СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиОтець Андреас Естебан: «Ми потребуємо, аби вірні УГКЦ в Іспанії нам нагадували, що наша Церква теж є Церквою мучеників»
Представник Іспанської Єпископської Конференції отець Андреас Мартінес Естебан, вікарій Архиєпископа Мадрида для східних католиків, прибув на Синод Єпископів УГКЦ, який від 3 до 12 вересня 2017 року проходить у Львові.
З цієї нагоди ми поспілкувалися з о. Андреасом про українців греко-католиків в Іспанії.
Отче, розкажіть, будь ласка, про себе.
Я уже двадцять років є священиком. У травні цього року якраз святкував цей ювілей.
Своє навчання розпочав у семінарії в Мадриді. Через кілька років мого служіння священиком кардинал Роко поблагословив мене на навчання в Римі, де я вивчав історію Церкви. Після закінчення студій повернувся до своєї дієцезії. Почав працювати директором дієцезіального архіву (досі ним є), паралельно займався викладацькою діяльністю.
Здобув звання доктора богослов’я. Також є відповідальним за постійних дияконів у наших дієцезіях.
Остання місія, яка мені додалася, коли Святіший Отець створив Ординаріат для східних католиків в Іспанії, — мій єпископ попросив мене бути вікарієм для цих вірних.
У чому полягають ваші обов’язки як вікарія для східних католиків?
Насамперед це вирішення юридичних завдань від імені єпископа. Також до моїх обов’язків входить опікуватися священиками східних католиків. Гадаю, якщо священики будуть добрими і святими людьми, то і вірні будуть такими самими.
Думаю, моїм головним завданням є бути зі священиками, розмовляти з ними, знати їхні потреби, труднощі… Власне, так і бачу себе у виконанні цього завдання.
А який, на вашу думку, зараз стан вірних Української Греко-Католицької Церкви в Іспанії і які їхні головні труднощі?
Зокрема, це сама еміграція українців греко-католиків, які, переїжджаючи до Іспанії, потрапляють в інше середовище, в іншу культуру, тобто все, що пов’язане з аспектом еміграції.
Але я побачив, що українці є дуже релігійною нацією. В іспанському суспільстві з цим дещо по-іншому.
Ми, єпископи, найбільше переживаємо за те, щоб вірні греко-католики в Іспанії не втомилися своєю релігійністю. Для цього є багато небезпечних причин, як-от алкоголь, наркотики. Особливо це стосується молоді.
В Іспанії дуже сильна секуляризація суспільства. І українці, живучи в такому суспільстві, теж можуть наразитися на цю небезпеку.
Друга проблема — вірність власній Церкві і власному обряду, особливо це стосується тих, які народилися вже в Іспанії і не мають такого зв’язку з Україною. Тому ми мусимо працювати з батьками цих дітей, щоб допомогти молодому поколінню зберегти власну традицію віросповідання.
Можливо, ви знаєте статистику, скільки саме є вірних греко-католиків в Іспанії і скільки священиків для них служать.
Ситуація є дуже різною… Наскільки мені відомо, в Іспанії перебуває сто тисяч українців. І є близько тридцяти священиків, які в основному служать там, де більше скупчення людей.
Якщо я не помиляюся, є чотири чи п’ять повноцінних власних парафій. Натомість інші громади діють у структурах іспанських парафій, де ваші вірні мають можливість зустрічатися і молитися.
Звичайно, іспанські єпископи готові навіть віддавати храми для українців, і це може також перерости в утворення нових власних парафій.
Чи не виникає у вас думки, що, можливо, краще б ці українці ходили до іспанських парафій, які вже існують?
Ні. Люди мають право зберігати власну традицію. Ми дотримуємося думки, що Церква, яка не відкрита для інших спільнот, може раніше чи пізніше «померти».
Українська Церква — це Церква мучеників. Як і наша Церква. Але ми забули про своїх мучеників. І ми потребуємо, аби ви нам нагадували, що ми, Іспанська Церква, теж є Церквою мучеників.
В Іспанії зараз багато людей забувають свою Церкву, віру. Ми потребуємо таких вірних, які б нам нагадували, що в Іспанії також померли люди заради Христа.
Тобто українці можуть бути такими собі апостолами для нової євангелізації в Іспанії?
Так, звичайно. Очікую, що так і буде. Я відвідував українські церкви в Іспанії, і мені дуже сподобалося, що люди приходять цілими родинами, особливо молодими родинами. Для нас бачити молоду сім’ю в церкві — велика цінність.
Невже така драматична ситуація з релігією в Іспанії? Бо мені ось уявлялося, що це така міцна католицька країна…
Іспанія була такою, але зараз ситуація інша. Звичайно, є багато вірних, які йдуть до церкви. Але, на мою думку, це така поверхнева релігійність, духовність. І це особливо виявляється в тому, який спосіб життя люди ведуть. Маємо багато розлучених, абортів, молодих людей, які живуть разом, але без шлюбу…
Чи це означає, що Церква просто не відчула кризи, яка наближалася? Запитую для того, аби, можливо, дізнатися якийсь рецепт, як цьому запобігти…
Не думаю, що є якась загальна формула, тому що кожна держава має свою історію.
Проблема в Іспанії виникла, на мою думку, тому, що Церква була дуже наближена до політики. Після громадянської війни ми мали диктатуру генерала Франко. Уряд тих часів дуже опікувався Церквою. Гадаю, тоді Церква і не змогла відкритися на нові проблеми, які вже існували.
Також ми неправильно імплементували рішення Другого Ватиканського Собору. Тому, коли в Іспанії настала демократія, Церква не була до цього готова. Саме тоді почалися проблеми, бо єпископи думали, що Іспанія є і буде католицькою державою. Натомість люди думали, що віра — це одне, а свобода — зовсім інше, і почали робити все, що хочуть.
Ми побоюємося, щоб ваші люди не заразилися нашими проблемами. Сподіваюся, що глибоке відчуття Бога не дозволить їм мати такі самі проблеми.
Якщо є сто тисяч українців, 30 священиків і є тенденція до зростання, чи не бачите ви адміністративного розвитку саме УГКЦ?
Я на це не можу відповісти. Гадаю, коли Апостольська столиця утворювала Ординаріат для східних католиків Іспанії, то робила це, аби з чогось почати. В історії Церкви структурні одиниці часто так і поставали, розвиваючись крок за кроком.
Що б ви хотіли сказати українцям, які живуть в Іспанії?
Насамперед я б хотів звернутися до українських священиків, що ми є брати. Ми є брати в молитві і брати в служінні. Ми потребуємо одні одних. Кардинал теж вважає, що ми маємо передусім опікуватися священиками.
Українським вірним я хочу сказати, щоб любили свою Церкву. Адже Господь хотів мати Церкву як знаряддя, через яке ми можемо любити Його. І Церква — це місце, де ми єднаємося одні з одними. Ця Церква має дві легені, як казав святий Іван Павло ІІ, західну і східну. Українці Іспанії допоможуть нам бути вірними Богові. А ми допоможемо їм зберегти вірність Богові та візантійській традиції.
Розмовляв о. Ігор Яців, Департамент інформації УГКЦ
Переклад з італійської: о. д-р Андрій Танасійчук
