Промова вікарія Ординаріату для східних вірних католиків на території Іспанії отця Андреаса Мартінеза Естебана

ПРОМОВА

вікарія Ординаріату для східних вірних католиків на території Іспанії

Насамперед хотів би висловити вдячність Блаженнішому Святославові за те запрошення до участі в Синоді Української Церкви, що його було надіслано на адресу Високопреосвященнішого кардинала Осоро, який засилає всім присутнім свої найщиріші привітання та гаряче молиться, щоб цей синодальний труд став великим благом для всієї Церкви.

Також і я дякую Вашому Блаженству за можливість бути тут, серед вашого збору, щоб краще пізнати та досконаліше вивчити духовне багатство цієї Української Церкви та щоб, відтак, могти краще прислужитися потребам українських католиків, котрі перебувають на території Іспанії.

Літургійне життя вірних — саме ця тематика стане головною в цьому моєму короткому виступі перед вами. Згідно із висловом святого Івана Павла ІІ, що його знаходимо в його Апостольському листі «Світло Сходу», саме ця тема є сьогодні однією із найбільш важливих: «У літургійному досвіді Господь Христос представляється Світлом, котре, подібно як у Писанні, освітлює шлях та явним вчиняє глибинний устрій Всесвіту. Події минувшини віднаходять у Христі своє призначення і довершення, а творіння появляє себе неначе б в задумі первотвору: тільки в Літургії знаходять своє довершення та осягають свого відвічного призначення множинні розрізнені елементи того, що існує. Ось чому Літургія є небом на землі, а Воплочене Слово пронизує в ній матерію спасенною всесилою, котра появляє себе в Таїнствах: у них сотворене вчиняє кожного причасником могутності, яка передана йому Христом. Так Господь, який зійшов у хвилі Йордану, передає його водам силу стати купіллю хрещенського новонародження. З цієї перспективи літургійна молитва на Сході появляє свою велику здатність цілковитого і повного залучення всіх складових людської особистості: таїнство стається оспівуваним у найбільш піднесених своїх елементах і, враз із тим, в тих гарячих почуваннях, які зроджуються в серці людини, що досвідчує власне спасіння» (СС 11).

Звичайно, служіння Божественної Літургії є центром християнського життя вірних — як тих, котрі проживають на території Іспанії і про котрих моя основна думка й турбота, так і всіх тих, які знаходяться зараз в інших країнах Західної Європи, поділяючи враз із цим усі ті проблеми і труднощі, котрі постають перед їхніми співбратами-католиками латинського обряду.

Без жодних претензій на вичерпність трактування хотів би поділитися з вами своїми думками на деякі з цих проблем, котрі безпосередньо вражають віру вірних католиків, а відтак негативно впливають на їх спосіб її літургійного переживання.

1. Секуляризація, світськість суспільства. Упродовж багатьох років Іспанія була в авангарді католицького світу через загальну прив’язаність свого населення до віри взагалі та тому, що Католицька Церква відігравала справді важливу і визначальну роль у розвитку і збагаченні її культури, у сфері освіти і виховання дітей і молоді та взагалі в суспільному житті. Натомість сьогодні з численних причин, ґрунтовний розгляд яких вимагає значно більше часу та іншого формату дослідження, можемо сказати, що в Іспанії, навіть за умови збереження загальної тенденції до релігійного провадження життя, Католицька Церква втратила той вплив, яким вона втішалася віддавна, а загальна думка говорить про неї радше як про ворога, котрий стоїть на заваді розвитку та свободі. Тож ми маємо зараз багато таких вірних, головно серед молоді та юнацтва, котрі пристосовують моральну норму власного життя до того прикладу, який подають їм їхні менш релігійні однолітки. Тому багато хто втрачає навіть найменше відчуття гріха і провини. Ми неначе знаходимося зараз у стані тихої і замовчуваної апостазії-відступництва, як говорив про це свого часу святий Іван Павло ІІ у заклику «Церква в Європі»: «Забуття Бога призвело до внутрішнього самовідчуження людини, і „нема чого дивуватися тому, що в контексті цього відкрився величезний простір для вільного розвитку нігілістичного вчення у сфері філософії, релятивістичної доктрини в царині пізнання та моральності, крайньопрагматичних і навіть цинічно-гедоністичних поглядів у всьому тому, що стосується простору щоденного життя“. Європейська культура створює враження „безмовного відступництва“ ситої та вдоволеної людини, котра живе так, неначе Бога ніколи не існувало» (П. 9).

2. Релятивізм. Його присутність також сильно відчутна. Про велику небезпеку релятивізму говорив тоді ще кард. Ратцингер під час служіння Літургії на початку конклаву, який передував його папському обранню. Ми є сучасниками такого етапу розвитку історії, в якому все неначе залежить від приватної думки індивіда. Навіть більше, ми живемо в такий час, що його наші наступники з усією справедливістю зможуть назвати періодом постправди. Першим наслідком такої ситуації є цілковита втрата відчуття трансцендентності буття в нашому існуванні. Люди вірять радше в те, що Бог їм не потрібний як такий. І якщо в них немає в Ньому потреби, то вони не мають необхідності звертатися до Нього із молитвами або, що більше, прославляти Його літургійним служінням.

3. Матеріалізм. Ми живемо в час підкресленого матеріалізму. Багато вірних-українців, котрі проживають за межами своєї країни, покинули рідний дім у пошуках кращого життя для себе і своєї родини. У західному світі вони знайшли матеріалістичний спосіб життя, в якому все визначає кількість грошей, що їх посідає певна людина. Про це говорив папа Франциск у своєму закликові «Радість Євангелія»: «Ми створили собі нових ідолів. Поклоніння древньому золотому тельцю (пор. Вих. 32, 1–35) знайшло собі нову й жорстоку версію у фетишизмі грошей і диктатурі знеособленої економіки без справді людяної мети. Світова криза, яка вразила фінанси й економіку, виявляє розбалансованість фінансів та економіки, а надто великий брак уваги до людини, що зводить людську істоту лише до однієї з її потреб — споживання» (РЄ 55). Багато хто із наших вірних не може взяти участь у служінні Божественної Літургії через роботу. Розпорядок їхнього робочого дня не дає їм можливості відвідувати храм, а самі вони бояться просити про внесення якихось корисних для них змін через ризик втратити робоче місце.

Попри ці проблеми, котрі, як я вважаю, є набагато ширшими, аніж видаються на перший погляд, в українських церквах, що їх мені вдалося відвідати впродовж останніх місяців, я побачив велику відвідуваність богослужінь з боку цілих родин. І це повинно спонукати нас до роздумів, як будувати процес виховання дітей і який великий позитивний вплив має на дітей поведінка їхніх батьків.

Папа Венедикт XVI у своєму Апостольському листі «Брами віри» сказав: «Не можемо допустити того, аби сіль звітріла, а світло було заховане (пор. Мт. 5, 13–16). Також і людина сьогодення може, неначе самарянка, знову відчути бажання прийти до колодязя й слухати мову Ісуса, який запрошує повірити Йому та припасти до Його джерела, з якого б’ють ріки води живої (пор. Ів. 4, 14)» (П. 3).

Католицьке виховання у вірі, насамперед серед дітей і молоді, є тим засобом, котрий забезпечить передавання традиції, яка досягла наших часів завдяки вірності святих і мучеників за віру. Тому, думаю, що нам слід засвоїти і зробити частиною власного життя слова апостольського заклику «Радість Любові»: «Вправляння у передаванні віри власним дітям, тобто уможливлення її відповідного вираження та розвитку, стає основою постання родини, котра насправді благовістить і котра природно починає передавати віру усім, хто знаходиться поряд, включно із тими, хто, стисло кажучи, не належить до її членів. Діти, які зростають у родинах місіонерів, самі нерідко стають місіонерами, якщо їхні батьки вміють жити цим своїм завданням так, що інші відчувають їхню близьку і дружню співучасть у їх житті. Тож і діти мають змогу зростати в цьому способі взаємин зі світом без ризику відмови від власної віри та своїх переконань» (П. 289).

Наші вірні українці, наші родини, котрі належать до Української Східної Церкви, можуть стати для нас, — говорю зараз передусім про католиків Іспанії, які великою мірою втратили зв’язок зі своїм християнським корінням і живуть так, неначе Бога ніколи не існувало, — новими благовісниками нової євангелізації завдяки їхньому прикладові віри, вираженому в способі любити та звершувати служіння Божественної Літургії.

Дякую за увагу.

о. Андреас Мартінез Естебан,
вікарій Ординаріату для східних вірних католиків на території Іспанії