«Немає діяльної любові, бо немає глибокого духовного життя», — владика Венедикт Алексійчук
Служіння — це не ціль християнства. А що ж тоді? Про це роздумує владика Венедикт Алексійчук, єпископ Єпархії Святого Миколая Чудотворця із осідком у м. Чикаго (штат Іллінойс, США), у черговому духовному допису на власній сторінці у Фейсбук.
Служіння, яким би воно не було, — це не суто ціль, а радше логічний наслідок глибокого духовного життя.
Важливим елементом, який виражає внутрішню природу Церкви та виявляє, наскільки жива та чи інша спільнота, є дияконія, або служіння любові чи «харитативна діяльність». Це служіння ближньому випливає з нашого закорінення в Христі. Немає діяльної любові, бо немає глибокого духовного життя.
Ми знаємо про Антонія Великого, який жив у пустині затворницьким життям. Однак він двічі покидав свій затвор. Уперше — коли постала єресь Арія, і Антоній пішов боронити правдиву науку Церкви. А вдруге він залишив свою пустиню, щоб служити мученикам.
Ми ж завжди чекаємо якихось особливих обставин, де могли би послужити. Несвідомі того, що кожну мить життя отримали від самого Бога і що Він потребує нас, аби ми послужили тим людям, яких Господь ставить на нашій життєвій дорозі.
Тому відкриймо широко свої очі й погляньмо, скільки є можливостей комусь послужити. Господь хоче, щоб ми відкрити свої очі на нужду світу, щоб навчилися по-справжньому любити і виявляли нашим ближнім Божу любов увагою до них, сердечним співчуттям, підтримкою, словом потіхи і розради, а найважливіше — ділами милосердя.
† Венедикт Алексійчук,
єпарх Чиказький