СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа на початок Великого Посту: спрямувати життя до Бога, нести надію світові
Шлях між пам’яттю та надією як суть великопосної мандрівки був у центрі роздумів, якими Папа Франциск поділився у проповіді з нагоди початку Чотиридесятниці. Під час Святої Меси в базиліці святої Сабіни її прочитав кардинал Анджело Де Донатіс.
«Цього вечора на наші голови буде посипано освячений попіл. Він відроджує в нас пам’ять про те, ким ми є, а також надію на те, ким ми станемо. Він нагадує нам, що ми є порохом, але спрямовує нас на шлях до надії, до якої ми покликані, бо Ісус зійшов у земний порох і своїм Воскресінням забирає нас із собою до серця Отця», — цими словами Папа Франциск розпочинає свою проповідь з нагоди початку Великого Посту. Про це зазначає українська редакція «Vatican News».
Святіший Отець, який перебуває у лікарні, доручив кардиналові Анджелові Де Донатісу, Верховному Пенітенціарієві, очолити 5 березня 2025 р. богослужіння Попільної Середи, які Єпископ Риму зазвичай проводить на Авентинському пагорбі Риму. Тож саме він очолив покаянну процесію від храму святого Ансельма до базиліки святої Сабіни, а в ній — Святу Месу з обрядами початку Великого Посту. Під час богослужіння кардинал Де Донатіс зачитав проповідь, яку приготував Святіший Отець.
Пам’ятати про нашу вразливість
Папа розпочинає з того, що шлях Чотиридесятниці до Пасхи проходить між пам’яттю про нашу вразливість і надією на те, що наприкінці цієї дороги нас чекає Воскресіння. Відправною точкою є пам’ять. «Ми отримуємо попіл, схиливши голову донизу, наче для того, щоб подивитися на себе, зазирнути всередину себе. Попіл, власне, допомагає нам пам’ятати про крихкість і мізерність нашого життя: ми — прах, з праху ми створені, і в прах ми повернемося», — зазначає Наступник святого Петра, вказуючи на те, що ми відчуваємо цей досвід крихкості в нашій втомі, в наших слабкостях і в страхах, у «падіннях, які палять нас зсередини». Але також відчуваємо нашу крихкість, коли в політичному й суспільному житті відкриваємо, що нам загрожує «дрібний пил», який забруднює світ, тобто, «ідеологічне протистояння, логіка зловживання своєю владою, повернення старих ідентифікаційних ідеологій, які теоретизують виключення інших, експлуатація земних ресурсів, насильство у всіх його формах і війна між народами». Все це, за словами проповідника, «токсичний пил», який забруднює повітря нашої планети.
Нагадування про те, ким ми є
Крім того, як зазначає Папа, про цей стан уразливості нам нагадує смерть, яку ми схильні відганяти від себе, та навіть марґіналізувати в нашій мові, «але вона навʼязує себе як дійсність, з якою ми повинні рахуватися, як знак нестабільності та минущості нашого життя». Таким чином, «незважаючи на маски, які ми одягаємо», попіл «нагадує нам про те, ким ми є», і це для нас корисно. «Це спрощує нас, позбавляє різкості наших нарцисизмів, повертає нас до реальності, робить нас смиреннішими і доступнішими один для одного: ніхто з нас не є Богом, ми всі перебуваємо в дорозі», — пояснює Святіший Отець.
Попіл, піднесений до неба
Водночас, за словами Папи Франциска, Чотиридесятниця не має на меті залишити нас із потупленим поглядом вниз, але «закликає піднести голову до Того, Хто воскресає з провалля смерті, переносячи також і нас з попелу гріха та смерті до слави вічного життя». Таким чином, попіл нагадує нам про «надію, до якої ми покликані, бо Ісус, Син Божий, змішався з земним попелом, піднісши його аж до неба». «У цьому, браття й сестри, полягає надія, яка оживляє попіл, яким ми є. Без цієї надії ми приречені терпіти вразливість нашого людського стану, і особливо перед обличчям смерті занурюємося у смуток і спустошеність», — зазначає проповідник, що надія Пасхи, до якої ми прямуємо, «підтримує нас у слабкості, запевняє у Божому прощенні».
Спрямувати життя до Бога
«Браття й сестри, з посипаними попелом головами прямуймо назустріч пасхальній надії. Навернімося до Бога, повернімося до Нього всім серцем (пор. Гал. 2, 12), поставмо Його знову в центрі нашого життя, щоб пам’ять про те, ким ми є — вразливими і смертними, як попіл, розвіяний вітром, — врешті-решт була осяяна надією Воскреслого», — заохотив Папа, закликаючи спрямовувати до Бога наше життя, щоб ставати «знаками надії для світу».
У цьому контексті Святіший Отець вказав на три великопосні практики, заохочуючи вчитися завдяки милостині виходити із замкнутості в собі, щоб «розділяти потреби інших і підтримувати надію на кращий світ», вчитися з молитви «відкривати, що ми є потребуючими Бога», та вчитися завдяки постові, що «ми не живемо лише для того, щоб задовольняти наші потреби, але маємо також голод любові та істини, і що лише любов Бога і любов між нами спроможна по-справжньому наситити нас і спонукати надіятися на кращий світ».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
