«Шевченко своєю діяльністю та творчістю вчить, як потрібно любити свою Україну», — владика Йосиф Мілян

7 березня 2024

У різні моменти своєї історії український народ завжди звертався до Кобзаря. Якщо ми говоримо про Шевченка як про поета й українського пророка, то в нього, як у народній «Біблії», — все доречне. Для кожного українця у нього все має свою значимість і цінність. Тому до Шевченка та його поезії потрібно приходити в «білих рукавичках» — з чистою душею. Зазначив владика Йосиф Мілян, протосинкел Київської архиєпархії, роздумуючи над феноменом Шевченка — чому Кобзар такий важливий для українців, 6 березня в ефірі «Живого телебачення».

«Шевченко своєю діяльністю та творчістю вчить, як потрібно любити свою Україну», — владика Йосиф Мілян

Владика Йосиф зауважив, що Шевченко став українським пророком, бо перегортаючи сторінки його Кобзаря, бачимо, що його поетичні твори, поезія не була просто так — він Україну пережив та перехворів. Він Україну повіз у заслання і, як вербу, посадив. Там, де він був, там була його Україна. Про це йдеться на сайті Київської архиєпархії УГКЦ

«Шевченко справді любив свій знедолений кріпацький народ. Його героїка полягає в тому, що він у колах петербурзької знаті й еліти завжди стояв на стороні того збіднілого та кріпацького народу. Він не цурався його слова. І в цьому його феномен. Бо сьогодні у світі знаємо багатьох талановитих людей, композиторів чи художників, проте не всі хочуть признатися до народу, який спливає кров’ю і згоряє, як родина в Одесі. Народ Шевченка гинув на пшеничному полі, пропадав у неуцтві, бо йому не дозволяли вчитися, однак Шевченко був із народом. Він випромінював своєю діяльністю та творчістю свій народ. Тому, його „Кобзар“ — це книжка, яка дає змогу вчитися, як потрібно любити свою Україну: „Свою Україну любіть. Любіть її во врем’я люте, в останню тяжкую минуту за неї Господа моліть“. Це фантастика!» — наголосив архиєрей.

У розмові єпископ також зізнався, що йому подобається твір Тараса Шевченка «Розрита могила». Відтак владика зауважив: «Ми далі шукаємо те, що закопали нас, те, що порозривали наші здобутки, нашу історію, те, що сьогодні в розритих могилах хоронять Україну. Лютий ворог навіть не дає змоги хоронити мертве тіло українського воїна. Тому ця поезія сьогодні нам дуже співзвучна і близька, додає болю, але, мені здається, і оптимізму для збереження старих українських могил, нашої історії, на якій будуємо Україну. Надалі росія руйнує наші могили, нашу історію та пам’ять, а ми ходимо біля козацьких могил, біля могил січових стрільців та упівців і будемо, на жаль, ходити біля тих, кого сьогодні забрала війна».

На завершення владика Йосиф процитував слова Шевченка із Заповіту: «І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій. Не забудьте пом’янути, незлим тихим словом». Відтак прокоментував: «Ми не забули Шевченка і того, що він доносить до свого народу аж до нині. Тому нехай жива пам’ять про щасливу, багату, вільну та розквітлу Україну провадить нас у боротьбі, молитві та братерстві до кращих часів України».