СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиОтець Тарас Павлюс із Миколаєва: «Ми чуємо запах вогню і бачимо чорний дим, що огортає місто. Допоможіть нам зупинити росіян»
Розповідь від миколаївського священника УГКЦ о. Тараса Павлюса для інформаційної агенції «SIR» про ситуацію із містом, у яке не так давно влучили 7 російських ракет. «Нас розбудили страшні вибухи. Ми не маємо точної інформації щодо постраждалих. Саме зараз ми відчуваємо запах пожежі та бачимо наслідки атак із руйнуваннями та чорним димом у місті». І тут Церква залишилася відкритою для всіх. Вона не покинула своїх людей, проводить богослужіння та координує підтриманим волонтерами центром, де населенню роздають гуманітарну допомогу.
Це війна вогню і диму. Мета росіян — спалити і знищити все. «Вчора вранці (22 червня — ред.) Миколаїв та мешканців міста розбудили страшні вибухи. Ми не маємо точної інформації щодо постраждалих. У цей момент ми відчуваємо запах пожежі та бачимо наслідки обстрілів із руйнуваннями та чорним димом у місті. Пізніше ми дізналися, що Росія запустила сім ракет по Миколаєву, а також те, що одна вразила та знищила важливу цивільну інфраструктуру». Це розповідь отця Тараса Павлюса, який говорить з Миколаєва і розповідає, що відбувається в одному з регіонів у ці найспекотніші години фронту.
Отець Тарас є парохом парафії Покрову Пресвятої Богородиці в Миколаєві, а також парохом церкви Святої Трійці, що знаходиться в селі Шевченкове. Але там, пояснює священик, ситуація ще складніша, тому що село — хоча ще не під російською окупацією — постійно зазнає нападів росіян. Отець Тарас розмовляє лише українською, а перекладає з Києва через whatsapp для інформаційної агенції «SIR» інший священник.
Отець Тарас Павлюс на богослужінні із парафіянами
«Я не можу точно сказати, де я перебуваю з міркувань безпеки, — каже він майже з вибаченням, — але від початку війни до сьогодні я був у місті, продовжуючи виконувати своє душпастирське служіння, а також соціальне служіння через „Карітас“. Церква залишилася, вона відкрита для всіх. Вона не покинула своїх людей, проводить богослужіння та координує діяльність підтримуваного волонтерами центру, де населенню роздають гуманітарну допомогу.
«Багато хто запитує мене, чому ми не втекли. Інколи важко відповісти. Але я тут, щоб служити людям, допомагати нашим воїнам. Хто, як не ми, може це зробити?»
До початку цього російського вторгнення в Україну, за офіційною статистикою, у Миколаєві проживало 600 тисяч людей. Точної інформації немає, але здається, що в місті залишилося 200 тисяч людей. Найкритичнішою надзвичайною ситуацією — з самого початку — була і залишається відсутність доступу до чистої води.
Постраждалий від бомбардування храм у Миколаєві
Парафіяльний священник розповів, що приблизно 10 квітня водопровідна мережа міста була розбомблена та зруйнована росіянами. Відтоді виправити чи відновити її не вдалося. Воду спочатку було вирішено брати з річки Дніпро, яка є найважливішою річкою України. Але потім зрозуміли, що це неможливо.
Понад півтора місяця, до перших днів червня, люди мали доступ до води. Її привозили до міста волонтери. Однак це були дефіцитні запаси, якраз ті, що необхідні для виживання. Потім вони намагалися відновити водопостачання, забираючи воду з іншої річки. Їм це вдалося, але, будучи близько до моря, вода, яка нарешті циркулює в міському водопроводі, солона, має поганий смак і низької якості. Її абсолютно не можна пити і тому вона використовується тільки для чищення або приготування їжі. Волонтери продовжують приносити питну воду.
На щастя, — каже парох, — випадків епідемій поки немає і «сподіваємося, що в майбутньому їх не буде». Їжа, з іншого боку, є. Магазини відкриті, тому що, на щастя, зв’язок із сусідньою Одесою все ще працює.
«Хоча їжу можна купити, але у людей немає на це грошей», — каже отець Тарас. «Тут усі вони втратили роботу. І людям важко купувати їжу. Тому вони приїжджають до центрів гуманітарної допомоги за запасами».
Миколаїв бореться і чинить опір. «Завдяки міській політичній владі та військовим силам місто не окупували, — каже парох, — і наші воїни звільняють усю область. Повільно вони також прямують до Херсона, який окупований». Бій триває, і російській артилерії іноді вдається досягти міста Миколаєва. «Ось чому ми іноді піддаємося бомбардуванню. Але завдяки мужності українських військових, місто тримається і звільняє область, змушуючи росіян повертатися назад».
Усім відомо, що місто Миколаїв — оплот Півдня, якщо місто впаде, росіяни прямуватимуть до Одеси. Це стане для України втратою всього південного регіону, що межує з Чорним морем. Це надто важлива втрата.
«Ми знаємо, що Європа спостерігає за нами», — каже парох. «Ми усвідомлюємо, що дивляться на місто Миколаїв, яке чинить опір. Але замало просто дивитися. Ми також повинні молитися, допомагати і голосно кричати, що Україна і особливо Миколаїв під ударом, що росіяни також вбивають дітей, вони ні перед чим не зупиняються, вони руйнують все. Тому ми вдячні, що ви спостерігаєте за нами, але просимо допомогти зупинити Росію».
І з Миколаєва останнє повідомлення: «Дякую за ваш інтерес, за увагу, яку ви приділяєте нашому місту, за те, що ви розповідаєте. Ми повинні говорити правду, ми повинні розповідати про те, що зараз відбувається в Україні. Прошу вас молитися за нас і допомагати нам».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
