СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Не завжди той, хто поруч, є ближнім», — єпископ Володимир Груца у недільній проповіді
У день Святого апостола Андрія Первозванного, 30 листопада 2025 року, владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, очолив Божественну Літургію в родинному селі праведного митрополита Андрея Шептицького — Прилбичах. У своїй проповіді єпископ зосередив увагу на глибині євангельської притчі про доброго самарянина, істинному значенні любові до Бога і ближнього, силі милосердя, яке проявляється у конкретних вчинках, а також спадщині митрополита Андрея як того, хто «інвестував у людину».
З цієї проповіді єпископа Володимира Груци ви довідаєтеся:
- які два ключові запитання ставить законовчитель Ісусові?
- чому питання законовчителя важливі для розуміння теми любові?
- як Ісус пояснює поняття «ближній» через притчу про доброго самарянина?
- чому священник і левіт не допомогли побитому чоловікові?
- яким чином образ самарянина у святоотцівській традиції пов’язаний із постаттю Христа та Святими Таїнствами?
- у чому полягає духовна спадщина митрополита Андрея і як вона стосується «інвестиції в людину»?
Митрополит Андрей: від Романа до апостольського імені
Збираємося сьогодні у Прилбичах, святкуємо іменини нашого Батька — праведного митрополита Андрея. Це було його монаше ім’я, бо в цьому селі його спочатку знали, як Романа. Таким мама Софія повезла його до Добромильського монастиря, де він прийняв ім’я Андрей, наслідуючи Первозванного апостола.
Апостол Андрій мав свій особистий досвід зустрічі й стосунків з Ісусом. Цей досвід був настільки вражаючим, що він не барився покликати свого брата Петра, щоб і він міг бути з Христом, переконатися в місії та великій любові Вчителя. Хоча це не означало відсутність запитань чи сумнівів.
«Хто мій ближній?» — запитання, яке змінює серце
У Святому Письмі є багато питань. Ісус також багато пояснює, коли бачить щирість тих, хто питає. Вчитель цінує учнів, які прагнуть знань і щиро ставлять питання, а не провокують.
Євангельське слово сьогоднішньої неділі дає нам дві частини для роздумів. В обох випадках йдеться про любов, яка пов’язана з відносинами.
Ось законовчитель запитує Ісуса, випробовуючи: «Учителю, що мені робити, щоб осягнути вічне життя?» Тобто як треба жити, щоб осягнути щасливу вічність після біологічної смерті. Законовчитель не мусив ставити це питання — він мав знати відповідь, бо в законі написано: «Люби Бога і ближнього!» Це коротка і проста, але дуже чітка вказівка. Тут показана гармонія між Богом і людиною.
Можливо, цей законовчитель хотів похвалитися, що виконує закон. Він добре все знає, але є різниця між знати і цим жити. Тому він далі питає Ісуса: «А хто мій ближній?»
Той, хто зцілює: образ самарянина і образ Христа
Ісус не відповідає на запитання у класичний спосіб. Він розповідає історію, відому як притча про доброго самарянина, пропонуючи слухачам самим дати відповідь. Так розширюється розуміння слова «ближній».
У центрі уваги — потребуюча, покалічена людина, яку побили. Дорога з Єрусалиму до Єрихону була небезпечною, бо зилоти готувалися до війни проти римлян і шукали здобич. Цей чоловік міг стати їхньою жертвою.
Єрусалим — це місто Бога, туди спрямований погляд надії всіх людей. Покидаючи мури Єрусалиму, людина ніби виходить з обіймів Бога. Віддалення від Бога — це процес. Людина прагне втекти, думає, що в «Єрихоні» буде легше. Покидаючи Божу присутність, вона знаходить собі якусь альтернативу чи навіть узалежнення. Бо людина в своїй природі є релігійною.
По цій дорозі йшов старозавітній священник і не звернув уваги на побиту людину. Можливо, він боявся, що той чоловік помре в його руках, — тоді треба відбути обряд очищення, інакше не можна виконувати культ у святині. Також байдуже поставився левіт. Але закон без вчинків є мертвий.
А чужинець-самарянин звернув увагу на потребуючого. Ісус докладно й послідовно описує його дії. Через нього закон стає життєдайним, дає людині можливість життя. Ці двоє людей не зналися, до того ж юдеї ворогували з самарянами століттями.
Святоотцівська традиція вбачає в особі самарянина самого Ісуса, Який приходить на допомогу побитому, покаліченому гріхом людству. Христос робить це через Святі Таїнства:
- Він обробляє рани вином — нав’язування до Євхаристії, що дарує життя;
- Він намащує тіло олією — відсилання до Єлеопомазання;
- Він відвозить постраждалого до заїзду, тобто до Церкви, що опікується ним.
У Церкві є життєдайна сила.
Ближній — це не лише той, хто поруч
На перший погляд, ближній — це той, хто біля мене, кого я добре знаю: рідні, сусіди, співробітники. Але мій ближній — також той, кого я зустрів уперше, може навіть випадково. Не завжди той, хто поруч, є ближнім.
Зранення людини пов’язане з відносинами. Так само через відносини ми й лікуємося. Напевно, у житті людини немає дня, коли вона не мала б можливості вчинити милосердя. Хоча можемо думати, що хтось недостойний чи не заслуговує на це. Але й ми не завжди заслуговуємо на Боже милосердя — і все ж стаємо його адресатами.
Важливо бути нам більше самарянами, ніж законовчителями. Самарянин торкається до болючого місця. Замало сказати: «Все буде добре», якщо зараз людині реально важко. Якби самарянин лише промовив це до побитого й пішов далі, то це мало б допомогло. Він робить конкретні кроки, які дарують зцілення. Самарянин стає руками Бога у світі.
Спадщина митрополита Андрея: інвестиція в людину
Кожна людина прагне кудись інвестувати своє життя і ресурси. Є небезпека інвестувати передусім у нерухомість чи комфорт і забути про людину. Тоді нема кому в цьому жити, а саме життя швидко минає. Все має служити людині.
Праведний митрополит Андрей інвестував свої ресурси в людину і в усе, що служило людині. Ми як його нащадки повинні це пам’ятати. Але замало про це лише пам’ятати — ще важливіше так жити!
† Володимир Груца,
єпископ-помічник Львівської архиєпархії
