#НазустрічРіздву: День 29. Пастирі вчать нас близькості до Бога
#НазустрічРіздву — це авторський духовний медіапроєкт владики Богдана Дзюраха, апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії. У ньому єпископ прагне спільно із усіма людьми доброї волі благодатно та ефективно переживати кожен день Різдвяного посту на шляху до світлого празника Воплочення Божого Сина. Тому з усіма своїми фізичними та духовними силами вирушаймо у спільну мандрівку віри із владикою Богданом!
Перенесімося у дусі з вертепу, де лежить Новонароджений Спаситель світу, на поле в околицях Вифлеєму. На сцені Різдва з’являються нові дійові особи: «Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар» (Лк. 2, 8). Чому саме пастухи стали першими свідками народження Христа Спасителя? — над цим питанням можна застановлятися багато і з різних перспектив.
На перший погляд могло б видаватися, що проста фізична близькість до місця народження Христа стала причиною такого Божого вибору, який зупинився на цих убогих пастирях: «зрозуміло, що ті, які перебували найближче до події, першими були покликані до вертепу» (пор. Й. Рацінгер, Венедикт XVI, Ісус з Назарету. Пролог. Дитячі роки Ісуса, 66).
Втім, навряд чи сама тільки фізична близькість могла бути для Божого Провидіння вирішальним чинником. З пізніших євангельських розповідей знаємо, що фізична близькість до Христа сама по собі не спричинялася до пізнання Його правдивої природи і місії, якщо за нею не стояла глибша дійсність: відкритість до Духа, глибока віра, щире серце (пор. Лк. 2, 25–35; 8, 43–48; Йо. 14, 9).
Мабуть, пастухи, все ж таки, були не лише фізично, але й внутрішньо близькими до події Народження Спасителя. Вони в своєму серці, мабуть, плекали тугу за приходом Месії, очікували Його пришестя, молилися про визволення свого народу, бажали побачити день спасіння, мріяли про нього. Могли говорити про це довгими вечорами і ночами, сидячи під відкритим небом біля овець при варті, пригадуючи старозавітні пророцтва, в яких прихід Месії пов’язаний з їхнім рідним Вифлеємом: «Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі; його походження із давніх-давен, з днів споконвічних. Тому він лишить їх до часу, коли породить та, що має родити» (Міх. 5, 1–2; пор. Мт. 2, 6).
Знаменно, що подальший текст пророцтва пророка Міхеї називає прийдешнього царя і визволителя народу, в якому пізніші покоління вбачали обіцяного Месію, Пастирем, який «стоятиме й пастиме у Господній силі та величі імени Господа, Бога свого» (Міх. 5, 3). Ще виразніше про це говорить пророк Захарія: «Господь, Бог їхній, у той день спасе їх, пастиме, мов овець, народ свій» (Зах. 9, 16).
Промине небагато часу і сам Ісус називатиме себе Добрим Пастирем, який знає своїх овець, веде їх на життєдайні луки і потоки, охороняє їх від небезпеки і загрози, а навіть віддає своє життя за свої вівці (пор. Йо. 10, 11–15). Бажаючи пояснити слухачам милосердя Боже, Ісус порівнює Бога з господарем-пастирем, який шукає вівцю, що заблудилася, а, знайшовши, радіє і приносить на своїх раменах додому (пор. Лк. 15, 3–7).
Без сумніву вифлеємські пастирі і зовнішньо, і внутрішньо були близькі, споріднені з Ісусом, і саме ця спорідненість зробила їх привілейованими адресатами різдвяної благовісті. Як дуже нам потрібно плекати і фізичну близькість до Ісуса, а перш за все — цю внутрішню спорідненість із Ним, про яку каже ап. Павло: «Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі» (Флп. 2, 5), або ап. Йоан: «Хто каже, що в ньому перебуває, повинен так поводитись, як він поводився» (1 Йо. 2, 6)!
Молитва
Господи Ісусе! Ти у своїй безмежній доброті зволив уподібнитися до мене у всьому, крім гріха. Дай, щоб і я усім своїм життям щораз то більше уподібнювався до Тебе, — не тільки в поведінці перед людьми, але передовсім в поставі мого серця перед Твоїм обличчям. Зроби мене близьким до Тебе — в думках, бажаннях, намірах і вчинках. Дай мені ласку віднайти Тебе і вже ніколи не віддалятися від Тебе. Амінь.
† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії