СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиРік після смерті Венедикта XVI
У першу річницю смерті папи Ратцінгера сьогодні вранці у Ватиканській базиліці була відслужена заупокійна меса. Від вчора до сьогодні на площі Санто-Теотоніко відбулися чотири заходи, присвячені його життю, думці та спадщині. Тонкий богослов і глибокий знавець Святого Письма, як Понтифік він глибоко заглиблювався у теми Бога і віри, звертався до найважливіших питань життя Церкви і сприяв міжрелігійному діалогу.
Венедикт XVI, 265-й Понтифік, помер 31 грудня минулого року. У пам’ять про нього сьогодні вранці в базиліці Святого Петра у Ватикані біля головного вівтаря була відслужена заупокійна Меса. Її очолив монсеньйор Ґеорґ Ґенсвайн, секретар Йозефа Ратцінґера з 2003 року до останніх днів його життя, який у межах дводенного заходу, що розпочався вчора і був організований «EWTN», у співпраці з «Fundatio Christiana Virtus» та ватиканською Фундацією Йозефа Ратцінґера-Венедикта XVI, щоб досліджувати життя, служіння та спадщину почесного Папи, виступив о 10 годині ранку на Тевтонському святому полі, щоб поділитися деякими роздумами про покійного Понтифіка.
Перші співчуття Папи Франциска
Венедикт XVI, який перебував на Петровому престолі від 19 квітня 2005 року до 28 лютого 2013 року, помер у віці 95 років у ватиканському монастирі «Mater Ecclesiae», де він вирішив оселитися після зречення з служіння Єпископа Риму, про яке він оголосив 11 лютого 2013 року. Звістка про його смерть, поширена пресслужбою Святого Престолу вранці останнього дня 2022 року, коли Церква готувалася відслужити першу Вечірню з нагоди урочистості Пресвятої Богородиці та подякувати Господу за прожитий рік, облетіла світ за дуже короткий час. Невдовзі з п’яти континентів надійшли незліченні послання співчуття від єпископських конференцій, релігійних лідерів, глав держав та урядів, які бажали пригадати різні риси «цього смиренного працівника у винограднику Господньому», що очолював Церкву протягом 7 років і 315 днів.
У другій половині дня, в проповіді, виголошеній у ватиканській базиліці під час останнього богослужіння цього року, прозвучали сердечні слова Папи Франциска на адресу «найдорожчого Папи-емерита», благородної та лагідної людини. «Ми відчуваємо таку велику вдячність у наших серцях, — емоційно сказав він, — вдячність Богові за те, що Він дав його Церкві та світові; вдячність йому за все добро, яке він зробив, а передусім за його свідчення віри та молитви, особливо, — додав він, — в ці останні роки його життя на пенсії».
Звістка про погіршення стану його здоров’я
Папа Франциск був першим, хто віддав шану тілу Бенедикта XVI, незабаром після його смерті. Саме він за кілька днів до цього, наприкінці загальної аудієнції 28 грудня, поінформував вірних про непевний стан здоров’я свого попередника. «Я хотів би попросити всіх вас про особливу молитву за папу-емерита Венедикта, який мовчки підтримує Церкву», — сказав він, просячи молитися за нього, бо він «дуже хворий», щоб Господь потішив його і підтримав «у цьому свідченні любові до Церкви, аж до кінця». Того ж дня Ратцінґер прийняв Таїнство Єлеопомазання.
Останнє прощання
Тисячі людей віддали останню шану папі Ратцінгеру в каплиці монастиря Mater Ecclesiae, де були присутні друзі, колишні колеги, знайомі, кардинали, богопосвячені особи, а пізніше, з 2 по 4 січня, в базиліці Святого Петра, де були присутні понад 200 000 вірних.
Похорон відбувся 5 січня на переповненій 50 000 людей площі Святого Петра. Поховання очолив Папа Франциск, йому співслужили близько 130 кардиналів, 400 єпископів і майже 3700 священиків. Близько 1600 журналістів були акредитовані при пресслужбі Святого Престолу для висвітлення похорону папи-емерита, а 200 телерадіокомпаній вели онлайн трансляцію.
Тіло Венедикта XVI в простій кипарисовій труні, в якій були покладені паллій, монети, медалі його понтифікату і «Рогіто» — текст, що описує основні моменти його життя і служіння, було поховано в цинковій труні, а потім в дубовій труні, у Ватиканських гротах, в тому ж місці, де був похований Іван Павло II, перенесений в 2011 році.
Внесок у Церкву
Великий богослов і глибокий знавець Святого Письма, Йозеф Ратцінґер зробив блискучу академічну кар’єру, перш ніж 24 березня 1977 року був призначений архиєпископом Мюнхена і Фрайзінґа. Зведений у сан кардинала 27 червня 1977 року, він був призначений префектом Конгрегації доктрини віри Іваном Павлом II 25 листопада 1981 року.
Він любив навчання і роздуми настільки, що після багатьох років служіння Святому Престолу хотів відійти від публічного життя, щоб повністю присвятити себе їм. Його улюбленим християнським автором був святий Августин. Ще в студентські роки його приваблював неспокійний внутрішній шлях великого Отця Церкви до віри і розуміння, до діалогу між вірою і розумом. Як Понтифік, окрім поглиблення теми Бога і віри, Венедикт XVI створив просвітницькі синтези з найважливіших питань життя Церкви і сучасної культури, а також сприяв міжрелігійному діалогу.
Духовний заповіт: залишатися твердими у вірі
У своєму духовному заповіті він закликає нас залишатися «твердими у вірі» і не розгубитися, особливо тоді, коли «здається, що наука — природничі науки, з одного боку, та історичні дослідження (зокрема, екзегеза Святого Письма), з іншого — здатні запропонувати неспростовні результати перед обличчям католицької віри». «Я пережив трансформації природничих наук», — пише він, додаючи, що був свідком згасання очевидних визначеностей перед обличчям віри, яка «в діалозі з природничими науками» змогла «краще зрозуміти межі сфери своїх претензій і, отже, свою специфіку». «Я бачив, як тези, що здавалися непорушними, руйнувалися, виявляючись лише гіпотезами», — продовжує Ратцінґер, вказуючи на те, що «з клубка гіпотез» завжди виходила «розумність віри». «Ісус Христос справді є дорогою, істиною і життям, — підсумовує він, — а Церква, з усіма її недоліками, справді є його тілом».
Розширити горизонти новітнього мислення
«Те, що він є вчителем віри, не підлягає сумніву», – пише на початку своїх роздумів у першу річницю від смерті папи Венедикта XVI о. Ломбарді, вказуючи на орієнтири для роздумів та досліджень, які містяться у творах покійного Папи. Він зауважує, що Йозеф Рацінґер є свідком життя у вірі, яка також охоплює вічне життя, у чім переконалися ті, хто слухав його навчання, хто зміг пізнати його ближче, «слідуючи за його довгою внутрішньою мандрівкою до зустрічі з Богом».
«Однак зараз я хотів би відзначити, що Йозеф Ратцінґер залишається цінним супутником і для тих, хто палко і в діяльний спосіб переживає перипетії життя і людської історії на цій землі з усіма драматичними питаннями, які вона ставить перед нами сьогодні», – пише о. Ломбарді, вказуючи на екологічну кризу, постійні прояви ризиків у використанні технологій, комунікації, застосуванні штучного інтелекту, «потрясіння міжнародного співіснування з дедалі загрозливішим поширенням воєн» тощо. «Як добре підкреслив професор Франсеск Торральба, отримуючи Премію Ратцінґера 30 листопада цього року, Венедикт XVI глибоко проаналізував причини кризи нашої епохи і запропонував сучасній культурі не відкидати новітнє мислення, а розширити його горизонти, звільнивши місце для етичного розуму і раціональності віри», – зазначає колишній директор прес-служби Ватикану.
Переклад з іспанської мовиПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
