СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Пречиста Діва Марія є для нас запевненням того, що Бог може все», — владика Тарас Сеньків під час відпусту до Ліської чудотворної ікони Богородиці
«У молитві маємо віддавати себе, і всі обставини свого життя у Божі руки, та бути готовими прийняти будь-який результат. Це буває важко, але Ісус чує наші молитви, і здатен перемінити нам на користь біль наших страждань, навіть якщо це не буде відразу очевидним. Правдою є те, що своїми стражданням ми спасаємо свої душі». Про це мовив владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, під час проповіді у VII неділю після Зіслання Святого Духа та у день прощі до Ліської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, 23 липня 2023 року.
Сьогодні ми зійшлися на прощу до чудотворної Ліської ікони Пресвятої Богородиці. Прийшли з вірою, що вона є запорукою неустанної Божої опіки над нами. Пречиста Діва є для нас запевненням, що Бог може все. Визнанням цього ми стверджуємо дві речі: що цілком залежимо від Бога, та що свідомі власної нездатності подолати свої життєві проблеми. З огляду на це Ісус казав своїм учням, що мають наполегливо просити, шукати і стукати. Проте, це не означає, що усе станеться так, як ми просимо. Побіч нашої наполегливості ми маємо вірити, що Бог владне над усім. Особливо тоді, коли нам здається, що він йде іншим шляхом, ніж ми очікуємо. Боже «вислухання» наших молитов може виглядати інакше, ніж ми собі уявляємо. Господь завжди дає нам те, що ми потребуємо, а це не завжди те, що ми хочемо. Ймовірно це є таємницею, яка не раз стане іспитом для нашої віри.
Однак ми не повинні переставати просити Бога, навіть коли наша ситуація виглядає дуже погано. У молитві маємо віддавати себе, і всі обставини свого життя у Божі руки, та бути готовими прийняти будь-який результат. Це буває важко, але Ісус чує наші молитви, і здатен перемінити нам на користь біль наших страждань, навіть якщо це не буде відразу очевидним. Правдою є те, що своїми стражданням ми спасаємо свої душі. Але хіба інакше це неможливо?
Наше остаточне зцілення скрите у ранах Христових
Спокусник з’явився св. Мартину в красі царської величі. «Мартине, дякую тобі за вірність. Я хочу, щоб ти знав, що я поруч з тобою і мені подобається твоя близькість». «Хто ти?», — запитав Мартин. «Я — Ісус Христос»! «А де твої рани»? «Я приходжу з небесної слави, і ран більше немає». Мартин відповів: «Христос без ран для мене не Христос!»
Христос без кровавих хресних знаків є обманом. Ісус є тим, хто хоче, щоб ми бачили його присутність у ранах людства, у наших ранах. І наше остаточне зцілення є скрите у його ранах! Його страждання обіймають усі наші страждання і є джерелом благодаті, яка лікує нашу сліпоту і відкриває наші очі для пізнання його Правди. Тому часто молитва у певному намірі більше змінює нас самих, ніж змінює обставини, через які молимося. Головне — бути наполегливими та витривалими у стосунках з люблячим Богом. Він наш єдиний Спаситель, який страждав та помер на хресті щоб, воскреснувши із мертвих, звільнити нас від гріха і смерті. Віра у це є єдиною «запорукою того, чого сподіваємося, доказ речей невидимих». Тому наші страждання та виклики життя є прямою дорогою зростання нашої довіри до Бога.
Історія двох сліпців і наша історія
Ось і двоє сліпців знали, що ніхто з людей їм не допоможе, тому не плекали жодної фальшивої надії. В їх ситуації вони лише залежали від того, хто був їх проводирем. Тобто, вони залежали від своєї віри, бо вірити завжди означає бути веденим. Тому сліпота не завадила їм бачити серцем, яке розпізнало в Ісусі очікуваного Месію. Вони хотіли бути зрячими і вірили, що згідно пророка Ісаї, він сліпим відкриє очі і поведе усіх шляхом до Бога. Тому благали Ісуса наполегливо, і з великою довірою.
Сліпці є протилежністю найглибшій дилемі та трагедії кожного з нас. Ми прагнемо осягнути світ, в який не можемо потрапити самостійно. Однак вагаємося зробити крок віри, до якого Бог кличе та вказує нам шлях. А для цього важливо правдиво бачити своє життя. Натомість, ми часто хочемо бути більш-менш сліпими. Закриваємо очі, щоб не вступати у конфлікт з правдою про мотиви власної поведінки, та щоб не зізнаватися у лицемірстві, коли оправдуємо негідне життя інших людей.
Сліпці не хочуть залишатися у своєму стані. Те, що їхні очі відкриються і вони нарешті зможуть бачити, не є магічним трюком. Ісус запитує їх: «Хочете прозріти? Чи віруєте, що я можу це зробити»? Сліпці не змирилися з буттям у темряві, і зроблений ними на вимогу Ісуса крок віри є початком радикальної зміни їх життя. На їх: «Так, Господи», Ісус відповів: «Нехай вам станеться за вашою вірою».
Віра і наполегливість сліпих є фундаментом дива
Бог може зробити значно більше, ніж ми просимо та розуміємо. По суті, чудеса Ісуса — це «діяння Божої сили». Саме тому Ісус запитує сліпців, чи вони вірять у Божу силу, яка діє в ньому? Віра і наполегливість сліпих є фундаментом дива. На відміну від багатьох зрячих, вони пізнали у Христі Месію, наполегливо йшли за ним і публічно визнавали свою віру. У результаті були Ісусом зцілені.
«Чи віруєте, що я можу це зробити?» Ці слова містить всю програму діяльності Ісуса. Бог в Ісусі Христі хоче подарувати нове життя кожній людині. Довірмося його веденню, бо ми не можемо зціляти себе самі. Даймо йому владу над собою, визнаймо своє безсилля, слабкість. Довіряти — означає забувати: про сумніви, про страх, тривоги, комплекси — і зі смиренною молитвою віддати усе Богу. Якщо ми хоробро визнаватимемо свою віру, Бог не зможе вчинити нічого іншого, як відповісти на неї. У того, хто каже — «вірую», Господь більше нічого не питає. І тільки тоді відбуваються дива… Потрібне лиш наше «Так!», подібне до того, яке колись сказала Богові Пречиста Діва Марія.
Діва Марія — не дорога. Дорогою є сам Христос
Сьогодні ми стоїмо перед її чудотворною Ліською іконою. Діва Марія — не дорога. Дорогою є сам Христос. А вона є знаком на цій дорозі: «Робіть усе, що він вам скаже», а не те, що вимагає доба чи пропагують можновладці. Робіть те, що наказує вам у сумлінні робити Боже Слово. Марія сама йшла цим шляхом, який привів її аж під хрест Ісуса тієї найтрагічнішої миті, коли навіть апостоли втекли. Марія залишилася. Вона співстраждала зі своїм Сином, а він звірив її Материнському серцю страждання всього людства. Вона здатна стояти там, де в інших підкошуються ноги. Ця її чеснота називається хоробрістю. Хоробрість не є чеснотою наступу. Атака — це питання відваги, і триває лише мить. Хоробрість — це чеснота наполегливості і витривалості. На такий стиль життя і сьогодні вказує нам послання Діви Марії: «Зробіть усе, що вам скаже».
У цьому спочиває справжня мудрість, яка безпечно переведе нас дорогою життя до щасливої вічності. Особливо це важливо під час жорстокої війни, яку московська імперія веде супроти нашого народу. Вона оголила «нервові закінчення» наших почуттів, радикалізувала судження про справедливість та беззаконня, помістила на перше місце розуміння вартості життя, терпіння та смерті. Йде війна між благородством та втіленим у «русскій мір» відвічним злом, у якій фундаментом перемоги є наша хоробра віра у діяння Божої сили через нашу єдність і вірність Христу. Тому робімо усе, що Господь нам каже. Усе, а не лише щось…! На його слово міняймо у своєму житті те, що досі вважаємо за неможливе, а він тоді напевно приведе наші змагання до перемоги. Але передовсім маємо змінитися ми самі та жити з Богом у мирі.
І на кінець: сьогодні Всесвітній день бабусь та дідусів, а тому щось від них, і для них. На Йордан якийсь молодик зустрів бабусю, яка йшла з церкви зі збанком води, і запитав: «Прошу пані, ви справді вірите, що це вода свята і вона помагає?» Бабуся відповіла: «Якщо віриш — то так. А коли не віриш — то ні…» Зичу всім бабусям та дідусям щоб за вашою вірою вам усе помагало, і ви хоробро встояти у цій вірі до кінця. Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський
