СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Немає іншого місця, де би я хотіла бути», — каже Директорка «Карітас Україна» Тетяна Ставнича на передовій служіння
Тетяна Ставнича — донька політичних біженців, які втекли з України підлітками у 1944 році, рятуючись від радянського комунізму під час Другої світової війни. Зараз вона на передовій, допомагає тисячам інших українських сімей, які намагаються втекти після вторгнення Росії два тижні тому.
«Це єдине місце, де я хочу бути зараз», — сказала пані Ставнича, розмовляючи з журналісткою інтернет-видання «Crux». «Я не можу сказати, що немає страху. Є страх і є напруга, і твої емоції то підвищуються, то спадають, але зараз я ніде би не хотіла бути».
Народжена в Меріленді поблизу Вашингтона, Тетяна Ставнича добре знала своє коріння і виросла, розмовляючи українською. У 2001 році вона повернулася на Батьківщину своїх предків і залишилася тут до 2016 року, отримавши диплом із бізнесу.
Вона повернулася до Києва в серпні минулого року і сьогодні обіймає посаду Президента «Карітас України», який знаходиться на передовій у підтримці та піклуванні про понад 4,5 мільйона українців, які намагаються втекти через міжнародні кордони після російського вторгнення 24 лютого.
Пані Тетяна Ставнича, Президентка Карітасу України
Ті, хто втекли, здебільшого перетнули кордон із Польщею. Інші ж втекли у сусідні Угорщину, Словаччину та Румунію. З початку бойових дій, за даними ООН, загинуло понад 1842 мирних жителі, у тому числі багато дітей, і ця кількість значно зросла за останні кілька днів.
Пані Ставнича зазначила, що вона була вражена рішучістю та стійкістю українського народу перед обличчям біди. «Якимось дивним чином я відчуваю, що нарешті світ бачить те, що я бачила за останні 20 років», — сказала вона. «Це те, що я побачила тут, я побачила це щось… якусь перлину, яка була прихована під усіма проблемами, які існують у пострадянській посткомуністичній країні. Внизу було щось схоже на суцільне золото». Саме цей дух надихнув багатьох українців не лише приєднатися до боротьби з Росією, а й долучитися до відповіді на конкретні потреби на місцях у міру погіршення ситуації.
Ситуація «справді швидко змінюється», сказала пані Ставнича, зазначивши, що спостерігається значне збільшення «втрат серед цивільного населення та обстрілів. Люди помирають». Із приблизно 50 співробітників національного Карітасу України близько 45 залишилися в Україні, хоча багатьом довелося переїхати. З тих, хто виїхав, — як у Карітасі, так і за його межами, — більшу частину творять матері з дітьми.
Після початкової божевільної втечі з України, коли Росія тільки вторглася, тепер є друга хвиля людей, які прямують до кордонів. Вони, за словами Тетяни Ставничої, є більш вразливими. «Люди, які зараз тікають, дещо інші. Перші, хоч також тікали, але багато із чим могли розібратися самі». «Друга хвиля є трохи вразливішою, і я думаю, що вона буде погіршуватися, тому що тепер люди вже тікають від жахливих ситуацій», — сказала вона, зазначивши, що 6-годинна поїздка на автомобілі до Києва або до міжнародного кордону зараз займає близько 30 годин, і є труднощі з пошуком палива. Люди в дорозі також повинні знайти місця для ночівлі, «тому що це воєнний стан, ви не можете подорожувати постійно, і тому ви повинні десь ночувати».
Директорка Карітасу України, яка у понеділок зустрілася з регіональними директорами Карітас, зазначила, що багато хто підкреслював вплив кризи на людей похилого віку, яких часто можна побачити тремтячими і дуже потребуючими психосоціальної підтримки. Багато з них пережили «певну форму травми. Насправді, вся країна сьогодні травмована, тому що ви не знаєте, де вони будуть бомбити далі», — сказала вона.
Наразі міста Західної України насичені біженцями, які перебувають у будинках людей або залишаються в школах чи інших імпровізованих центрах, пробираючись до кордону. Декілька країн виступили із готовністю прийняти українських біженців, у тому числі Італія, яка, за словами Ставничої, запропонувала прийняти хворих дітей або дітей з медичними проблемами, які потребують догляду, але які більше не мають доступу до нього в Україні.
Окрім забезпечення базовими послугами, такими як їжа, вода, ліки та місце для сну, Тетяна Ставнича розповіла, що однією з найбільших потреб у наступній фазі конфлікту буде психосоціальна підтримка, «тому що це люди, які застрягли в бомбосховищах, поки довкола точаться бої». «Я думаю, що ця потреба буде зростати, тому що ситуація погіршується. Тому буде важливо подбати про одужання та зцілення», — сказала вона.
Місцеві органи влади координують зусилля, щоб здійснювати конкретну допомогу тим, хто її потребує, на місцях, «але водночас „Карітас“ є: ми в усіх містах, і ми робимо все, що потрібно».
«Карітас» також присутній на кордонах України, пропонуючи необхідну їжу та притулок тим, хто чекає у довгих чергах на морозі, щоб перейти кордон. Було встановлено кілька імпровізованих наметів, а також приміщення, де можуть спати біженці. Сьогодні вони переповнені.
Тетяна Ставнича описала поточний конфлікт як «народну війну», де всі беруть участь. «Це не ідеально, коли у вас є безліч людей, які збираються разом, я не хочу малювати картину в рожевих окулярах… але я не можу передати вам, наскільки я натхненна», — сказала вона. Багато разів, коли «Карітас» публікує запити про те, що їм потрібно, у соціальних мережах, часто відразу з’являється відповідь та потрібні речі. Сім’ї, які тікають, також залишають по дорозі свої речі.
Директорка Карітасу України також зазначила, що «Карітас» працював над планом дій на випадок нападу Росії за кілька тижнів до вторгнення, і лише відшліфовував плани, коли російські війська ввійшли в Україну 24 лютого. Враховуючи цю підготовку, «було легко зосередитися й почати щось відразу, а також ефективно реагувати у початковий момент», сказала вона.
Дивлячись у майбутнє, «ми намагаємося зробити це зараз, ми намагаємося продумати різні сценарії задля того, щоб бути готовими», — сказала вона, зазначивши, що більшість планів Карітасу зосереджені на зустрічі із потребами внутрішньо переміщених осіб. «Є перша початкова реакція на задоволення безпосередніх фізичних потреб людей і легке заспокоєння, просто пропонуючи доброту чи фізичну турботу, але потім потрібно йти глибше», — сказала вона, тому що якщо люди хочуть кудись переселитися, їм потрібна допомога знайти місце для проживання, знайти роботу та інтегруватися в нове середовище.
Пані Тетяна Ставнича згадав про розмову із Главою Української Греко-Католицької Церкви Святославом Шевчуком незадовго до вторгнення, в якій він високо оцінив роботу Карітасу, сказавши, що багато чого навчився від них, «бо Карітас у своїй діяльності несе глибоку правду, це відновлююча істина про любов і гідність людини».
«Це правда втілення, правда зустрічі, любові, цієї жертовної любові до іншого. Це відновлювальний і спокутний елемент», — підкреслила Тетяна Ставнича, додавши: «Я дійсно бачу це в наших центрах, які працюють. Це те, що відновлює, що дає життя».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
