СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиСім’я з-під Києва: Бути біженцями відкриває нам очі на реальність мігрантів
Сергій Большов знає, що він і його сім’я не відповідають уявленню більшості людей про «біженців», і, власне, вони також не відповідають його власному стереотипу, наголосив він. «Ми — українська сім’я середнього класу. У нас було досить гарне місце для проживання, гарна квартира, хороший автомобіль, у мене дуже хороша робота», — сказав 48-річний чоловік. «Насправді, ми не тікали від бідності, як решта світу думає про біженців, чи не так?»
Історію сім’ї Большових розповідає Сінді Вуден для інтернет-видання «Catholic News Service».
«Хто б міг подумати, що у XXI столітті хтось знищить цілу націю лише тому, що ми українці?» — сказав він. «Серйозно?»
Сергій та його дружина Ольга, якій 44 роки, втекли, щоб врятувати своїх 7-ми та 15-річну дочок, розповіли вони в інтерв’ю 19 квітня у Варшаві. «Цей досвід показує нам, що насправді важливо: сім’я і віра», — сказала Ольга.
Таким чином, сказав Сергій, вони, мабуть, «середньостатистичні» біженці.
Вони витратили роки і значну частину своїх ресурсів на лікування та терапію для своєї молодшої дочки Стефанії, яку вони усиновили ще немовлям. Народжена з фетальним алкогольним синдромом, вона мала серйозні затримки у розвитку.
Перед вторгненням Росії 24 лютого у сім’ї Большових був розроблений план, як вони покинуть свій будинок поблизу київського аеропорту і що візьмуть із собою. Насправді ж, вони вийшли з дому приблизно за чотири години до початку вибухів й поїхали до батьків Ольги в невелике містечко.
Але сирени повітряного нальоту та плач її бабусі змусили Стефанію нервувати; вона перестала говорити повними реченнями, — розповіла Ольга. Їм потрібно було вивезти її з України.
Оскільки Стефанія має інвалідність, Сергію дозволили виїхати з України разом із дружиною та дітьми, хоча він ще у призовному віці. Сім’ї запропонували гостинність сестри Пресвятої родини з Назарету у Варшаві, і вони переконані, що «Бог вів нас аж до кордону і далі», як сказала Ольга 19 квітня в одній із їдалень монастиря.
Стефанія, яка важко спілкується, але дуже гармонійна з емоціями інших людей, запитала свою матір: «Чому тут такі добрі люди, а росіяни намагаються нас убити?» — сказала Ольга.
Сестра Маріанна Валесюк, Настоятелька провінційного дому, в якому проживають Большови і ще одна родина, розповіла, що 50 сестер в монастирі на вулиці Черняковській отримали благословення у вигляді родин.
«Сергій та Ольга дивляться на те, що з ними відбувається очима віри», — сказала вона, а коли виникають нові перешкоди чи можливості, вірять, що «Бог відкриває наступний етап на їхньому шляху».
Польський уряд пропонує окремим особам і громадам 40 злотих (близько 9,35 доларів) на день за кожного біженця, якого вони приймають, але сестра Валесюк сказала, що сестри вирішили не звертатися за компенсацією, зробивши це своїм внеском у зусилля з надання допомоги.
Обидві сім’ї, яких наприкінці квітня приймає монастир, є членами Православної Церкви України, але 17 квітня приєдналися до сестер на Великодній обід за григоріанським календарем. Ольга повідомила, що знову святкуватимуть 24 квітня, тобто Великдень за юліанським календарем.
Сергій працює дистанційно з Варшави, а Ольга зараз волонтерить у спортивному центрі, який польський уряд перетворив на центр прийому біженців. За її словами, щодня десятки поляків працюють волонтерами, але володіння українською мовою там допомагає їм. «Людям потрібні обійми, щоб хтось їх вислухав та дав їм запевнення та надію», — сказала вона. «Вони приходять напружені, замкнуті, злі; мова допомагає».
«Вам будь-хто може принести зубну пасту чи взуття», — сказав Сергій. «Але у людей є глибші питання».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
