Слово кардинала Леонардо Сандрі до учасників конференції «Служіння УГКЦ в умовах війни»

СЛОВО

кардинала Леонардо Сандрі

На жаль, навіть перебуваючи в Римі, через необхідність моєї присутності на вшануванні пам’яті кардинала Едуардо Піроніо, не можу сьогодні особисто бути присутнім у Папському східному інституті. Бажаючи розділити присутність разом з вами, як і Блаженніший Святослав, я вирішив скористатися відеозв’язком. Саме вчора ми мали з ним телефонну розмову, і мені ще раз вдалося почути живе свідчення співбрата у вірі та єпископстві: власне цими днями Його Блаженство святкував 11 років з часу його інтронізації як Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви. Я щиро вас обіймаю, Ваше Блаженство! Ви — наймолодший серед Глав та Отців Східних Католицьких Церков і все ще зберігаєте цю особливу першість, однак у ці роки Ви супроводжували свою Церкву, досвідчену муками численних спроб ліквідації та життя у підпіллі. Роки, які дивилися в майбутнє, стали трагічним поверненням в минуле. Не лише для Української Греко-Католицької Церкви, але й для Європи та усього світу, якого, як видається, не навчила історія на прикладах навіть недавніх жахів, викликаних спустошенням та війнами, сліпою й руйнівною люттю зброї.

Як ми знаємо, Конгрегація для Східних Церков та Папський східний інститут були засновані завдяки ідеї та рішенню Папи Бенедикта XV, сто років з дня смерті якого ми згадували близько двох місяців тому. Якщо ознайомитися з його зверненнями, за винятком деяких стилістичних висловів, пов’язаних з його історичним часом, ми усвідомлюємо їх глибоку актуальність. Насамперед, це осуд війни та її наслідків, заклик до припинення конфлікту, а також постійне прохання про надання конкретної допомоги та солідарності з народами, виснаженими конфліктами у Східній Європі. У ці тижні Папа Франциск теж став голосом тих, хто страждає, звинувачуючи агресію та вторгнення, благаючи не лише сьогодні, але й на майбутнє про діяльну солідарність християнських спільнот та усього світу з тими, хто став жертвами конфлікту, живе в біді, під бомбами, або ж був змушений покинути домівку, щоб врятувати свою сім’ю. Кардинал Черни, якого ми теж почуємо, був одним із особливих посланників Святішого Отця, щоб розрадити і втішити потерпілих.

Час Великого посту веде нас слідами Христа, який віддається смерті, довіряючи себе Отцю: останнім його словом про життя не буде слово на хресті чи у гробі, а лише слово Воскресіння у ранок Пасхи. Сьогодні ми не хочемо бути як жінки, які на зорі першого дня після суботи ідуть намастити тіло Греко-Католицької Церкви чи самої України, бо хочемо, як і вони, уміти стояти під хрестом, щоб нести благовість про Воскресіння, яка сповіщає присутність Воскреслого Христа, котрий говорить: «Мир вам». Мир, у якому відмовляються від застосування зброї, мир дотримання справедливості та міжнародного права, поступового загоєння ран, а також примирення. Стояти під хрестом означає теж бути свідками, як ділять одежу Христа, а також усвідомлювати, що в історії не поважають цілісність некроєної туніки Ісуса і кромсають її на шматки. І сьогодні діти єдиного Хрещення розділені і воюють, і ми знову переживаємо древню, але завжди сучасну трагедію Каїна, який підіймає руку на брата Авеля, — з одного боку. З іншого ж, різні Церкви в Україні, навіть Церква Московського патріархату, переживають ті ж страждання усіх українців, що знову пропонують у Східній Європі той екуменізм крові і страждань, який ми цитували лише щодо конфліктів на Близькому Сході останніх років.

Ваше Блаженство, допоможіть нам розважити і думати про Церкву, яку Ви очолюєте у сопричасті зі Святішим Отцем Франциском, як про Церкву Пасхи, що несе світло надії і сподівання на те, що після довгої суворої зими настане весна. Мені таким чином хотілося проінтерпретувати розповідь, яку я почув від Вас учора, про третю дитину молодого священика, яка народилася тиждень тому під бомбами оточеного міста-мученика, чия сім’я все ще не може евакуюватися через небезпеку: це знак відродження у ці дні насилля. Ми просимо, щоб заступництво усіх святих Київської лаври, ікона якої, — подарунок Папи Бенедикта, — знаходиться у мене в кабінеті, принесло нам бажаний дар миру, та допомогло усвідомити тяжкі, але істинні слова з «Антигони» Софокла: «не ненавидіти разом з іншими, а разом з іншими любити». Дякую.