СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиНунцій в Україні: молімося, щоби не бракувало відваги обрати дорогу миру
Навіть якщо ситуація дуже напружена, дуже складна по-людськи, однак для Церкви це спосіб заново відкрити красу притаманної їй місії. Такими думками ділиться Апостольський Нунцій в Україні, коментуючи черговий заклик Папи Франциска до молитви за мир та описуючи реакцію Церкви на події, що відбуваються в Україні та навколо її кордонів.
У неділю, 13 лютого 2022 року, звертаючись до вірних після недільної молитви «Ангел Господній» у Ватикані, Папа Франциск знову скерував свою думку до України. «Ввіряю заступництву Пречистої Діви Марії та сумлінню політичних провідників кожне зусилля на користь миру», — підкреслив він, закликаючи до молитви.
На важливості молитви, на її здатності «перемінити серця, змінити історію, хід історії», наголошує в інтерв’ю для Радіо Ватикану — Vatican News Апостольський Нунцій в Україні архиєпископ Вісвальдас Кульбокас. За його словами, для того, аби сприяти діалогові, політичні лідери повинні переступити через часткові інтереси й зосередити свій погляд на загальнолюдському братерстві. Він нагадує, що в таких ситуаціях, як теперішня, місія Церкви полягає в тому, аби «просвічувати діалог, додаючи елемент духовного дбання про іншого», тобто дбати про спасіння всіх.
Пропонуємо вашій увазі це інтерв’ю з архиєпископом Вісвальдасом Кульбокасом:
Ваше Преосвященство, ми розмовляли три тижні тому. Що змінилося з того часу? Що Ви можете сказати про теперішню ситуацію в Україні?
Звісно, що ситуація була напруженою вже три тижні тому, але тепер стала ще напруженішою. І серед людей, з одного боку, є дуже велике занепокоєння, навіть страх, але я повинен сказати, що, загалом, українці також демонструють велику стійкість. Ще й тому, що конфлікт на східних територіях триває вже майже 8 років, тож вже існує певна людська здатність давати відповідь на виклик надзвичайної ситуації. Страх є, напруженість велика, але, тим не менш, люди тримаються досить добре.
Західні медіа говорять про велике напруження в Україні. На вашу думку, чи цей опис, поданий в західних ЗМІ, дійсно відображає атмосферу, в якій живуть люди?
Звичайно, можна сказати, що напруження велике, бо тут немовби пахне війною, яка, безперечно, хвилює всіх: вона хвилює тих, хто має дітей, похилих віком, вагітних жінок, тих, хто має певні проблеми… ми можемо говорити про велике напруження. Але тут влада намагається заспокоїти населення. І, на мою думку, це також належить до місії Католицької Церкви, а також, загалом, Церков і релігійних спільнот, щоб навіть у надзвичайних ситуаціях, як тепер, вселяти хоча б відносний спокій.
Як Католицька Церква в Україні трактує цю ситуацію?
Вчора мені було приємно почути проповіді деяких католицьких священиків, — як греко-католицьких, так і римо-католицьких, — які пояснювали вірним, що Ісус ніколи не обіцяв нам безпеки та людського миру; тому наша мета, як віруючих, насамперед, полягає в тому, щоб піклуватися про спасіння в загальному розумінні, тобто не тільки про земне, але навіть більше про вічне. Отож, мені було приємно почути так багато проповідей або уривків із підбадьорливих проповідей. Звичайно, варто відзначити, що молитва за мир у ці дні була дуже ревною. З одного боку, ми чуємо занепокоєння вірних, які приходять до церкви, але також сильну молитву, тому що ми добре знаємо, що молитва — це не будь-який елемент, молитва має величезну силу перемінити серця, змінити історію, хід історії.
Складається враження, що діалог на даний час зупинився і сторони не прислухаються одні до одних. Чи, на вашу думку, ще залишився простір для діалогу?
Так, такою є реальність, політичний діалог ніби застряг. Стосовно цього, я б розкрив, насамперед, два аспекти. Перший полягає в тому, що, як це буває в сім’ях, коли виникає якийсь конфлікт, ми знаємо, що він виникає не в даний момент, але існують причини, які зумовили ці непорозуміння. Тому, коли ми молимося за мир або розмірковуємо про те, що ми можемо зробити на користь миру, то ми добре знаємо, що провина може лежати не лише на тих, хто безпосередньо залучений і займає відповідальні посади, але й, деякою мірою, на всіх, бо кожен, у той чи інший спосіб, робить певний внесок — культурний чи духовний — у розвиток своїх країн, і ми також сприяємо можливому діалогу, потреба якого виникає в подібних ситуаціях. Отож, це один аспект: коли діалог застряг, провина, на мій погляд, лежить на багатьох, а не лише на деяких безпосередньо залучених.
Другий аспект полягає в тому, що саме в таких ситуаціях Церква заново відкриває красу власного покликання. Тому що в політичному діалозі — і тут я говорю як християнин — вибрати шлях миру часто означає мати велику мужність. Тому що, як зазначав Святіший Отець, ми закликаємо політичних лідерів переступити через часткові інтереси й зосередити свій погляд на загальнолюдському братерстві, братерстві всіх. Й іноді політичний лідер відчуває велику відповідальність також перед своїми колегами, своїм народом, і, з іншого боку, часто відчуває, що покликаний прямувати проти течії, бо коли він визнає, що мир є дуже високою цінністю, вищою за часткові інтереси, тоді він обирає шлях миру, і це сміливий вибір. Тому, коли ми молимося за мир, ми також молимося за мужність політиків.
Ще один аспект… Говорю, знову ж таки, як християнин, і тим більше, як священик, як єпископ: наше покликання полягає в тому, щоб піклуватися про вічне спасіння кожного, а отже, вважати своїм братом чи сестрою як тих, хто вірогідно може на нас напасти, так і тих, хто нас підтримує. Отже, з духовної точки зору, як одні, так і інші є нашими братами і сестрами, про вічне спасіння яких кожен християнин, а отже і я особисто, покликаний дбати.
Так, є гнів, є хвилювання, коли виникає напруження… І тут можна сказати, що навіть якщо війна ще не ввійшла в гарячу фазу й військових дій немає, але теперішня ситуація дійшла до такого високого рівня напруження, яке вже є катастрофою, ми вже переживаємо катастрофу… І я нікого не звинувачую, тому що також дивлюся на своє сумління, на те, як що я особисто зробив, щоб уникнути цієї ситуації, і також молюся за це.
Я хотів би додати, що місія Церкви полягає в тому, аби дивитися на всіх як на братів і в цьому — радість Церкви: також й ота відкритість. Тому, коли ми говоримо про діалог і коли молимося за діалог, ми, як Церква, знаємо, що маємо місію просвічувати діалог, додаючи згаданий елемент духовного дбання про іншого, і навіть більше — дбання про те, щоб спасти свого брата чи сестру, спасти, а не нападати на них. Тоді зміниться і сам політичний діалог.
І коли я особисто молюся за мир, я добре знаю, що в будь-який момент наш Господь Ісус здатний просвітити того чи іншого політика, того чи іншого військового, і діаметрально змінити рішення. Бо для цього потрібно дуже мало, достатньо перемінити часткове бачення на відкрите бачення, відкрите на іншого, на брата чи сестру, і тоді рішення зміняться. Тому, навіть якщо ситуація дуже напружена, дуже складна по-людськи, однак для Церкви це спосіб заново відкрити красу притаманної їй місії.
Як Церква, як спільнота віруючих, на мою думку, ми покликані робити свій внесок у розбудову суспільств, націй, країн. Але ця розбудова ніколи не означає виступати проти когось. Насамперед, означає будувати себе самих, будувати єдність, взаєморозуміння, і також будувати більше взаєморозуміння між Церквами. І тут перед нами завжди постає велике запитання: «А ми, християни, об’єднані чи ні?». Й очевидно, що ми недостатньо об’єднані. Отже, це ще один дуже важливий аспект: насправді докладати зусилля, — і я також говорю за себе, — докладати набагато більше зусиль у єдність намірів між Церквами, між християнами. Бо коли ми більш об’єднані, тоді ми стаємо сильнішими всередині і ми більше здатні передавати це свідчення Євангелія іншим.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
