СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа Франциск: Наші «чому?», що зринають в періоди труднощів — це також молитва
Труднощі, які доводиться долати в досвіді молитви, стали темою роздумів, якими Папа поділився з паломниками, що зібралися на загальну аудієнцію.
Справжній поступ у духовному житті не полягає в постійному захваті, але в здатності бути витривалими у важкі періоди. На цьому наголосив Папа Франциск, промовляючи до прочан, які в середу, 19 травня 2021 року, зібралися на внутрішньому подвір’ї Апостольського палацу на загальну аудієнцію, чому не завадила дощова погода. Слідуючи «за прикладом Катехизму», в рамках бесід про молитву цю зустріч він присвятив «живому досвідові молитви, стараючись показати деякі її дуже поширені труднощі, які слід визначити та долати».
Розсіяність
Першою проблемою, перед якою постає той, хто молиться, є розсіяність. За словами Святішого Отця, людському розумові «важко на тривалий час зупинитися на одній думці». Водночас, боротьба за те, щоби «здобути та втримувати зосередженість» стосується не тільки молитви, але й навчання та праці. Навіть у спорті потрібні не лише фізичні тренування, але також здатність бути зосередженими та тримати напруженою увагу.
«Розсіяння не є провиною, але з ними потрібно боротися», — сказав Папа, нагадуючи про те, що в нашій християнській спадщині ми маємо чесноту, про яку часто забуваємо, але яка часто згадується в Євангелії. Йдеться про чування, пильність. Ісус часто закликає учнів чувати, пам’ятаючи про те, що раніше чи пізніше, Він повернеться немов наречений, що прибуває опівночі, як господар, що приходить несподівано для своїх слуг.
«Не знаючи про день і годину Його повернення, всі хвилини нашого життя є цінними, а тому їх не слід розтрачати в розсіяннях. В певну мить, про яку не знаємо, наново зазвучить голос нашого Господа: того дня блаженними будуть слуги, яких Він знайде при справі, зосереджених на тому, що насправді вартісне», — сказав Наступник святого Петра.
Сухість і нудьга
Іншого підходу, за словами Папи, вимагають періоди сухості, про які Катехизм Католицької Церкви пише: «Серце не відчуває задоволення у думках, спогадах і почуттях, навіть духовного характеру. Це є хвилина чистої віри, яка залишається з Ісусом під час агонії і в гробі». Причини сухості в молитві можуть залежати від нас, а можуть і від Бога, «Який допускає певні ситуації як зовнішнього, так і внутрішнього життя». «Вчителі духовного життя описують досвід віри як постійне чергування періодів утішення та спустошення, періодів, коли все дається легко, і тих, які позначені великими тягарями», — мовив Святіший Отець, підкреслюючи, що справжньою загрозоє не є «сірі дні», але «сіре серце».
«Справжньою та властивою спокусою» проти молитви, а навіть «проти християнського життя», як зазначив далі Папа, є нудьга. Це, як написано в катехизмі, «певна форма депресії, викликана послабленням аскези, послабленням пильності, недбайливістю серця». Підтримувана самовпевненістю, вона може привести «до смерті душі».
Не зупинятися
Як, отже, слід поводитися в цьому чергуванні проявів ентузіазму та пригнічення? «Потрібно навчитися постійно прямувати далі», — відповідає Святіший Отець, пояснюючи: «Справжній поступ духовного життя не полягає у постійному перебуванні в захваті, але в здатності бути витривалими у важкі періоди». В цьому контексті він нагадав «притчу про досконалу радість» святого Франциска з Ассізі, який повчав, що віртуозність ченця вимірюється «не нескінченними успіхами, що немов дощ падають з неба», але «витривалим прямуванням вперед, також і тоді, коли нас не признають, коли погано до нас ставляться, також і тоді, коли втратилося первісний смак».
«Всі святі перейшли через цю „долину темряви“, тож не берімо за зле, якщо перечитуючи їхні щоденники, чуємо звіти про вечори знеохоченої молитви, проведеної без смаку. Потрібно навчитися говорити: „Навіть якщо що Ти, Боже, здається, чиниш все для того аби я перестав вірити в Тебе, я не перестану молитися“. Віруючі ніколи не гасять молитву!» — наголосив Папа, згадуючи про приклад старозавітного Йова, який не мириться з несправедливим ставленням Бога, протестує та кличе Його розсудитися.
«Також і ми, що набагато менше святі та терпеливі від Йова, знаємо, що наприкінці, після цього періоду спустошення, під час якого ми підносили до неба німе волання та численні „чому?“, Бог відповість», — сказав Святіший Отець, заохочуючи не забувати про молитву «чому?», яка притаманна дітям, які ставлять багато запитань не для того, щоб отримати відповіді, але щоб привернути увагу тата. А Бог, підсумував Папа, «з любов’ю батька збере також наші найсуворіші та найгіркіші слова, приймаючи їх як акт віри, як молитву».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
