СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа: «Війна — це святотатство, перестаньмо підживлювати її!»
Пропонуємо вам вступ Папи Франциска до книги «Проти війни. Мужність будування миру», яка увібрала в себе промови Святішого Отця про війну. Книга містить рефлексії про діалог як політичне мистецтво та про способи будування миру.
Рік тому, під час свого паломництва до стражденного Іраку, я зміг доторкнутися до лиха, спричиненого війною, братовбивчим насильством та тероризмом, я побачив руїни будинків і рани сердець, а також зерна надії на відродження. Тоді я б ніколи не подумав, що через рік у Європі спалахне конфлікт. З самого початку мого служіння як Єпископа Риму я говорив про Третю світову війну, кажучи, що ми вже її проживаємо, навіть якщо вона ще фрагментарна. Ці фрагменти ставали дедалі більшими і більшими, сплітаючись між собою… Так багато воєн відбувається зараз у світі, завдаючи величезного болю невинним жертвам, особливо дітям. Війни, які спричиняють втечу мільйонів людей, які змушені залишити свою землю, свої домівки, зруйновані міста заради порятунку свого життя. Це ті численні забуті війни, які час від часу знову з’являються перед нашими неуважними очима.
Ці війни здавалися нам «далекими». До тих пір, коли тепер, майже раптово, війна розгорілася біля нас. Україна зазнала нападу та вторгнення. І в конфлікті, на жаль, постраждало багато невинних цивільних жителів, багато жінок, багато дітей, багато людей похилого віку, які змушені жити в укриттях, викопаних у лоні землі, щоб уникнути бомб. Розділені сім’ї, оскільки чоловіки, батьки й дідусі залишаються воювати, в той час як дружини, матері та бабусі шукають пристановища після довгих подорожей надії і перетинають кордон, шукаючи прийняття в інших країнах, які приймають їх із величчю серця.
Перед страшними картинами, які ми бачимо щодня, перед криком дітей та жінок, нам залишається лише взивати: «Зупиніться!». Війна — це не рішення, війна — це божевілля, війна — це чудовисько, війна — це рак, який самопідтримується, все пожираючи! Більше того, війна — це святотатство, яке знищує найдорожче на нашій землі, людське життя, невинність найменших, красу творіння.
Так, війна — святотатство! Я не можу не згадати прохання, з яким у 1962 році святий Іван XXIII попросив могутніх свого часу припинити військову ескалацію, яка могла б втягнути світ у безодню ядерного конфлікту. Я не можу забути ту силу, з якою святий Павло VI, виступаючи в 1965 році на Генеральній Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, сказав: «Ніколи більше війни! Ніколи більше війни!». Або, знову ж таки, численні заклики до миру святого Івана Павла ІІ, який у 1991 році означив війну як «авантюру без вороття».
Те, свідками чого ми є зараз, — це чергове варварство, а пам’ять у нас, на жаль, коротка. Так, тому що якби у нас була пам’ять, ми б пам’ятали, про що нам розповідали наші бабусі, дідусі та наші батьки, і ми б відчували потребу в мирі так само, як наші легені потребують кисню. Війна все перевертає, це чисте божевілля, єдина її мета — руйнування. Вона розвивається і зростає саме через руйнування, і якби у нас була пам’ять, ми б не витрачали десятки, сотні мільярдів на переозброєння, на оснащення дедалі вишуканішою зброєю, на збільшення ринку і торгівлі зброєю, яка врешті-решт вбиває дітей, жінок, старших людей: 1981 мільярд доларів на рік, згідно з підрахунками відомого наукового центру в Стокгольмі. Відзначаючи вражаючі плюс 2,6 відсотка саме у другий рік пандемії, коли натомість всі наші зусилля мали бути зосереджені на глобальному здоров’ї та порятунку людських життів від вірусу.
Якби ми мали б пам’ять, ми б знали, що війну, перш ніж вона потрапить на фронт, треба зупинити в серцях. Ненависть, перш ніж буде запізно, потрібно викорінити з сердець. А для цього потрібні діалог, переговори, слухання, дипломатичні навички та креативність, далекоглядна політика, що здатна побудувати нову систему співіснування, яка більше б не базувалася на зброї, на силі зброї, та стримуванні.
Кожна війна — не лише поразка політики, а й ганебна капітуляція перед силами зла. У листопаді 2019 року в Хіросімі, місті-символі Другої світової війни, жителі якого разом з мешканцями Нагасакі були вбиті двома ядерними бомбами, я знову повторив, що використання атомної енергії у військових цілях сьогодні, як ніколи, є злочином не тільки проти людини та її гідності, але й проти будь-якої можливості майбутнього в нашому спільному домі. Використання атомної енергії у військових цілях є таким же аморальним, як і володіння атомною зброєю.
Хто міг уявити, що менше ніж через три роки в Європі з’явиться привид ядерної війни? Отже, крок за кроком ми рухаємося до катастрофи. Частина за частиною світ ризикує стати ареною єдиної Третьої світової війни. Починаємо так, ніби це неминуче. Натомість ми повинні рішуче повторити: ні, це не неминуче! Ні, війна не неминуча! Коли ми дозволяємо пожерти себе цьому чудовиську, яке представлене війною, коли ми дозволяємо цьому чудовиську підняти голову і керувати нашими діями, то програють всі. Тоді ми знищуємо творіння Бога, здійснюємо святотатство і готуємо майбутнє смерті для наших дітей і наших онуків. Жадібність, нетерпимість, амбіції влади, насильство — це мотиви, які штовхають до прийняття рішення на користь війни. І ці мотиви часто виправдовуються ідеологією війни, яка забуває про безмірну гідність людського життя, кожного людського життя, а також про повагу та турботу, які йому належать.
Перед обличчям картин смерті, які приходять до нас з України, важко надіятись. Та однак, є ознаки надії. Є мільйони людей, які не бажають війни, які не виправдовують війну, а просять миру. Є мільйони молодих людей, які просять нас зробити все можливе і неможливе, щоб припинити війну, щоб припинити війни. Думаючи в першу чергу про них, про молодь і про дітей, ми повинні разом повторити: ніколи більше війни. І разом зобов’язатися будувати світ, який буде більш мирним, тому що більш справедливий, де перемагав би мир, а не божевілля війни; справедливість, а не несправедливість війни; взаємне прощення, а не ненависть, яка розділяє і змушує нас бачити в іншому, відмінному від нас, ворога.
Тут я хотів би процитувати італійського пастиря душ, Слуги Божого Тоніно Белло, єпископа дієцезії Мольфетта-Руво-Джовінаццо-Терліцці в Апулії, невтомного пророка миру, який любив повторювати: всі війни і конфлікти «знаходять свій корінь у втраті контурів обличь». Коли ми стираємо обличчя іншого, стаємо спроможними причинитися до тріскоту зброї. Коли маємо перед своїми очима іншого, його обличчя разом з його болем, тоді нам не дозволено нівечити його гідність насильством.
В енцикліці «Fratelli tutti» я запропонував використати гроші, які використовуються на зброю та інші військові витрати, для створення глобального Фонду, призначеного для остаточної ліквідації голоду та сприянню розвитку найбідніших країн, щоб їхні жителі не вдавалися до насильницьких або оманливих рішень та щоб вони не були змушені покидати свої країни в пошуках більш гідного життя. Я поновлю цю пропозицію також сьогодні, особливо сьогодні. Тому що війну треба зупинити, бо війни треба зупинити і вони припиняться тільки тоді, якщо ми перестанемо їх «підживлювати».
† Франциск
