Бога перепросити за це, що ми занедбували Його заповіді.
Я казав щодо ворогів, а тепер скажу про усі гріхи і гріхи проти самого себе. Бо обжерство і всі інші головні гріхи походять з нашого нутра, з нашої волі. І проти такої злочинної нашої волі ми самі з собою маємо воювати, з похотями нашого тіла в першій мірі, які ранять нас терпіннями, хворобами, труднощами, непорозуміннями, нещастями, невдачами різного роду, калічать наше тіло і роблять його кволим. Гріх — він не тільки нівечить тіло, але і душу, яку Бог дав в нашому тілі. Людина з душею і тілом призначена до слави Божої. Коли рани тіла даються гоїти, то рани душі нам власними силами не злікувати. Тому з страхом Божим маємо братися за відповідальність над нашим життям для того, щоб в ласці Божій щасливо прожити і труднощі перемогти на землі, а також з надією успадкувати життя вічне. Бо каже Святе Письмо: «Яка бо користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу» (Мр. 8, 36–37).
Зі Святого Письма ми довідуємося, що гріх спричинив терпіння і смерть, і ми ці наслідки успадкували. Ради нашого спасіння Господь Бог дає нам спасенну Новину, Євангелію, Церкву, яка нас навчає слухати Бога для того, щоб не тільки успадкувати життя вічне, але і на землі, яким є дорогим наше життя, його захистити від гріхів і їх наслідків. Тому ради Бога і Його ласки, яку Він нам обіцяє, ради нашого з вами добра і життя на землі, сприймаймо не тільки обіцяне, яке Господь запевнив, а й те, що веде нас до цього обіцяного, зокрема піст, милостиня, молитва передовсім в покаянні за наші і людські гріхи. Чому людські? Тому що цього вимагає наша любов до ближнього.
Дорогі і люблячі сестри і браття! Ми як Церква, об’єднані в Святому Дусі, тобто в Божій любові між нами, можемо самі собі свідчити на скільки не вистарчає нашого розположення, щоб цю любов виявляти і тривати в ній, то нам становиться соромно в першій мірі перед Богом, а також перед ближніми і цілою Церквою. Для того, щоб направити цей гріх, наче б нашими зусиллями, через покаяння, піст, молитву, добрі діла, Бог в цьому випадку нам запевняє своє прощення, очищення, оздоровлення, просвічення, оживлення, якого ми всі щиро і відкрито не соромлячись хочемо з Божої ласки отримати. Якби хтось хотів це розуміти, як і коли це станеться, то ця взаємодія повстає зразу так як в притчі про Митаря і Фарисея. Одного і другого в різний спосіб торкається Бог своєю взаємодією. Зрештою і Богородиця теж була озадумлена, як станеться з Їй обіцяним через ангела у благовіщенні. І ця взаємодія тут же починається і триває впродовж цілого Її, а тепер і нашого життя. І тому вірним, щирим, витривалим в стараннях, Бог не забариться у свій ласці, бо давати свою ласку — це в Бога є і в Його природі. Він не може відмовитись від себе і від нас.
Бажаю собі, щоб разом з вами, під час посту, докладаючи зусиль, досвідчити благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і причастя Святого Духа на радість разом з Богородицею, апостолами і всіма святими на землі і згодом в небі. Амінь.
† Михаїл Колтун,
єпарх Сокальсько-Жовківський
Дано у м. Жовква,
Єпархіальне управління Сокальсько-Жовківської єпархії,
у день св. Тарасія, 10 березня 2021 року
