#НазустрічРіздву: День 25. Народження і явлення Первородного у нас і через нас у світі

9 грудня 2023

#НазустрічРіздву — це авторський духовний медіапроєкт владики Богдана Дзюраха, апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії. У ньому єпископ прагне спільно із усіма людьми доброї волі благодатно та ефективно переживати кожен день Різдвяного посту на шляху до світлого празника Воплочення Божого Сина. Тому з усіма своїми фізичними та духовними силами вирушаймо у спільну мандрівку віри із владикою Богданом!

#НазустрічРіздву: День 25. Народження і явлення Первородного у нас і через нас у світі

«Породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла…» (Лк. 2, 7). Перш за все застановімся над поняттям «первородний», яким Євангелист Лука назвав Ісуса при народженні.

Цей термін у Святому Письмі вживається у різних значеннях. Може, наприклад, означати першу дитину, яка народжується у родині (пор. Бут. 25, 13; 27, 32; 35, 23 і т. д.). Але може рівно ж нести юридичне навантаження, пов’язане з певними майновими і спадковими правами, які отримував перший син в сім’ї, при цьому не мало значення, чи після нього ще хтось народився у батьків (Бут. 27, 1.19.32). У цьому значенні увесь Ізраїль названий «первородним Ягве» (пор. Вих. 4, 22; Пс. 89, 28).

Однак, на думку численних християнських екзегетів, євангелист Лука вживає термін «первородний» у стосунку до Ісуса не у цих вище згаданих значеннях. Навіть згадка про «братів і сестер» Ісуса (пор. Мт. 12, 46–47;) не дає підстав припускати, що у Пречистої Діви і св. Йосифа були ще інші діти, враховуючи, що в єврейському народові поняття «брати і сестри» окреслювали всіх, в тому числі і віддалених, родичів.

Отож, є ще третє надзвичайно важливе розуміння первородства у Священному Писанні: згідно з Вих. 13, 2; 13, 11–15; 22, 28–29, усе, що первородне, а отже, не лише людина, а й навіть домашні тварини, належать Ягве. Таким чином «означення „первородний“ стосовно до Ісуса наголошує на Його винятковій приналежності Богові, вказує на Його винятковий зв’язок з Богом і не вжите для наголошення Його зв’язку з братами чи сестрами» (А. Пацьорек, Коли Ісус народився у Вифлеємі, 117).

Що більше, Новий Завіт підносять поняття «первородний» у стосунку до Ісуса на ще вищий та універсальний рівень, кажучи так про Нього: «Він — образ невидимого Бога, первородний усякого створіння, бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме… Він раніш усього, і все існує в ньому. Він також голова тіла, тобто Церкви. Він — начало, первородний з мертвих, так, щоб у всьому він мав першенство» (Кол. 1, 15–17).

Отож, Ісус Христос, як первородний, є образом невидимого Бога і образом/взірцем цілковитої і досконалої посвяти людини Богові. Ми, будучи створеними «на образ Божий», покликані, через єдність з Христом, до повної і цілковитої посвяти Богові, Який є Джерелом і Ціллю нашого буття. Кожен із нас може сказати словами Ісуса: «Я вийшов від Отця і прийшов на світ — і знову полишаю світ і до Отця повертаюсь» (Йо. 16, 28).

У цьому сенсі сучасні богослови, такі як П. Євдокімов, О. Клеман, Д. Барсотті, розвинули ідею «внутрішнього християнства». Ним покликані жити в першу чергу представники, так би мовити, «професійного монашества». Однак, це «внутрішнє монашество» має бути притаманне кожній віруючій особі, незалежно від її статусу, стану і роду занять у Церкві і у світі. А слово «монах» (від гр. «monos», тобто сам/один) означає в даному випадку не так самітника, когось, хто живе на самоті в пустині, а радше вибір Одного/Єдиного — Бога, Якому людина віддає усе своє життя і повністю посвячується сповненню Його святої волі у житті.

Послухаймо голосу католицького богослова Діво Барсотті на цю тему: «Ось нове монашество, яке сьогодні слід пропонувати християнам: жити життям, посвяченим Богові, життям, яке було б свідченням присутності Бога в серці людини. Жити цим свідченням у наших домівках, в праці, у викладацькій діяльності, в родині, жити ним на пустині міста, тому що міста стали пустинями Бога. Яка лякаюча порожнеча! Місто відчуває порожнечу відносно Бога набагато більше, ніж порожнеча на пустині. Насправді, в наших містах сьогодні більше не знають Бога, не знають нічого про Нього. То ж ми хочемо жити як монахи, як свідки живого Бога посеред цих сучасних міст» (Divo Bassetti, Monaci nel deserto del mondo, 1971).

Мушу визнати, що у своєму житті я вже не раз мав щастя зустрів таких «монахів» і «монахинь» у світі, тобто людей, які, хоч не складали монаших обітів і не вивчали богослов’я, живуть життям глибокої посвяти Богові, складаючи свідчення присутності живого Бога у їхніх серцях і через себе об’являючи присутність люблячого Бога у світі. Їхнє життя ставало живим Вифлеємом, в якому народжувався «Первородний усього створіння» і через них являв світові свою присутність і любов.

В Свято Непорочного Зачаття Пресвятої молімося особливо за всіх богопосвячених осіб нашої Церкви, за їхню вірність у монашому покликанню, а водночас просімо в Бога ласки пробудження і щораз більшої зрілості «внутрішнього монаха» у кожному із нас.

Молитва

Перед Тобою, «Первородний усього створіння», що спочиваєш в яслах у вертепі, припадаю у покорі та віддаюсь Тобі в посвяту, так, як це зробила Пречиста Богородиця, св. Йосиф Обручник та усі Святі богопосвячені особи. За їхніми молитвами вчини, щоб все моє життя ставало що раз більше знаком і свідченням Твоєї присутності у світі. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії