СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа Франциск: Дорога, якою слід прямувати — милосердя, любов і братерство
Святіший Отець повернувся до Ватикану після чотириденної Апостольської подорожі до Іраку. Спілкуючись під час перельоту з журналістами, він прокоментував основні моменти та зустрічі цього візиту, поділився думками про подальші плани, зазначивши, що планує відвідати Ліван.
Милосердя, любов і братерство — це дорога, якою ми повинні прямувати вперед. На цьому наголосив Папа Франциск, спілкуючись із журналістами на борту літака під час перельоту з Багдада до Риму. Він зізнався, що можливість зустрічатися з вірними після місяців перерви, пов’язаної з карантинними обмеженнями, стала для нього ковтком свіжого повітря.
У понеділок, 8 березня, завершилася Апостольська подорож Папи Франциска до Іраку. В обідню пору літак зі Святішим Отцем на борту приземлився у римському міжнародному аеропорту Чампіно. Повертаючись до Ватикану, Святіший Отець, вірний своєму звичаєві, зробив зупинку в базиліці Santa Maria Maggiore, аби подякувати Пресвятій Богородиці за супровід під час подорожі та за її успішне проведення. Під час перельоту, як звичайно, відбулося спілкування з журналістами.
«Перш усього, дякую за вашу працю, за ваше товариство та за вашу втому. Сьогодні свято жінки, вітання жінкам!» — сказав Святіший Отець на початку прес-конференції.
Діалог — не каприз, а слідування за Собором
У світлі зустрічі Папи з духовним лідером шиїтів аятолою Аль-Сістані, перше запитання стосувалося того, чи не планується з цією гілкою ісламу чогось схожого, як підписаний два роки тому в Абу-Дабі документ про братерство. Відповідаючи, Святіший Отець розповів, що підписання згадуваного документа було випереджене піврічним редагуванням, яке зберігалося в таємниці. Й він став першим кроком. Тепер же відбувся другий… Й можна не сумніватися, що будуть наступні.
У цьому контексті Папа наголосив на важливості «дороги братерства». За його словами, у братерстві міститься рівність, водночас, самої рівності недостатньо, аби прямувати далі. «Думаю, що це також культурний процес», — сказав він, нагадавши про те, що й у християнстві зміна ментальності відбувалася поступово: відкриття братерства, усвідомивши, що об’явлення Ісуса є любов’ю і милосердям, було випереджене Тридцятирічною війною, Варфоломіївською ніччю…
«Загальнолюдське братерство є важливим, те що як люди — всі ми брати й сестри й повинні прямували вперед разом з іншими релігіями. Величезний крок у цьому зробив Другий Ватиканський Собор», — сказав Папа, додавши, що для того, аби зробити крок у цьому напрямку, часто доводиться ризикувати. Й на його адресу, як зазначив він, линуть звинувачення, що це суперечить доктрині, що це єресь… «Але ж ці рішення завжди приймаються у молитві, в діалозі, просячи пораду, роздумуючи. Вони не є капризом та тримаються напрямку, якого нас навчив Собор», — підкреслив він.
Обіцянка подорожі до Лівану
Відповідаючи на запитання про те, чи планується найближчим часом подорож до Лівану, який святий Іван Павло ІІ називав «Країною-посланням» для регіону, яка тепер переживає кризу, Папа Франциск підкреслив, що Ліван — це щось більше, ніж рівновага. «Патріарх Раї попросив мене зробити зупинку в Бейруті під час цієї подорожі. Але мені цього здавалося замало… Крихта перед лицем проблеми, перед країною, що стільки страждає як Ліван. Я написав йому листа і обіцяв зробити подорож», — сказав він.
Універсальне послання
Ділячись думками про те, чи зустріч з Аль-Сістані може бути посланням для релігійних лідерів Лівану, Глава Католицької Церкви ствердив, що він вважає її «універсальним посланням». «Він був дуже шанобливим під час зустрічі, я почувався вшанованим. Наприклад, під час привітання він ніколи не встає, але двічі встав, коли вітався зі мною. Це покірний і мудрий чоловік, мені ця зустріч була корисною для душі», — сказав Папа, вказуючи на те, що такі мудрі люди зустрічаються повсюди, а схожі відчуття можемо пережити, коли зустрічаємося з людьми, яких він називає «святими по сусідству». Це люди, «які послідовно живуть своєю вірою, послідовні у загальнолюдських цінностях, послідовні у братерстві».
Чи повернеться Папа до Аргентини?
Ця розмова також стала нагодою спростувати думку про те, що Папа недолюблює свою батьківщину та не бажає її відвідати. Він зазначив, що дехто неправильно інтерпретує його слова із нещодавно опублікованого інтерв’ю, в якому він говорив про те, що у випадку зречення не повернеться до Аргентини, але залишиться у своїй дієцезії, тобто в Римі. «Коли поїду до Аргентини або чому не їду туди? Відповідаю жартуючи: я 76 років прожив у Аргентині — цього достатньо?» — іронізував Святіший Отець, розповівши про те, що подорож на батьківщину була запланована на листопад 2017 року. Задум охоплював Чилі, Аргентину та Уругвай. Але в Чилі тривала виборча кампанія. Візит до Чилі перемістився на січень 2018-го, але це вже був непридатний період для Аргентини й Уругваю, тож тоді додалося Перу… «Розповідаю вам про це, аби не творилися фантазії про „батьківщиноненависництво“. Коли буде така можливість, можна буде поїхати, адже залишилися Аргентина, Уругвай, південь Бразилії…» — мовив він.
Можливі подорожі
У цьому контексті Святіший Отець зазначив, що рішення про подорожі є плодом молитви та слухання, порад і обмірковування. Так, щодо подорожі, яка щойно завершилася, перші спонуки надійшли від дипломатів, згодом візит Президента. Його також вразило свідчення з книги Надії Мурад «Остання дівчина» про переслідування язидів. «Всі ці речі разом привели до рішення, обмірковуючи всі проблеми, яких багато. Але врешті рішення визріло і я прийняв його», — мовив він.
«Не знаю, чи ще будуть подорожі, чи ні, лише зізнаюся вам, що від цієї подорожі я втомився набагато більше, ніж від попередніх. 84 роки не приходять самі, все має наслідки… Але побачимо. Тепер муситиму поїхати до Угорщини на заключну Святу Месу Міжнародного Євхаристійного Конгресу. Це не буде візит до країни, а лише на Месу. Але Будапешт розташований всього дві години автомобілем від Братислави, то чому б не відвідати Словаччину? Так відбуваються ці речі…», — зазначив він.
На зауваження про те, що протягом трьох днів візиту до цієї «ключової країни Близького Сходу» він зробив те, про що могутні цього світу дискутують протягом тридцяти років, тож чи можна розраховувати на подорож до Сирії, Святіший Отець відповів, що єдиною на цей час гіпотезою щодо Близького Сходу, підкріпленою обіцянкою, є Ліван. «Я не думав про подорож до Сирії, мені ще не прийшла така спонука. Але я дуже близький до багатостраждальної і дорогої Сирії, як її називаю», — сказав він, підкресливши, що носить цю країну в своєму серці, але про подорож туди думка не приходила.
Епідеміологічна загроза
«Ця подорож мала велике значення для людей, які змогли побачити Вас, але була також нагодою для поширення вірусу через скупчення людей. Чи не переживаєте через те, що вони можуть захворіти та померти через бажання зустрітися з Вами?» — таким було одне із запитань, на що Папа відповів: «Як я вже сказав, подорожі тривалий час „зшиваються“ в моєму сумлінні, й саме це додавало мені сил. Я багато роздумував, молився багато, та прийняв рішення, яке дійсно випливало зсередини. І я сказав аби Той, Який дає мені приймати такі рішення, подбав про людей. Але це після молитви й усвідомлення ризиків».
Право на міграцію і право не мігрувати
Становище християн на цій землі, як також загальна ситуація в регіоні, стали нагодою поділитися кількома думками про міграцію. Він зауважив, що міграція є подвійним правом: право мігрувати й право не мігрувати. «Ці люди не мають жодного з цих двох, бо не можуть не мігрувати, бо невідомо як вижити. І не можуть мігрувати, бо світ ще не усвідомив, що міграція є людським правом. Водночас, один італійський соціолог, говорячи про демографічну зиму в Італії, сказав мені, що через сорок років ми муситимемо „імпортувати“ іноземців, щоби працювали й платили податки для наших пенсій», — сказав Святіший Отець, підкресливши, що міграцію часто розглядається як інвазію.
У цьому контексті він розповів про зустріч з батьком Алана Курді, хлопчика, який став символом «цивілізацій, які вмирають». За його словами, потрібні рішучі заходи, аби люди мали працю на місцях і не потребували мігрувати, і заходів, аби захистити право на міграцію. Водночас, не менш важливим є подбати про інтеграцію прибулих, оскільки «ґеттизація» є джерелом загроз. У цьому контексті Глава Католицької Церкви подякував країнам, які приймають біженців, зокрема, Ліванові, що приймає коло двох мільйонів сирійців, та Йорданії, де таких мільйон з половиною.
Відновлення зустрічей з вірними
Журналісти зауважили, що зустріч з громадою в Каракоші була першою, позначеною близьким контактом з людьми. Водночас, протягом останніх місяців діяльність була дуже обмеженою… «Я б хотів якнайшвидше відновити загальні аудієнції. Сподіваємося, що створяться такі умови. Щодо цього, я дотримуюся приписів влади. На них лежить відповідальність і вони мають благодать від Бога, щоби допомагати нам в цьому. Подобається це нам, чи ні, але вони є відповідальними та мусять так чинити», — сказав Папа, стверджуючи, що контактів з людьми йому дуже не вистачає.
«Після цих місяців ув’язнення, бо я дійсно почувався трохи ув’язненим, ця подорож була для мене оживленням. Оживленням, бо означала доторкнутися до Церкви, доторкнутися до святого Божого люду, торкнутися всіх народів. Священик стає священиком, аби служити, для служіння Божому людові, а не для кар’єризму, не задля грошей», — наголосив він, додаючи, що Божий люд рятує нас, священиків, від «прокази жадібності та гордості».
Хто продає зброю терористам?
Відповідаючи на запитання про те, що він відчував, коли бачив з вікна гелікоптера знищення Мосула, коли молився на руїнах церков у місті, Святіший Отець зазначив, що залишився без слів і не міг повірити в те, що бачить. І це не тільки церкви, але й знищена мечеть. Можна побачити, що в цьому не було згоди місцевих людей… «Це жахлива річ. Одним із запитань, яке спало мені на думку в цій церкві, було наступне: а хто ж продає зброю цим руйнівникам? Бо зброю вони не виготовляють вдома. Можливо якісь вибухові пристрої… Але зброю хто їм продає? Хто є відповідальним за це?» — запитував Папа.
Жінок кривдять повсюди
У контексті того, що розмова відбувалася 8 березня, згадуючи про слова, сказані на підтримку жінок у Каракоші, заключне запитання було про те, що Папа думає про той факт, що мусульманка не може одружитися з християнином без наслідків для себе з боку сім’ї?
«Жінки є відважнішими від чоловіків, але так було завжди. Але сьогодні жінка також принижувана», — сказав Святіший Отець, згадавши, наприклад, про прейскурант, за яким бойовики ІДІЛ «купували» християнських і язидських жінок… Але, за його словами, за прикладами не треба далеко ходити: також і в центрі Риму боротьба проти торгівлі людьми є щоденним викликом. Він розповів про зустрічі з жінками, визволеними із сексуального рабства. «Жінки досі є невільницями і ми повинні боротися, боротися за гідність жінок. Бо вони є рушієм історії, і це не перебільшення, не комплімент з нагоди свята, жінки є рушієм історії», — наголосив Папа.
За матеріалами VaticanNewsПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
