СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиСинод: від стосунків на парафії до сопричастя між Церквами
Під час синоду про синодальність у Ватикані запропоновано створити «церковну асамблею Середземномор’я, щоб почути голос мігрантів», закликано до оживлення парафій, до більшого залучення молоді та справжньої уваги до людей з інвалідністю. Також прозвучало заохочення не випускати з поля зору центральне місце Євхаристії, служіння вбогим, а також екуменічний діалог, включаючи роздуми про служіння Папи, служіння єпископів і єпископських конференцій, визначення їхніх стосунків з Римською курією.
«Як переналаштувати участь у місіонерському ключі, в контексті мінливих часів, перед обличчям явищ людської мобільності, в культурі цифрового середовища. До чого ми покликані і від чого готові відмовитися, які є перешкоди і що слід заохочувати?» та «Синодальність як колегіальність і першість, роль Римської Курії у світлі Praedicate Evangelium, вселенського синоду, церковних і континентальних асамблей, синодів і помісних соборів». В рамках дискусії на ці теми в залі засідань XVI Звичайної Асамблеї Синоду Єпископів, в якому взяли участь 346 синодальних отців і матерів, у четвер, 17 жовтня 2024 року, звучали вільні доповіді. Їх під час брифінгу в пресцентрі Святого Престолу представили Паоло Руффіні, Префект Дикастерії у справах комунікації, Голова синодальної Комісії з питань інформації, та Шейла Пірес, Секретарка Комісії. Про це повідомляє українська редакція «Vatican News».
Драма мігрантів
Багато промов стосувалися теми «труднощів і драми мігрантів, — сказала Пірес, — і висловлювлено подяку за те, що Церкви роблять, щоб їх приймати». На майбутнє, зокрема, було запропоновано «створити середземноморську церковну асамблею, але не євро-середземноморську, щоб мати можливість безпосередньо слухати голос цих людей». Крім того, «було підкреслено важливість роботи Церков Середземноморського басейну, що також творять структури, які об’єднуються у мережу».
Оживити парафії
Також йшла мова про те, розповіда Пірес, «як зробити так, щоб парафії виходили назустріч потребам молоді, можливо, навіть змінивши час відправлення Святої Меси». Крім того, «невеликі спільноти, присутні там, де збираються люди, названо можливою дорогою». Але «без реконфігурації парафій в мережі або невеликі спільноти, синодальність стає повільнішою». Ще одне питання, яке розглядалося, стосувалося «віртуальних мереж», таких як «Таліта Кум», які підтримуються богопосвяченими жінками і чоловіками, а учасники походять з різних культур і обмінюються дарами. Зокрема, було поставлено питання, «як пов’язати їх з парафіями та єпископськими конференціями». І, знову ж таки, як зазначила Пірес, «обговорювали людей з особливими потребами, з інвалідність, пригадуючи свідчення Ісуса, Який приходить зі словами цілковитого визволення, що не має нічого спільного з почуттям приреченості чи патерналізмом». Було заявлено, що «синодальна Церква повинна відчувати потребу в тому, щоб рахуватися з людьми з інвалідністю», й у зв’язку з цим було запропоновано створення відповідної. Учасники дискусії також нагадали про першу апостольську рекомендацію: «не забувайте про вбогих».
Місця синодальності
Через різні виступи, за словами секретарки Комісії з питань інформації, «пробували роздумувати над тим, як укорінити досвід Синоду в місцевих Церквах, зокрема — свободу говорити один з одним без страху». У зв’язку з цим було сказано, що Церква потребує перебувати у «вітряних місцях», де дме Дух, не ховаючись у безпечних притулках, посилаючись на фразу з Instrumentum laboris: Бог продовжує промовляти через події, які відбуваються в просторі і часі. Таким чином, підсумувала Пірес, «місцями синодальності не можуть бути безпечні будинки, ними є не тільки інституційні приміщення, а перехрестя, де розкривається важлива річ: якщо Євангеліє зустрічається з пекучими потребами місця, то з’являються різні відповіді для різних культур».
Синодальність і першість
Учасники дискусії обговорили важливість взаємозв’язку між синодальністю і першістю, згадуючи передусім документи католицько-православного діалогу, а також підкреслили важливість внеску Східних Церков у цей процес. Про це доповідав Паоло Руффіні, який зазначив, що на Асамблеї було сказано, що «очевидно, не йдеться про те, щоб надавати Єпископським Конференціям здатність визначати нові догмати чи проголошувати нові артикули віри, але радше про те, щоб автентично навчати єдиної віри Церкви в інкультурований спосіб у заданому контексті», відповідаючи на конкретні виклики та питання народів, які очікують християнського свідчення, у синодальному стилі сопричастя з усією Церквою.
У виступах, зокрема, «було наголошено, що ми не повинні боятися синодальності», а також не повинні сприяти поляризації, яка ставить під загрозу єдність навколо Петра, а отже, і єдність Церкви. «Нам потрібна конкретність, — сказав Руффіні, — і дещо дивно, що через стільки років після ІІ Ватиканського Собору богословський статус Єпископських Конференцій все ще залишається неясним». Далі звучала пропозиція більше консультуватися з місцевими Церквами при підготовці документів, в тому числі і з боку Римської курії. Було також зазначено, повідомив Руффіні, що Папа завжди потребує допомоги вірних і що місія всього Божого люду полягає в тому, щоб допомагати Святішому Отцеві. Було сказано, що Синод повинен бути переглянутий, а єпископи повинні радитися з усім Божим людом, щоб, у свою чергу, давати поради Папі і самим єпископам, єпископським конференціям. Було підкреслено, що «потрібно більше довіри, а також, що необхідно змінити спосіб комунікації між Римом і місцевими єпископами. Ті, хто працює в дикастеріях, повинні частіше відвідувати малі громади та різні дієцезії».
Центральність Євхаристії
Врешті, підсумував Паоло Руффіні, «було сказано, що Вселенська Церква втілюється у місцевих Церквах», як також «прозвучав заклик приділити в Кінцевому документі місце центральній ролі Євхаристії, оскільки синодальна Церква отримує форми сопричастя від Ісуса Христа і Його Духа, інакше зосереджуватиме увагу лише на собі».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
