СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Nostra aetate»: початок діалогу з релігіями світу
В статті, опублікованій на веб-порталі Vatican News, Редакційний директор Дикастерії в справах комункації Андреа Торніеллі ділиться своїми роздумами про деякі моменти міжрелігійного діалогу, яким дала поштовх Декларація ІІ Ватиканського cобору «Nostra aetate» (Наш час).
Декларація ІІ Ватиканського собору «Nostra aetate», затверджена Папою Павлом VI 28 жовтня 1965 року, ознаменувала незворотній крок у стосунках між Католицькою Церквою та юдаїзмом та суттєво змінила підхід католицизму до нехристиянських релігій. Цей документ, що став результатом тривалої редакційної роботи, вважається основним текстом для діалогу з іншими релігіями.
Особливі стосунки між християнством та юдаїзмом
Центральна частина документу присвячена юдаїзму. В декларації вказується на зв’язок, що духовно єднає «люд Нового Завіту з родом Авраама». Посилаючись на спільну духовну спадщину християн та євреїв, Отці ІІ Ватиканського Собору закликали «сприяти та підтримувати їхнє взаємне пізнання та пошану, які можна досягнути, насамперед, за допомогою біблійних і богословських досліджень та братерського діалогу».
Про визнання єврейських коренів християнства та унікальні стосунки між християнською вірою та юдаїзмом говорив Іван Павло II, відвідуючи синагогу в Римі у квітні 1986 року. Цю синагогу відвідав також Папа Венедикт XVI в січні 2010 року. У своїй промові він нагадав, що вчення Другого Ватиканського Собору є для католиків орієнтиром у стосунках з єврейським народом, позначаючи новий і важливий етап.
Кінець звинуваченням проти юдеїв
Декларація «Nostra aetate» містить ще одне вирішальне твердження, що стосується засудження антисемітизму. Автори документу виступають проти «ненависті, переслідування та всіх проявів антисемітизму, спрямованих проти євреїв будь-ким у будь-який час», вони також наголошують, що відповідальність за смерть Христа не повинна покладатися на всіх євреїв.
Промінь істини, який відображають інші релігії
У другій частині «Nostra aetate» зазначається, що індуїзм та буддизм, а також всі інші великі релігії «різними способами намагаються відповісти на прагнення людського серця, пропонуючи шляхи, тобто вчення, правила та священні обряди». «Католицька Церква, — зазначається в документі, — не відкидає нічого, що є істинним і святим у цих релігіях. Вона зі щирою пошаною ставиться до тих способів діяння та життя, тих заповідей та вчень, які, хоча й у багатьох моментах відрізняються від того, у що вона вірить і що пропонує, але не рідко відображають промінь тієї істини, яка освітлює всіх людей».
Пошана до ісламської релігії
Окремий параграф присвячений мусульманській вірі. Тут підкреслюється, що мусульмани, подібно до християн, поклоняються єдиному милосердному і всемогутньому Богу, Творцеві неба і землі, який промовляв до людей. Вони намагаються підпорядковуватися Божим законам, як це робив Авраам, на якого охоче посилається ісламська віра. Хоча вони не визнають ІсусаХриста як Бога, але поклоняються йому як пророку й шанують Його Пречисту Матір. Вони також чекають Останнього суду, коли Бог нагородить усіх воскреслих людей. Так само вони цінують моральне життя і поклоняються Богові, насамперед, через молитву, милостиню й піст».
Папа Павло VI і мусульмани
Одним з перших важливих кроків, здійснених Римськими Архиєреями після Другого Ватиканського Собору на шляху діалогу з ісламським світом, стала промова Папи Павла VI під час Апостольської подорожі до Уганди 1969 року, коли він, віддаючи шану першим африканським християнським мученикам, порівняв їх з мусульманами, що загинули мученицькою смертю від рук місцевих племен.
Нащадки Авраама
У листопаді 1979 року, зустрічаючись з невеликою католицькою громадою в Анкарі, Папа Іван Павло II підтвердив пошану католицької Церкви до ісламу, зазначаючи, що коли християни, мусульмани та євреї, що є нащадками Авраама, щиро переживають свою віру в Бога та втілюють її в життя, то «це є надійним фундаментом людської гідності, братерства й свободи та принципом правильної моральної поведінки та соціального співіснування».
Промова до молодих мусульман
Важливим кроком на цьому шляху стала ще одна промова Івана Павла II, яку він виголосив у серпні 1985 року в Марокко перед молодими мусульманами. «Християни й мусульмани, — наголосив Папа Войтила, — ми маємо багато спільного, як віруючі і як люди. Ми живемо в тому самому світі, позначеному численними свідченнями надії, але також численними проявамисмутку. Авраам є для нас тим самим прикладом віри в Бога, підпорядкування Його волі та довіри до Його доброти. Ми віримо в того самого Бога, єдиного Бога, Живого Бога, Бога, який творить світи і провадить Своє створіння до досконалості». Папа-поляк нагадав також, що «діалог між християнами та мусульманами сьогодні необхідний як ніколи».
Міжрелігійна зустіріч в Ассізі
27 жовтня 1986 року святий Іван Павло ІІ запросив представників світових релігій до Ассізі, аби разом помолитися за мир. У 25 річницю цієї зустрічі, що стала символом діалогу між віруючими різних конфесій, Папа Венедикт XVI вказав на небезпеку зловживання іменем Бога для виправдання ненависті та насильства, зауваживши, одночасно, що відкинення Бога породжує жорстокість і насильство.
Від Собору до Документа про людське братерство
Декларація ІІ Ватиканського Собору «Nostra aetate» завершується параграфом, присвяченим «загальнолюдському братерству», в якому наголошується, що ми не можемо взивати до Бога як до Отця всіх людей, якщо відмовляємося ставитися інших як до братів, створених на Божий образ.
На цю традицію посилається «Документ про людське братерство задля всесвітнього миру та спільного співжиття», підписаний Папою Франциском та Великим Імамом Ахмадом Аль-Таїбом 4 лютого 2019 року в Абу Дабі. В документі підкреслюється, що Бог створив усіх людей «рівними у правах, обов’язках та гідності, і Він покликав їх жити разом як брати, заселяти землю й поширювати в ній цінності добра, милосердя і миру».
За матеріалами VaticanNewsПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
