Промова архиєпископа Мирослава Марусина на Синоді Єпископів УГКЦ 1991 року
ПРОМОВА
архиєпископа Мирослава Марусина,
Секретаря Конгрегації Східних Церков
(м. Рим, 4 лютого 1991 року)
Блаженніший Владико Кардинале, Верховний Архиєпископе Львова!
Достойні Владики, Члени цього Синоду!
На початку цього Синоду Єпископів української греко-католицької Церкви, тут в Римі, в домі Святого Отця, Вселенського Архиєрея і Пастиря Пастирів, приходжу до Вас зі словом привіту і побажань Божого благословення від імені Конгрегації для Східних Церков. Цей привіт передаю перш усього від Його Еміненції Кардинала Префекта Симона Люрдусамі, що по причині відсутности в Римі не міг особисто прийти. Приношу цей привіт від Всесвітлішого Монтень-Йора Підсекретаря та від усіх Співпрацівників Конгрегації, що опікується і журиться долею всіх Східних Церков; а в тому числі і долею української Греко-Католицької Церкви як на Україні, так і на поселеннях в широкому світі.
Яке то велике щастя і радість для нас усіх, що можемо бути разом тут, при гробах святих Апостолів Петра і Павла, а також при гробі нашого рідного святого, святого священномученика Йосафата, архиєпископа Полоцького, мученика за єдність Церкви й апостола єдності за словами Господа нашого Іcyca Христа: Щоб усі були одно.
Це вже і друга наша зустріч по восьми місяцях, що проминули від тої першої і незабутньої зустрічі в Римі, на порога Апостолів. Власне ця зустріч відбулась по п’ятдесяти літах терпінь Церкви на Україні. Вперше у нашім історичнім бутті зібралися довкруги особи Наступника св. Петра всі українські Єпископи як з України, так і з широкої діаспори в світі. Відбулась тоді та братня зустріч, щоб спільно зосередитись над низкою пильних питань, щоб призадуматись спільно над життям і діяльністю церкви візантійсько-українського обряду.
З поворотом до дому, до єпископських становищ і до Ваших вірних як у Рідному Краю, та і на поселеннях, Ви могли засвідчити духовенству і мирянам ту спільну журбу, що її несемо з Божої волі над освяченням і спасінням повірених нам безсмертних душ. Ви могли сказати священикам і вірним, що Римський Архиєрей ніколи не перестає трудитись над кращим забезпеченням тих зовнішніх церковних структур на Україні, що були знищені за останнє півстоліття. Саме у висліді цієї журби і невтомних змагань, Апостольській Столиці вдалось в останньому часі здійснити реорганізацію Церкви на Україні. Треба справді дякувати Всемогутньому Богові за його великі ласки і поміч.
На особливу увагу заслуговує нині ще й згадка про ту подію, яка сталась в часі останнього Синоду Єпископів тут в Римі. Я маю на думці проголошення Кодексу Канонів Східних Церков, що увійде в життя І жовтня І99 І року. Ця Книга Законів стане для Церкви візантійсько-українського обряду на Україні й на поселеннях найкращим даром і допомогою на нове життя і творчу діяльність. Бо великим бажанням цього Апостольського Престолу є, щоб Церква на Україні процвітала та новою апостольською силою виконувала доручену її місію /Пор. Декрет С, Ц., І/.
Усім також відоме, що у справі започаткування Кодифікації Східного Канонічного Права, у дбайливості за розквіт Східних Церков виявила особливу участь Конгрегація Східних Церков з волі Вселенських Архиєреїв, які від початку її існування (з 1 грудня 1917 року до 31 грудня 1967 року) самі очолювали цю Конгрегацію як Префекти, а саме: Венедикт XV, Пій XI, Пій XІІ, Іван ХХІІІ та Павло VІ. Отці Кардинали були в той час Секретарями Східної Конгрегації, а їм до помочі були Архиєпископи, між якими два Східних Архієпископи: Ісая Пападопульос з грецької Церкви та Акакій Кусса з мелхітського Патріархату. Сучасний Секретар Східної Конгрегації має щастя бути сином Української Греко-Католицької Церкви.
Східна Конгрегація з відомих і зі зрозумілих причин завжди звертала свою особливу увагу на долю і на потреби Української Греко-Католицької Церкви і без цієї опіки неможливий був би той динамічний розквіт, що його ми сьогодні спостерігаємо. Конгрегація Східних Церков була завжди втаємничена в журбу Святішого Отця за поліпшення долі Церкви на Україні.
Питання Католицької Церкви в СPCP загалом та питання легалізації Української Церкви, зокрема, було предметом особливих «меморандумів» які регулярно пересилалися відповідним Чинникам.
Факти, які настали після зустрічі Святішого Отця з Президентом СРСР в часі його візиту до Ватикану, добре відомі. Його Святість, у приватній розмові та у привітанні, зверненому до гостя на закінчення цієї розмови, знову наполягав на легалізацію Української Церкви, отримуючи нові позитивні запевнення, разом з пропозицією порозумітися з Російською Православною Церквою.
Така вимога порозуміння, повторно підкреслювана державною владою, задля турботи уникнути заворушень та напружень у спілкуванні міжконфесійному, була невідкладним обов’язком в дусі екуменізму, вказаного II Ватиканським Собором.
Вимога координування захисту Католицької Церкви українського обряду є обов’язком сприяти екуменізмові, натхнула зустріч у Москві, J2-I9 січня І990 року, між Делегацією Святої Столиці та Представниками Патріархату, і роботу розгорнуту Чотирьохсторонньою Комісією в Києві та Львові 6–13 березня І990 року.
Під час своєї першої місії в Україні Чотирьохстороння Комісія, очевидно, не могла розв’язати всі практичні питання. Вона обмежилась вирішення тільки тих питань, в яких можна було дійти згоди між зацікавленими сторонами. Потрібно продовжувати поступ на цьому шляху методом поєднання правди з любов’ю бо це єдиний шлях до осягнення мети.
Конгрегація Східних Церков має нині надію, а то й переконання, що Достойний Єпископат Української Греко-Католицької Церкви, зібраний на цьому Синоді, візьме добі до серця дані йому Святішим Отцем вказівки і виконає програму нарад у повній узгодженості з волею Христового Намісника. Йдеться в першу чергу про вибір достойних і здатних кандидатів на становище Верховного Архиєпископа Львівського так, щоб остаточною була завершена структура Церкви візантійсько-українського обряду і вона могла правити Божим людом за приписами священних Канонів, проголошених Папою Іваном Павлом ІІ.
Зібрані тут достойні Владики самі побачать, які пильні та важні завдання їх чекають. Правдоподібно Архиєпископський Синод, що зачне діяти у Львові, сам не дасть собі ради у підготовці власного партикулярного законодавства і не обійдеться отже без допомоги Конгрегації Східних Церков. Конгрегація Східних Церков не залишить без опіки потребуючих, а це відноситься в першу чергу до двох великих Церков в Середній Європі Української та Румунської.
Преосвященні й Достойні Владики! Стоїмо до Ваших послуг, з волі Святого Отця як ті, що не очікують послуг, але які бажають тільки служити. Бо і Син Чоловічий не прийшов на те, щоб йому служили, але щоб послужити і дати дуду свою на викуплення багатьох. Конгрегація для Східних Церков супроводжує праці цього Синоду своїми молитвами і бажає Вам добрих успіхів.
Довідка
Cинод проходив у Римі, 3–10 лютого 1991 року. Він став органічним продовженням зустрічі всієї єрархії УГКЦ в червні 1990 р. Синод займався справами перерозподілу єпархій в Україні, підготовкою до Євхаристійного Конгресу, святкування 400-ліття Берестейської унії тощо. 9 лютого члени Синоду зустрілися з Папою Римським Іваном Павлом ІІ. Подаємо матеріали цієї зустрічі.
Передрук за виданням: «Добрий Пастир» (вид-ня Івано-Франківської греко-католицької єпархії). — 1991. — № 1. — С. 5–17.