СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа під час візиту до Верони: дорога до миру не в замовчуванні конфліктів, а у вирішенні шляхом діалогу
Центральною подією одноденного пастирського візиту Папи Франциска до Верони був діалог з представниками громадянського суспільства, рухів та асоціацій, які займаються миробудуванням. Папа підкреслив, що індивідуалізм — корінь диктатур, запропонував реалістичний погляд на конфлікти, закликавши також не бути спеціалістами з «вмивання рук».
Головною спонукою візиту Папи Франциска до Верони, який він здійснив напередодні П’ятидесятниці, в суботу, 18 травня 2024 року, взявши також участь у відзначенні 1650-річчя смерті святого Зенона, Небесного покровителя Верони, була участь у періодичній зустрічі народних рухів і організацій громадянського суспільства, що відбуваються в античному веронському амфітеатрі, розглядаючи різні соціальні питання. Темою «Арени 2024» була «Арена миру — Справедливість і мир обіймуться». Зустріч Святішого Отця з учасниками форуму відбувалася у формі свідчень, презентацій та запитань, які Папа коментував і ділився своїми думками. Про це розповідає українська редакція «VaticanNews».
Індивідуалізм — корінь диктатур
Першою промовила Махбуда з Кабула, представниця робочої групи, присвяченої підтемі захисту прав і розбудови демократії. Вона звернула увагу на необхідність приготування «інституцій миру». Коментуючи її звернення, Святіший Отець поділився думками про форми лідерства, які можуть справитися з таким завданням. Він вказав на проблему культури, глибоко позначеної індивідуалізмом, що веде до занедбання виміру спільноти. Й це неминуче «веде до наслідків у тому, що стосується розуміння влади» та є «коренем диктатур». За словами Папи, ідеї лідера як самотньої особи, що стоїть понад усіма, покликаного приймати рішення, потрібно протиставити бачення влади, яка здатна розпізнавати свої сильні сторони та свої обмеження, відзначаючись духом співпраці. Й великим викликом сьогодні, як підкреслив Святіший Отець, є пробудити «прагнення до участі».
«Ніхто не може існувати без інших, ніхто не може зробити все самотужки. Тому нам потрібна влада, яка, перш за все, здатна визнати власні сильні та слабкі сторони, а потім зрозуміти, куди звернутися за допомогою та співпрацею. Влада, по суті, є співпрацею; в іншому випадку буде авторитаризм і багато хвороб, які з нього випливають. Для того, щоб будувати міцні мирні процеси, влада знає, як максимально задіяти те хороше, що є в кожному з нас, вона вміє довіряти, і таким чином дозволяє людям відчувати себе здатними зробити свій вагомий внесок», — сказав він.
Навернення інституцій
Далі слово взяли Ельда Баджо з організації «Лікарі без кордонів» та Жоао Педро Стеділе з Бразилії з Руху безземельних, які представляли групу, що займалася темою міграції. Коментуючи їхнє свідчення, Папа Франциск послався на Євангелію, на сторінках якої бачимо Ісуса серед найменших, слабких, забутих, представляючи їх як «свідків необхідної та можливої зміни». Приклад Ісуса ніби перевертає все з ніг на голову: «Своїми діями Ісус ламає умовності та упередження. Він робить видимими людей, яких тогочасне суспільство приховувало або зневажало, і робить це, не бажаючи їх підмінити, не інструменталізуючи їх, не позбавляючи їхнього голосу, їхньої історії, їхнього досвіду».
Святіший Отець наполіг на тому, що Ісус не приховував людських обмежень. «Мені подобається, — сказав він, — коли я бачу людей з фізичними обмеженнями, які беруть участь у зустрічах, як у цьому випадку, бо Ісус не приховував їх: це правда. У кожного є свій голос, незалежно від того, чи він промовляє язиком, чи своїм існуванням. Кожен з нас має свій голос. І часто ми не вміємо його слухати, бо думаємо про щось своє, або, ще гірше, ходимо цілими днями з мобільними телефонами, і це заважає нам бачити реальність». Далі Папа скерував думку до багатьох дітей, які страждають у світі, вимушені жити на звалищах, які не можуть гратися, зазначивши, що «найменші бентежать нас, бо вони торкаються серця». Говорячи про необхідність християнства, яке не є літеплим, він закликав «стати поруч з жертвами насильства, розділяючи їхній біль, бути речником тих, хто не має голосу, поважаючи гідність найуразливіших».
«І це також стосується інституцій, які не є чужими чи сторонніми у цьому процесі навернення. Перший крок — визнати, що ми не є в центрі, так само як і наші ідеї та бачення. А потім прийняти, що наш спосіб життя неминуче буде порушений і змінений. Коли ми стоїмо поруч з найменшими, ми почуваємося „незручно“. Коли ми йдемо з ними, ми змушені змінити темп», — сказав Папа, зауваживши, що сьогодні, на його думку, чимало з нас заслуговують на «Премію Понтія Пилата» як експерти «вмивати руки».
Будування миру вимагає терпеливості
Аннамарія Панаротто є членкинею організації «No-Pfas» з Віченци, групи батьків, які борються проти забруднення води. Вона супроводжує Ванессу Накате, молоду і відважну піклувальницю про спільний дім з Уганди, що є кліматичною активісткою і вперше бачилася з Папою під час його апостольської подорожі в її країну. «Побудова справедливих стосунків між усіма живими істотами вимагає часу», — сказала Панаротто, запитуючи Святішого Отця про те, як знайти час на це в епоху, позначену швидкістю і негайністю.
Центральним словом у відповіді Папи було «сповільнити». Перед обличчям усвідомлення зростаючої втоми серед людей, постійної втоми через ритми, які людина визнає «неприродними», але не має сил і відваги їх змінювати, він заохотив вивільнювати час і простір для Божої дії. Навіть війни, за словами Святішого Отця, часто є наслідком цієї «нетерплячості», яка полягає в бажанні зробити все швидко. Для встановлення миру потрібна терпеливість. Ми повинні зупинити примноження агресивних реакцій, навіть у нашому повсякденному житті, каже Папа, щоб розрядити цей викривлений механізм.
Конфлікт долається реалізмом, а не знеболенням
Настає черга Андреа Ріккарді, засновника Спільноти святого Егідія, який підійшов до Святішого Отця разом з Серджіо Паронетто з «Pax Christi». Він подякував Папі за його мужність і запропонував допомогу всіх, хто відданий діалогу та братерству. Живучи мрією про мир, підкреслив доповідач, вони усвідомлюють, що справжній мир походить з вислуховування всіх, з усіма відмінностями і конфліктами, які вони висловлюють, але це вимагає зусиль. «Як ми можемо в цей складний момент бути ремісниками миру, посередниками також і перед обличчям конфліктів, близьких і далеких?» — запитував він, на що Святіший Отець поділився деякими роздумами про місце конфлікту в нашому щоденному житті, зауваживши, що йдеться «про виклик для нашої креативності».
За словами Папи, з конфлікту ніколи не вийдеш наодинці, потрібна спільнота, це лабіринт, з якого не можна вийти самотужки. «З конфлікту виходять, щоб стати кращими. З нього неможливо вийти з анестезією, а тільки з реалізмом», — каже він, вказуючи на необхідність «виходити в супроводі, принаймні, з допомогою провідної нитки». Як застеріг Святіший Отець, потрібно уникати усунення конфліктів, замітаючи їх під килимок. Так само, як і уникати зменшення плюралізму голосів, що призводять до конфлікту. Не варто боятися конфліктів, як у суспільстві, так і в родині. «Суспільство без конфліктів — це мертве суспільство. Суспільство, в якому ми беремо конфлікт за руку та ведемо діалог, — це суспільство, що має майбутнє», — переконаний він.
«Ми часто піддаємося спокусі думати, що вихід із конфліктів і напруженості полягає в тому, щоб усунути їх: я їх ігнорую, приховую, маргіналізую. Таким чином я відсікаю від реальності незручний, але важливий шматок. Ми знаємо, що кінцевим результатом такого способу переживання конфліктів є посилення несправедливості та породження реакцій невдоволення і розчарування, які можуть призвести навіть до жестів насильства. І ми також бачимо це в політиці. Коли в політиці приховують конфлікти, вони вибухають пізніше», — зазначив Папа.
Хіба є користь від війни?
І ось емоційна кульмінація всієї зустрічі: Папі Франциску представляють подвійне свідчення з охопленого війною Близького Сходу. Маоз Інон з Ізраїлю, чиї батьки загинули 7 жовтня 2023 року з рук хамасівців, і Азіз Сара, палестинець, чий брат загинув під час бойових дій. Вони є підприємцями і вірять, що «мир — це найбільше починання, яке можна здійснити». У супроводі Роберто Романо з робочої групи з економіки вони запитали Святішого Отця, як допомогти молодим людям ставати підприємцями миру, коли місця навчання часто перебувають під впливом технократичної парадигми та культури прибутку будь-якою ціною. Запитання і відповідь переходять у міцне рукостискання між ними, а потім у тривалі та глибокі тристоронні обійми: вони вдвох з Папою Франциском. Оплески підкреслюють кульмінацію зустрічі. Святіший Отець відклав приготований текст і заохотив присутніх до зосередження в тиші:
«Обоє втратили родичів, сім’я розбита. Яка користь від війни? Будь ласка, трохи помовчимо. Про це неможливо говорити надто багато. Нехай кожен помолиться і прийме внутрішнє рішення зробити щось, щоб покласти край війнам. У тиші, одну хвилину. Подумаймо про дітей у цій війні і в багатьох інших війнах. Яке майбутнє вони матимуть? Я згадую українських дітей, які приїжджають до Риму. Вони не вміють усміхатися, діти втрачають свою усмішку. Згадаймо стареньких, які все життя працювали над тим, щоб ці дві країни рухалися вперед, а тепер поразка… поразка історії і поразка для всіх нас. Помолімося за мир і скажімо цим двом братам, щоб вони принесли це прагнення трудитися заради миру своїм народам».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
