«Священство є нам дане з огляду на людей, яким маємо служити», — владика Володимир Ющак у посланні до духовенства

Вроцлав, дня 19 квітня 2022 р.
Число: 2022/121

ЗВЕРНЕННЯ

єпарха Вроцлавсько-Кошалінського
владики Володимира Ющака до священників
на Великий четвер

Всесвітлішим та Всечеснішим Отцям!
Дорогі Отці, співбрати у Христовому священстві!

Традиційно, у Великий Четвер, хочу звернутися до Вас зі словом братерського привітання та духовного розважання над даром священства, яке ми отримали та над викликами, які воно ставить сьогодні перед кожним з нас та перед усіма нами як священничою спільнотою.

Останні три роки були для нас часом особливого досвіду. У 2020 році пандемія та страх цілого людства перед новим, нерозпізнаним ще тоді ворогом спричинив те, що наш священничий день ми переживали при майже порожніх церквах. Минулого року було вже інакше. У Страсному тижні та в часі Пасхальних свят наші церкви наповнились народом, хоча формально зобов’язували ще санітарні обмеження. Ще два місяці тому ми сподівалися, що цьогорічний Страсний тиждень та Великодні свята пройдуть так, як перед пандемією. Наші очікування засновувалися на тому, що ми освоїлися з пандемією і навчились з нею жити. Одночасно у Польщі відкликано більшість дотеперішніх санітарних обмежень.

Четвер, 24 лютого, цього року показав однак, що Україні, а разом з нею цілому цивілізованому світові, прийдеться станути віч-на-віч з новим досвідом, яким стала війна, викликана збройною агресією російських військ. Ніхто з нас, священників, як і мабуть більшість наших вірних, не досвідчував війни особисто. Тому першими відчуттями на новину про війну були страх, тривога та нерідко, свого роду, психічний параліч. Це ми також досвідчували, коли бачили криваві картини з фронту та коли чули про злочини, скоєні сусідом зі Сходу. Сьогодні, після двох місяців від початку війни, ми бачимо жорстокість дій, ведених російською армією. Вона проявляється у майже повному знищенні багатьох українських міст і сіл, разом з житловими кварталами та інфраструктурою, без якої годі людям вижити. Найбільше болять однак повідомлення про смерть тисячі невинних мирних жителів України, включно з дітьми, жінками та старшими особами. Такої жорстокості не можна нічим виправдати.

Війна, яка ведеться на українській землі, дійшла також фізично до нас. Бачимо її не тільки по телебаченні та на екранах наших комп’ютерів. Вона доторкає нас за посередництвом мільйонів воєнних втікачів, головно жінок з дітьми і старших осіб, котрі знайшлися, мабуть, у всіх більших та менших місцевостях Польщі. Українську мову чуємо на вулицях польських міст і сіл. Багато з прибулих до Польщі громадян України знайшли теж притулок в наших родинах, стаючи наче нашими рідними.

Традиційно, при нагоді святкувань Великого четверга, в часі Божественної Літургії св. Василія Великого, вказується на Пресвяту Євхаристію та на Таїнство Священства. Ці Святі Таїнства беруть свій початок у Тайній Вечері, яку Христос провів з апостолами у Великий четвер. Ми, як священники, пов’язані з цими Таїнствами через покладання на наші голови єпископських рук, у часі священничої хіротонії. Ми теж покликані, щоб в часі Божественної Літургії спроваджувати таїнственно на престоли в наших храмах самого Спасителя під видами хліба і вина. Нашим обов’язком є доносити Його нашим вірним, бо священство дане нам не задля нас, а тільки з огляду на Божий народ.

Цьогорічний Великий четвер вимагає однак, щоб звернути увагу на ще інші аспекти священничого покликання. В єпископських катедрах владики звершують обряд омивання ніг дванадцяти священникам. Це приклад покірного служіння, який дав нам сам Христос. Віддане і покірне служіння вписав Він теж в наше священство.

У контексті сьогоднішньої вимушеної війною еміграції мільйонів українців варто вказати на ще одну подію з життя нашого Спасителя. Євангелист Матей розповідає, що одного разу Христос довго навчав народ, який врешті зголоднів. Тоді апостоли приступили до Ісуса і просили його відпустити народ, щоб він міг піти і купити собі харчів. Як же ж здивувалися Христові учні, коли почули від Ісуса Христа такі слова: «Не треба їм відходити: ви дайте їм їсти» (Мт 14, 16). На початку важко було їм повірити, що таке взагалі є можливим, бо людей було дуже багато, — самих тільки мужчин — п’ять тисяч. А до цього ще жінки та діти. Однак відразу виявилося, що хтось з них має п’ять хлібів і дві риби. Принесли їх до Спасителя, який поблагословив їх і казав роздавати народові. Остаточно, усі присутні наситилися, а з куснів, яких народ не з’їв, назбирали ще повних дванадцять кошів.

Статистики подають, що до Польщі з причини війни в Україні втекло вже близько три мільйони українців. Це величезна кількість людей. Завдяки великій солідарності та відкритості польського населення, всі втікачі знайшли для себе місце для проживання та є забезпечені харчами і всім необхідним. Українські діти у Польщі мають можливість навчатись, а всі вимушені емігранти можуть користати з лікарень та інших установ медичної охорони. За цю відкритість Польської Держави, різних громадських установ та організацій, а передовсім звичайних польських родин, потрібно сьогодні висловити нашу щиру вдячність.

Також наша церковна і українська громада у Польщі від самого початку війни в Україні була відкрита на потреби тих, кого болісно торкнулася несправедлива і жорстока війна. Ми не тільки молимось за мир в Україні та у наміренні жертв війни. Ми допомагаємо матеріально Україні та особам, які втекли перед війною. Багато з них, бодай на короткий час, знайшли теж пристановище у численних наших родинах. Перед Великодніми святами відправлено з Вроцлава в Україну кілька транспортів з пачками, які є даром поодиноких родин з нашої єпархії. Від нас вислано також багато транспортів з ліками, харчами, одягом, засобами першої необхідності. У кожній нашій парафії ми могли б почути про те, в який спосіб надається допомога Україні та воєнним біженцям. Це велике діло християнського милосердя, за яке дуже дякую нашим парафіянам, та Вам, дорогі Отці, як їхнім душпастирям.

Дорогі Брати у Христовому священстві!

Не знаємо, як довго ще триватиме війна в Україні. Без сумніву, принесе вона ще нові жертви та збільшить кількість людей, вимушених залишати свої домівки. Як Церква не можемо бути байдужими супроти цих потреб. Мусимо сприйняти їх як черговий виклик, поставлений перед цілою нашою Церквою, перед нашою єпархією, перед нашими парафіями, перед нами, як священниками, а також перед нашими вірними.

Передовсім, мусимо відкрити наші храми для новоприбулих громадян України та прийняти їх з любов’ю, великою сердечністю і зичливістю. У наших церквах вони повинні знайти місце для молитви, повинні мати можливість взяти участь у Службі Божій, скористати зі святої Сповіді та просто мати можливість поговорити зі священником. Можливість висловити свої болі та отримати духовну потіху, підкріплену надією на остаточну перемогу життя над смертю та правди над брехнею, є їм тепер дуже потрібні.

Ми, як священники, повинні також подбати, щоб наші новоприбулі з України вірні, часто розкидані у різних польських місцевостях, мали на чужині доступ до Божественної Літургії в рідному обряді. Потрібно подавати повідомлення про наші діючі храми всюди, де збираються особи з України. Якщо тільки є така можливість, потрібно також служити Божественні Літургії в містах, а навіть селах, де перебуває значна кількість новоприбулих до Польщі громадян України. Дуже дякую отцям, які таким способом вийшли вже назустріч духовним потребами наших братів і сестер з України.

Потрібно пам’ятати також за щоденні потреби новоприбулих до Польщі громадян України, допомагаючи їм тим, що є для них найбільш необхідним. Тут ідеться передовсім про харчі, про одяг, чи теж про інші необхідні речі. Потрібно також бути вразливим на потреби осіб, які не можуть знайти для себе місця для проживання чи стають безпорадними у нових обставинах та в чужій для них державі. Якщо буде тільки така потреба і можливість, то заохочую відкрити для них також парафіяльні приміщення. Щоб можна було якнайбільш ефективно допомогти нашим братам і сестрам з України, варто організувати в парафіях парафіяльні гуртки «Карітасу» або бодай утворити в інтернеті групи, складені з парафіян, які через свої контакти будуть координувати та старатись знайти конкретну допомогу для конкретних людей. У деяких наших парафіях такі групи успішно діють вже впродовж тривалого часу.

Дорогі Брати у Христовому священстві!

Хочу пригадати ще раз, що священство не є дане нікому з нас з огляду на нашу мудрість чи на наші здібності. Священство є нам дане з огляду на людей, яким маємо служити та яких маємо вести до вічного життя у Христі. Якщо ми би цього не робили, дар священства був би змарнованим. Ми зобов’язані користуватися отриманим даром священства для духовного, але також для дочасного добра доручених нам вірних. Про дочасне добро ми зобов’язані дбати головно у важких моментах людського життя, таких як теперішні воєнні часи та тоді, коли зустрічаємо потребуючу людину. Кожний день відкриває перед нами дуже багато нових можливостей використання отриманого дару священства. Сьогодні, у цей важкий для України воєнний час, наша увага повинна бути звернена передовсім в напрямку жертовного служіння нашим братам і сестрам з України. Пам’ятаймо про це особливо сьогодні, у Великий четвер. Навіть тоді, коли пройдуть вже цьогорічні Великодні свята, не забуваймо давати перед світом живе свідоцтво про наше віддане служіння.

Дорогі Отці, в цей ієрейський день дуже сердечно всіх Вас вітаю та дякую за Ваше віддане священниче служіння. Передовсім бажаю всім Вам миру і спокою, міцного здоров’я та душевної насолоди і радості зі священничої послуги. Будьте охочі та творчі у використовуванні отриманого дару священства. Нехай постійно благословить Вас Господь, а Пресвята Богородиця нехай захищає перед війною та перед іншими небезпеками Україну та всіх нас своїм омофором. Бажаю всім Вам, дорученим Вашій опіці вірним та Вашим родинам радісних і благословенних свят Христового Воскресіння.

Благословення Господнє на Вас!

† Володимир Р. Ющак,
єпарх Вроцлавсько-Кошалінський