СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиОтець Юстин Бойко: «Пошук Божої волі — це фундаментальний принцип у житті о. Климентія Шептицького»
В листопаді цього року ми святкували 150 років від дня народження блаженного Климентія Шептицького — графа, монаха, мученика за віру. Як це — перебувати у тіні брата, митрополита Андрея, змінити успішну кар’єру на монаший габіт, тяжко працювати на землі, розбудовуючи Студійське монашество? На ці та інші питання про життя і служіння о. Климентія відповів голова координаційної ради зі вшанування 150-річчя о. Климентія Шептицького ієромонах Юстин Бойко.
Отче Юстине, чому граф Казимир Шептицький змінив успішну світську кар’єру на монаший габіт? Він йшов до цього ціле життя чи це було спонтанне рішення?
Перші ознаки монашого покликання у Казимира Шептицького проявилися ще у юнацькому віці. Про це ми довідуємося з листування його матері Софії Шептицької з членами родини. Саме їй він вперше зізнався, що бажає стати монахом. Вислухавши, вона, як мудра мати, порадила йому спершу здобути освіту і життєвий досвід. І щойно потім, якщо думка про монастир буде у ньому тривати, він зможе її реалізувати. Казимир дослухався поради матері. Однозначно ж відповісти на питання про те, звідки у юного Казимира Шептицького зродилося бажання богопосвяченого життя, не так просто. Софія Шептицька згадує, що в дитинстві він був досить енергійним та емоційним хлопчиком майже з холеричним темпераментом. В одному з її листів знаходимо досить цікавий материнський опис темпераменту чотирирічного Казимира: «Казик — улюбленець і потіха цілого дому, … таке легке, підстрибуюче пташеня, що направду між чортиком і ангелятком лежить його подібність».
Де є той, що до Бога кликав, а зістав від Нього відкинений? Де є той, що згинув, якщо своє довір’я в Бозі положив? Ніхто не пропав, що надію свою поклав на Господа (о. Климентій Шептицький «Повчання про Надію», 2 квітня 1945 р.)
Мабуть, для Казимира Шептицького головним поштовхом до роздумів про монаше покликання був приклад його старшого брата Романа, який 29 червня 1888 р. вступив до Добромильського монастиря отців василіян, а 13 вересня того ж року склав перші монаші обіти, приймаючи монаше ім’я Андрей. Між Казимиром і Романом-Андреєм були дуже близькі братні зв’язки. Вони були рідними не тільки по крові, а й по духу. Казимир завжди взорувався на свого старшого брата, а тому вибір Романа мав значний вплив на нього. Водночас, вже у юнацькі роки Казимир Шептицький виявляв риси людини, для якої є близьким монаший стиль життя. У згаданому вже листуванні Софії Шептицької з синами знаходимо її нагадування Казимирові, щоб він не втікав від людей і світу, але намагався що більше служити їм. Бо саме через служіння, за її словами, можна побороти самолюбство і згодом, коли настане час, зробити вибір цілковитої посвяти служінню Богу у монастирі. Казимир Шептицький здобув ступінь доктора правничих наук, був членом Австрійського парламенту, членом, а опісля президентом Галицького лісового товариства тощо. Тож мав усі шанси на великий успіх у світському житті. Щойно у 42 роки, після смерті матері та на схилі літ батька він вирішив здійснити свій давній задум — вступити до монастиря. Його покликання до монастиря на тлі тієї епохи було справді надзвичайним фактом. Про це писали найвідоміші тогочасні газети. Це також показало: якщо Бог хоче змінити народ, Він кличе людей різних верств суспільства. Граф у монастирі разом з іншими, простими селянськими хлопцями, працює і молиться — це було разючим контрастом на тлі тогочасного суспільства. Водночас, ось цей євангельський радикалізм Казимира став головною рушійною силою, яка змінила не тільки його особисто, але й усіх тих, кому довелося разом з ним долати життєвий шлях.
Ви знайшли у Студіоні листування Казимира з братом Станіславом Шептицьким, генералом польської армії. Зазвичай у приватному листуванні людина розкривається найповніше. На основі цих листів, якою людиною був отець Климентій? Які основні принципи і цінності сповідував?
Про цінності і принципи у житті отця Климентія Шептицького можемо судити з листів та творів, які він залишив після себе. А є їх не так багато. Щойно протягом останніх років ми по краплинці знаходимо все те, що досі було незнаним.
Кілька років тому монахи студити видали друком усі твори отця Климентія, які вдалося віднайти на той час. Здебільшого це його послання до монахів або ж твори богословського характеру. Усі вони показують нам образ отця Климентія як монаха. Але нещодавно Постуляційному центру монастирів Студійського Уставу вдалося віднайти його твір про маму Софію, який він написав перед самим вступом до монастиря, а також його листування з братом Станіславом упродовж майже всього життя. Тож маємо нагоду відтворити його образ як Казимира, так і отця Климентія, тобто побачити, яким він був у світському житті і в монашому. Важко коротко розповісти про усі принципи і цінності у житті отця Климентія. Це надзвичайно цікава тема для молодих науковців. Я б хотів звернути увагу на фундаментальний принцип, яким він керувався у житті. А цим принципом було шукання Божої волі. Серед його послань до монахів одне так і називається: «Воля Божа — святість ваша». Ці слова належать апостолу Павлу (І Сол 4,3). Але саме їх отець Климентій ще з юнацьких літ взяв собі за основу власного життя. У цьому видніється вплив його матері Софії Шептицької, яка на одному з образків, що йому подарувала, коли він був ще маленький, написала такі слова: «Його єдиного слухай, Йому єдиному будь послушний». На образку був зображений сидячий Ісус Христос з хрестом на плечах. І ці слова матері отець Климентій проніс через ціле життя. Про них він згадує у своєму творі про матір. Наявність у людини вільної волі, можливість робити вибір відрізняє її від тваринного світу. Історія ж людства — це історія людської волі, яка не завжди вибираладобро, правду і красу. Тому у світі виникали війни, вбивства, інші нещастя. Людська воля — це потужна сила, яка може працювати як на добро, так і на зло. Єдиним способом спрямувати людську волю до добра є заохотити її шукати добро і правду. А їхнім джерелом є Бог. Шукання Божої волі не тільки провадить людину до спасіння, але допомагає їй ставати кращою, жертовнішою, добрішою. Тому фундаментальний принцип і головна цінність у житті отця Климентія Шептицького — це безумовно пошук Божої волі.
Що о. Климентій заповідав українцям?
Отець Климентій Шептицький не залишив після себе якогось окремого заповіту для українців чи цілого Українського Народу. Відомим є тільки його «Посліднє слово», яке він написав до монахів студитів у червні 1940 року, побоюючись, що радянська влада, яка прийшла на західноукраїнські землі після поділу Польщі. В ньому він готує монахів до часів переслідувань і заохочує їх бути витривалими та вірними Богу аж до смерті. У цьому творі він також вказує на деякі практичні кроки, які вони повинні здійснити в організації монашого життя, коли настануть часи свободи. Натомість головним заповітом отця Климентія Шептицького для кожного українця є його життя, про яке мище мало знаємо. І, очевидно, кожен у його житті знайде актуальні для себе слова. Читаючи твори отця Климентія, як також його листи, все таки можна витягнути певні актуальні настанови. Насамперед заохочення до єдності. Він, маючи великий життєвий досвід, прекрасно бачив: для того, щоби український народ здобув омріяне майбутнє, він мусить бути єдиним, оскільки «в єдності сила народу». Головними перешкодами на цьому шляху він вбачав егоїзм і невміння діалогувати між собою. Зі споминів старших монахів студитів довідуємося, що отець Климентій дуже полюбляв мирити між собою монахів. При цьому він вчив їх слухати один одного, а також шукати того, що єднає, і уникати того, що розділює. Другим, не менш важливим його життєвим заповітом було: робити добро людям. У його листах знаходимо роздуми про вічність, в яких він ставить собі питання про те, чим би хотів займатися у вічності. Так ось, він зазначає, що його головним бажанням є обдаровувати людей добром. Здавалось би таке просте, але таке важливе завдання, яке ніколи не втратить своєї актуальності незалежно від місця, часу і простору.
Чому він обрав студитів?
Спершу, коли у юного Казимира зріло бажання стати монахом, він думав про отців василіян, адже на той час у нашій Церкві серед чоловічих монастирів були тільки василіянські. До того ж саме василіянський Добромильський монастир вибрав його рідний брат Роман-Андрей як місце своєї посвяти Господеві. Та згодом, коли митрополит Андрей розпочав віднову монастирів Студійського Уставу, Казимир твердо вирішив вступити саме до студитів. Сам митрополит був проти такого вибору, мотивуючи передовсім тим, що цей монаший чин буде для нього занадто тяжким. Але бачачи, що Казимир у цьому питанні є непоступний, порадив йому спершу здобути богословську освіту. Окрім цього, митрополит Андрей порадив йому звернутися за настановою до львівського латинського архиєпископа Йосифа Більчевського, оскільки на той час Казимир Шептицький був вірним Католицької Церкви латинського обряду. Той уважно вислухав його і не заперечив, але у своєму «Щоденнику» залишив запис про це. Він називає його «святою душею» і пише, що дуже хотів, щоби Казимир став монахом одного з латинських монастирів, але воля Божа кличе його туди, де він найкраще зможе реалізувати своє покликання. Тож Казимир виїжджає до одного з бенедиктинських монастирі у Бойроні, де проходить першиймонаший вишкіл. Водночас розпочинає богословські студії у Інсбруці, які успішно завершив у 1917 році, а також новіціят у студитському монастирі в Камениці, беручи собі за покровителя монашого покликання св. Климента Римського. Того ж року приймає священничі свячення. 22 грудня 1917 року у каплиці митрополичих палат у Львові з рук свого рідного брата, митрополита Андрея, приймає схиму. Так він став головним помічником митрополита у відновленні Студійського чернецтва, а опісля його ігуменом і архимандритом.
Графське коріння допомагало чи заважало у його служінні і покликанні?
Мені здається, що коли б не графське коріння Шептицьких, Студійське монашество довго б не вистояло. Чому? Бо правда є такою, що багато молодих хлопців, які вступали до студитів, походили з бідних селянських родин, у яких головною ідеєю кожного дня і цілого життя була тяжка фізична праця. Але парадокс полягав у тому, що наполеглива фізична праця, передусім землеробська, не завжди змінювала життя і статус людини. Митрополит Андрей, ще коли був наставником новиків у василіян, спостеріг, що надмірна прив’язаність до землі робить з українського селянина великого матеріаліста, а єдине, що спонукає його піднести очі до неба, — це віра в Бога. Тому на самих початках, коли митрополит Андрей тільки відновлював студитів, ставив перед ними завдання освятити щоденну працю селян молитвою. Іншими словами, показати українському селянинові, що праця, у якій знайдеться місце для Бога, тобто час на молитву, принесе йому ще більший успіх. Тому, коли звичайні монахи, які походили з простого селянського люду, дивилися на графа, який разом з ними працює і молиться, вони його радо наслідували. Він був для них не тільки взірцем, але й провідником, розрадником в тяжких хвилинах життя. Отець Климентій, вступивши до монастиря, не перестав бути графом, натомість здобув собі ще й титул аристократа духу. Нещодавно мені вдалося віднайти дуже цінну згадку у «Щоденнику» Степана Голованого, одного з членів редакції «Нова Зоря». Одного разу на поминальній Літургії у Святоюрському соборі у Львові він звернув увагу на отця Климентія Шептицького. Ось як він його описав: «Під час панахиди був між священниками брат митрополита ігумен ОО. Студитів о. Климентій Шептицький: високий, худощавий, сивий волос, аристократичний вираз обличчя». Як бачимо, титул аристократа у житті отця Климентія додав його монашому станові в очах суспільства тільки ще більшої поваги і змісту.
А як складалися взаємини о. Климентія з родиною?
Ідеалом монашого життя є покинути все і піти за Христом. Серед досить жорстких і найбільш незрозумілих євангельських фраз є зокрема і та, у якій Ісус закликає покинути батька, матір, рідний дім, братів, сестер… Все те, що є найдорожчим у житті кожної людини. І справді, щоб належно реалізувати цей заклик Спасителя, потрібно мати Божу ласку, особливе покликання. Однак зречення всього не звільняє людину від виконання четвертої Божої заповіді, яка вчить шанувати батька і матір. Отець Климентій зумів вміло поєднати любов до родини з монашим відреченням. Його братові Романові на початку монашого життя було не просто. Він вирішив піти радикальним методом, а тому відтяв усілякі зв’язки з родиною. Коли його матір Софія писала йому листи, то він, не читаючи їх, спалював. Коли ж вона довідалася про це зі своїх надійних монастирських джерел, то почала робити копії усієї кореспонденції. Тому й сьогодні маємо змогу її прочитати.
Отець Климентій, вступивши до монастиря, не перестав спілкуватися з родиною, особливо через листи. Окрім цього, він досить часто посилав монахів до Прилбич, щоб вони переймали досвід ведення сільського господарства та куховарства. Так родина стала надійною підпомогою для нього у будівництві монастирського життя. Та найбільший зв’язок з родиною отець Климентій тримав через молитву. В одному з останніх листів до брата Станіслава він пише, що єднається з ними у молитві, але побачитися зможе хіба що у майбутньому віці.
Ви казали, що о. Климентія недооцінюють через те, що він переважно перебував у тіні брата. Чи не мав він амбіцій до чогось більшого? Які стосунки були між братами?
Найкращу характеристику взаємин поміж братами Андреєм і Климентієм Шептицькими дав патріарх Йосиф Сліпий. У 1958 році, будучи на засланні в Маклаково (Красноярський край), він пише своєрідне послання до вірних в Україні, яке можна вважати життєписом митрополита Андрея. В ньому окреме місце він відводить отцю Климентію: «Говорячи про митрополита Андрея, не можна не згадати про його брата Казимира, і то дещо докладніше. Бо він був незвичайно відданий своєму братові — і співробітником, і правою рукою майже в усіх ділах. Доповняв він митрополит] в практичному переведенню великих плянів. Водночас був він гальмою у відважних і нераз ризикованих потяганнях і предприняттях та лив холодну воду, як говорив сам о. Климентій, на розжарений запал вулканічної вдачі свого брата. Притому він його дуже любив і шанував».
Думаю, що ці слова свідка життя Шептицьких досить влучно і чітко показують взаємини поміж ними. Окрім цього, читаючи їхнє листування, де найчастіше звертання «Мій найдорожчий», мимоволі милуєшся їхніми відносинами. Свого часу радянська пропаганда намагалася поширити міф про те, що між братами Шептицькими були конфлікти на національному ґрунті, оскільки два брати служили українському народові, а решту вважали себе синами польського народу. Особливо це стосувалося взаємин зі Станіславом Шептицьким, який був визначним генералом польської армії. Та нещодавно цей міф був розвіяний цілковито. Разом з моїм приятелем д-ром Іваном Матковським ми опублікували листування Климентія Шептицького зі Станіславом, яке охоплє період з 1881 до 1945 року. Ці листи виразно показують цілком протилежне — між братами Шептицькими були дуже теплі і братні взаємини, які є взірцем до наслідування для сучасного покоління. Цього року на державному рівні відзначаємо 150-річчя від дня народження отця Климентія. Чи достатньо заходів з боку Церкви і держави? Чому так важливо популяризувати о. Климентія Шептицького? Заходи — як на державному, так і на церковному рівні — передусім мають за мету привернути увагу до постаті отця Климентія, який є блаженним Католицької Церкви, праведником народів світу, архимандритом студитів… Кожен народ стає справді народом тоді, коли має своїх святих, своїх героїв, на яких може взоруватися. Ці люди витягують нас з сірого сьогодення і спонукають дивитися у майбутнє з вірою, а водночас заохочують жертовно присвячуватися переміні світу на краще. Вони також об’єднують нас навколо вищих цінностей, оскільки гідне життя народу можна збудувати тільки тоді, коли цей народ живе вічними цінностями, якими є любов, прощення, милосердя… Отець Климентій Шептицький належить до святих та героїв України і Церкви, які провадять нас цією дорогою. Переконаний, його приклад дуже доречний у справі польсько-українського поєднання, яке є так на часі. Першочергове завдання, яке ставимо перед собою, — щоби наші люди з різних середовищ більше дізналися про отця Климентія Шептицького. Наприкінці 2018 року вийшла друком перша наукова біографія блаженного Климентія Шептицького авторства наукового працівника Постуляційного центру монастирів Студійського Уставу д-ра Івана Матковського. Вона містить численні документи, з яких можуть черпати наступні покоління дослідників. Саме «Біографія» є головним фундаментом усіх наших заходів, які ми організовуємо як в Україні, так і поза її межами. Варто зазначити, що наші люди з великим зацікавленням беруть у них участь. Що ж до всього українського суспільства, то воно отримало ще один орієнтир, взоруючись на який, ми будуємо нашу духовну і національну ідентичність.
«Час змагання короткий, а осягнений успіх превеликий. Біжіть не оглядаючись назад, щоб якнайскоріше дійти до мети. То посліднє моє слово до Вас, послухайте мене, а воно Вас доведе високо до самого Бога» (о. Климентій Шептицький, 13 червня 1940 р.)
За матеріалами Обіжника Пасторально-міграційного відділу УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
