СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПророче бачення, відкрите на всіх. Шістдесятиріччя енцикліки «Pacem in terris»
Йдучи слідами попередників і реагуючи на виклики свого часу, Папа Іван ХХІІІ шістдесят років тому проголосив свою енцикліку на тему миру, яка досі не втратила своєї актуальності.
У Великий Четвер 60 років тому, 11 квітня 1963 року, святий Папа Іван ХХІІІ оприлюднив своє енцикліку Pacem in terris (Мир на землі). Вона вписана в довгу серію документів Римських Архиєреїв ХХ століття, присвячених цій темі. Вистачить згадати «Лист до провідників воюючих народів» (1 серпня 1917 р.) та енцикліку «Мир — великий Божий дар» (23 травня 1920 р.) Папи Венедикта XV, енцикліку «Незбагненні Божі задуми» (23 грудня 1922) р. Папи Пія ХІ, як також численні різдвяні послання Папи Пія ХІІ, зокрема, виголошене 1941 року. Традиція церковного вчення на тему миру є розлогою, як і чималими були конфлікти, якими позначене ХХ століття. Про це інформує українська редакція «VaticanNews».
Тож і Папа Іван ХХІІІ звертається «до всіх людей доброї волі», наголошуючи на тому, що мир можливий. Для багатьох сучасників його оптимізм виглядав чимось ірраціональним. Багато-хто запитував: що спонукає Папу говорити про мир, коли лише два роки тому постала Берлінська стіна, яка розділила світ навпіл, а лише півроку тому людство ледь не втягнулося у ядерну війну з причини так званої «Кубинської кризи».
Відповідь на це запитання святий Іван Павло ІІ дав в посланні з нагоди 34-го Всесвітнього дня миру, що відзначався 1 січня 2003 року: «Папа Іван ХХІІІ не був згідний з тими, хто вважав мир неможливим… Дивлячись на теперішність і на майбутнє очима віри та розуму, блаженний Іван ХХІІІ розгледів та пояснив глибокі спонуки, які вже існували в діях історії. Він знав, що речі не завжди є такими, як виглядають назовні. Не зважаючи на війни та загрози війни, в діях історії людства було присутнє щось такого, що Папа зрозумів, як багатообіцяючий початок духовної революції».
Історичний контекст
Яким же був історичний контекст написання енцикліки Pacem in terris? З появою ядерної зброї змінилися концепція війни. Якщо б дві наддержави вступили в таку війну, на все людство чекала би катастрофа, наслідки якої неможливо передбачити. Тобто, війна вже не є засобом для того, щоб показати перевагу сили певної держави. Певні, так звані «справедливі» війни, боротьба за справедливість, могли здобути легітимізацію в очах громадської думки, що зовсім виключено у випадку ядерної війни.
Зростання індустріалізованих країн виглядало необмеженим. Відбувався технологічний поступ. Майже всі колишні колоніальні країни Африки та Азії здобули незалежність і намагалися включитися в процес розвитку, сподіваючись забезпечити своїм народам гідне життя в культурній та економічний автономності.
Саме в такому контексті святий Іван ХХІІІ робить свій пророчий внесок у дослідження тогочасного світу, його конфліктів, проблем та сподівань. І в його енцикліці Pacem in terris можна розгледіти два рівні: перший — це традиційне вчення Церкви щодо згаданої тематики, а другий — деяка богословська новизна.
Традиція і новизна
Перший рівень ґрунтується на тогочасному соціальному вченні, зокрема, й на текстах його попередників Пія ХІІ та Лева ХІІІ. Іван ХХІІІ наголошує на правах людини, пише про спільне добро, про пошану до етнічних менших, про пошану між народами, захист біженців, необхідність роззброєння, роль міжнародних інституцій.
Натомість, богословську новизну знаходимо вже у вступі до енцикліки, яка звернена до всіх людей, віруючих і невіруючих, «до всіх людей доброї волі». Іншими словами, її сторінки не зарезервовані лише для християн, вони звертаються до всіх людей. Папа Ронкаллі не вступає в полеміку, не засуджує світ. Коли, наприклад, пише про війну, то не розбудовує казуїстику, щоб визначити, чи її можна виправдати, якщо обставини вимагають її розпочати. Він змінює підхід та пише про мир, який є «глибоким прагненням людей усіх часів».
Іншу богословську новизну можна особливо розгледіти в останньому розділі енцикліки, який називається «Душпастирські вказівки», зокрема, коли йдеться про взаємини між католиками і некатоликами у суспільній діяльності. Ключовим моментом, і на думку багатьох дослідників, вершиною всієї енцикліки є момент, коли Іван ХХІІІ впроваджує розрізнення між ідеологією, тобто, «фальшивими доктринами про природу, початок та призначення всесвіту й людини» та «історичними рухами з економічними, соціальними та політичними цілями».
Діалог між народами і всередині народу
Папа розрізняє ідеологію, яка є та залишається викристалізуваною, та рухи, які її втілюють, і не можуть не змінюватися під впливом зміни конкретних обставин життя. Такими роздумами Іван ХХІІІ допускає, наприклад, що історичний рух народів соціалістичних та комуністичних країн слід відрізняти від марксистської ідеології, яка підлягає засудженню. Такий підхід відкрив шляхи для діалогу з комуністичними країнами Європи та Сходу, із суспільствами, що були за так званою «залізною завісою». Адже вже більше не засуджується саме суспільство лише через те, що в ньому навчається певна ідеологія, слід, натомість, шукати спільну мову з різними групами, які в ньому розвиваються. Йдучи цим шляхом, який безпосередньо стосується взаємин між народами, Папа Іван ХХІІІ передбачає «наближення чи зустріч практичного порядку, яка ще вчора не вважалася можливою чи слушною, але сьогодні, натомість, вже є такою, або зможе такою стати завтра». Крім того, проблема миру — це не лише проблема взаємин між народами. Його слід віднайти такою всередині народу. Мир не є побожними побажаннями, це — складна будівля, яку слід розпочинати будувати від найуразливіших національних середовищ.
Різні виміри миру
Відправною точкою роздумів Івана ХХІІІ є той факт, що Господь Бог є основою кожного морального порядку. На ньому основуються права людини (І розділ), а на них — уся енцикліка «Мир на землі», другий розділ якої аналізує «Взаємини між людськими істотами та громадською владою всередині окремих політичних спільнот», третій — «Взаємини між політичними спільнотами», а четвертий — «Взаємини людських істот та політичних спільнот з міжнародною спільнотою». Всередині цієї, на перший погляд простої схеми, Папа Ронкаллі наголошує, що мир має різні виміри, починаючи від індивідуальних та закінчуючи міжнародними стосунками. Він стосується не лише взаємин між державами, але всіх рівнів людського та суспільного життя, аж до внутрішнього виміру кожної людини. Таким чином, Папа писав про «цілісне роззброєння», яке стосується також духовного виміру.
Іван ХХІІІ наголошує на умовах, які вчиняють мир можливим. Ними є належний порядок у світі та суспільстві, фундаментальними основами якого є істина, справедливість, любов та свобода. Мир — це не тільки відсутність війни, але також збір братерських взаємин між особами та громадами. Таким чином, Папа не пропонує «моральну ідеологію», пов’язану з певною релігійною чи філософською системою, але вказує на моральні основи індивідуального та колективного життя, які є прийнятними для кожної людини «доброї волі». Енцикліка Pacem in terris аналізує також багато інших питань, таких як розвиток, співпраця з нехристиянами, праця, громадська влада, імміграція… Посилаючись на прийняту 1948 року Загальну Декларацію ООН про права людини, Папа також вказує на обов’язки, які вона накладає на кожного.
Загрози гонки озброєнь
У контексті проблеми роззброєння Іван ХХІІІ аналізує механізм гонки ядерних озброєнь, яка полягає в тому, що коли одна сторона просувається в цій ділянці, інша намагається встановити рівновагу. Енцикліка Pacem in terris наголошує, що «справедливість, мудрість та людяність вимагають, щоб гонка озброєнь припинилася», адже війна не приносить нічого іншого, крім руйнувань. Папа, натомість, пропонує шукати «насправді гуманну міжнародну рівновагу», що полягає в одночасному взаємному зменшуванні існуючих озброєнь, на основі «взаємної довіри, щирості в переговорах та вірності щодо взятих на себе зобов’язань». Без позитивного шукання миру неможливе будь-яке роззброєння.
Роль міжнародних інституцій
Наступним важливим аспектом є роль міжнародних інституцій. Йдучи слідами традиції, початок якої знаходимо в працях іспанського богослова Франсіско де Вітторія з XVI сторіччя, а ґрунтовний розвиток — в працях італійського єзуїта Тапареллі (ХІХ століття) та Папи Пія ХІІ, Папа Ронкаллі стверджує необхідність існування морального порядку, який захищатиме спільне добро людства, а це вимагає створення громадської влади, яка матиме повноваження у вселенському вимірі. Папа підкреслює все те, що йому здається позитивним в діяльності ООН, висловлюючи побажання, що вона пристосовуватиметься до належної їй місії, якою є захист прав людської особи. Цей аспект в той час був дуже актуальним, оскільки діяльність ООН була фактично заблокована з огляду на «холодну війну», а тому діяльність у сфері зняття напруги та сприяння розвитку відкривала нові перспективи в діяльності цієї інституції.
Пророче бачення, відкрите на всіх
Перелічені елементи, як також вміння зібрати тривоги всього людства, суттєвою серед яких є переживання за мир, пояснюють, чому енцикліка Pacem in terris мала великий успіх, далеко за межами християнського світу. Пророче бачення, відкритість на всіх людей, сприяли її поширенню поза межами католицької громади. Сучасна та проста мова, позитивний та сповнений довіри до прийдешнього та, одночасно, вимогливий до всіх тон, відповідав очікуванням багатьох щодо завершення холодної війни.
До появи соціальної енцикліки Populorum progressio Папи Павла VI, енцикліка Pacem in terris Івана ХХІІІ була документом Церкви, який мав найбільше поширення та резонанс. Вона сприяла полегшенню діалогові між віруючими та невіруючими, зокрема, з марксистськими рухами, визнаючи в них певні позитивні та гідні схвалення елементи. Ця енцикліка також дала початок значущій переміні наставлення, визнаючи важливу роль, яку в будуванні миру може відіграти діяльність окремих осіб та груп, не зважаючи на їхню політичну орієнтацію, не залежно від того, чи йде мова про ліберальні, чи про соціалістичні країни. У цьому був закладений потенціал відкритості Ватикану на Східну Європу, який пізніше розвинув святий Павло VI, а ще більше — святий Іван Павло ІІ.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
