#НазустрічРіздву: День 40. Пастирі, які стали «Ангелами»

24 грудня 2023

#НазустрічРіздву — це авторський духовний медіапроєкт владики Богдана Дзюраха, апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії. У ньому єпископ прагне спільно із усіма людьми доброї волі благодатно та ефективно переживати кожен день Різдвяного посту на шляху до світлого празника Воплочення Божого Сина. Тому з усіма своїми фізичними та духовними силами вирушаймо у спільну мандрівку віри із владикою Богданом!

#НазустрічРіздву: День 40. Пастирі, які стали «Ангелами»

Різдво! Ця довгождана мить, коли земля єднається із небом; коли із неба до землі лине благовість радості і щастя, а від землі до неба линуть слова молитви-коляди по наших селах і містах:

А ясна зоря світу голосить:
Месія радість, щастя приносить!
До Вифлеєму спішім ся нині
Бога витаймо в бідній яскині.

Із пастирями всі спішимо сьогодні до яскині, а наші храми і оселі стають затишним Вифлеємом, в якому і для нас сьогодні народився Спас Христос. Долучаємось до триваючої крізь віки процесії, яка спішить до Вифлеєму з подарунками, при цьому наша українська вихованість (на день народження не йдуть з порожніми руками!) навіть в руках убогих пастирів побачила дари, хоча, насправді, про це нічого не сказано в Євангеліях:

Пастир убогий
Несе, що може,
щоб обдарити
Дитятко Боже.

Те, що в Євангеліях все ж сказано про пастирів, то це, — що вони, побачивши Боже Дитя у яслах, спершу з захопленням розповіли присутнім усе те, що почули про Нього від Ангелів у полі біля Вифлеєму, а відтак — що «повернулися, прославляючи й хвалячи Бога за все, що чули й бачили, так, як їм було сказано» (Лк. 2, 20). Пастирі повернулися від ясел, переповнені радістю, яку вже не могли затримати в собі. Вони стали для своїх ближніх «Ангелами», звіщаючи їм радісну новину про Спасителя, подібно як жінки-мироносиці передаватимуть радісну пасхальну вістку Ангела, який з осяяного Божим світлом гробу звістив їм, що Христос воістину Воскрес (пор. Мт. 28,8).

Здається, що для Бога важливим є не стільки те, що ми Йому приносимо, бо так направду — що ми можемо Богові дати? Для Бога важливішим є те, з чим ми відходимо від Нього і чи ми готові те, що прийняли, отримали від Нього, передавати дальше, свідчити про те, чим Він обдарував нас у своїм Різдві: даром живої віри і вічної любові.

Наш український побожний люд, неначе інтуїтивно відчув цінність саме такого дару для Ісуса, тому співає Новонародженому Спасителеві як відповідь на згадку про дари, які принесли царі і пастирі:

Ісусе милий, ми не багаті,
золота, дарів не можем дати.
Но дар цінніший несем від мира,
Це — віра серця і любов щира.

Так, саме таких дарів очікує від нас Господь: живої віри серця і щирої любові! І Він благословляє ці дари своєю ніжною і всемогутньою десницею, бажаючи помножити їх в нашому житті. Хтось зауважив, що віра зростає в серці того, хто про неї свідчить. Те саме можна сказати і про любов: вона помножується, коли ми нею живемо, коли ми нею огортаємо інших. Якщо отриману любов затримати лише для себе, то вона зіпсується, деградує до рівня егоїзму; натомість, коли ми будемо її давати дальше, любов осягне свою правдиву велич і красу.

Різдво, яке святкують тільки між «своїми» і тільки для «своїх», залишиться неповним і недосконалим. Пастирі, хоч як їм були мило і приємно у яскині, не залишилися біля Марії з Йосифом. Вони покинули стаєнку, щоб занести різдвяну благовість до кожної оселі, до кожної людини. Вони у цю різдвяну ніч продовжували місію Ангелів, яку відтак підхоплять перші Христові учні — апостоли, кажучи: «Ми не можемо не говорити про те, що самі бачили та чули» (Дії 4, 20). І це також і наше — Христових учнів ХХІ-го століття — різдвяне «домашнє завдання»: стати для наших сучасників апостолами, «Ангелами», благовісниками Божого миру, радості, надії і життя. Лише тоді наше Різдво буде правдивим, а радість — повною!