Напрями душпастирства покликань в УГКЦ: Робочий проект Патріаршої комісії священничої формації

НАПРЯМИ ДУШПАСТИРСТВА ПОКЛИКАНЬ В УГКЦ:

Робочий проект Патріаршої комісії священичої формації

1. Роль єпархіального єпископа у формуванні покликань

Першим представником Христа і Церкви у священичому вихованні є єпископ, як пастир Христової Церкви (пор. Ді. 20, 28) і особа, відповідальна за помісну Церкву. Він є тим, хто автентично розпізнає внутрішній поклик Святого Духа (пор. Напрями підготовки душпастирства покликань. — Київ, 2009. — П. 12).

Єпархіальний єпископ:

• сам проповідує і заохочує проповідувати про покликання до духовного стану, особливо під час канонічних візитацій;
• завжди сприяє священичим покликанням, незалежно від актуальних потреб єпархії;
• визначає один місяць у році, присвячений таким покликанням, під час якого ініціює проведення молодіжної прощі;
• по змозі призначає відповідних капеланів до молодіжних організацій, шкіл та університетів;
• дбає про покликання через засоби масової інформації, заохочуючи до духовного служіння в Церкві;
• принаймні раз на рік одну із зустрічей з духовенством єпархії присвячує темі покликань до духовного стану;
• плекає повагу до духовенства;
• створює комісію для духовних покликань і призначає єпархіального промотора покликань, який повинен очолювати цю комісію;
• до складу цієї комісії входять представники семінарії, єпархіального духовенства інститутів богопосвяченого життя та мирян.

2. Єпархіальний промотор покликань

«Андрій, брат Симона Петра, був одним із двох, що, почувши Івана, пішли за ним. Зустрів він спершу брата свого Симона і сказав до нього: Ми знайшли Месію, що у перекладі означає: Христос. І привів його до Ісуса» (Ів. 1, 40–42). Як апостол Андрій привів до Ісуса свого брата Петра, так і промотор покликань приводить до Христа тих, хто відкритий до Його поклику.

У Церкві існують різні форми праці над покликаннями та різні середовища, у яких Святий Дух кличе до духовного служіння. Єпархіальний єпископ призначає промотора покликань, який очолює відповідну комісію у своїй єпархії та в погодженні з єпископом запрошує до співпраці відповідних осіб.

Єпархіальний промотор покликань:

• призначається єпархіальним єпископом з-поміж осіб, які мають досвід у духовному вихованні;
• належить до єпархіальної курії;
• сприяє розвиткові духовних покликань у своїй єпархії;
• організовує зустрічі дитячих і молодіжних церковних спільнот, зокрема вівтарних дружин;
• вживає заходи для поширення практики молитов за покликання;
• для плекання покликань дбає про виготовлення наочних матеріалів (плакати, буклети, образки і т. п.);
• докладає зусиль до включення теми про покликання до катехитичних програм для дітей і молоді;
• для пробудження покликань організовує різні заходи;
• підтримує контакти з тими семінаріями, в яких навчаються кандидати з його єпархії;
• підтримує постійні контакти з єпархіальним духовенством;
• плекає взаємну пошану, співпрацю та довір’я між усіма особами, які мають стосунок до духовних покликань;
• координує та організовує відвідини парафій за участю семінаристів за згодою ректора семінарії;
• відвідує семінаристів від своєї єпархії;
• пропонує ректорові семінарії план заходів для семінариста під час канікул;
• звітує перед місцевим єпископом про свою діяльність у визначеній єпископом формі;
• опікується кандидатами до священства після закінчення ними навчання в семінарії аж до отримання ними дияконських свячень;
• веде базу даних кандидатів до семінарії, семінаристів і випускників.

3. Роль священнослужителя у формуванні покликань

Кожен священнослужитель покликаний свідченням свого життя і служіння являти образ Христа — Доброго Пастиря (пор. Ів. 10). Прикладом свого життя він народжує дітей Божих і пробуджує в них прагнення відповісти на заклик Христа «Йди за мною!» (Мр. 1, 17). Інтенсивністю свого духовного життя, його любов’ю, радістю, миром, терпеливістю, доброзичливістю, великодушністю, вірністю, лагідністю та стриманістю (пор. Гал. 5, 22) він подає правдивий і привабливий зразок священичого життя.

На взір Христа кожен священнослужитель приймає «вигляд слуги» (пор. Фил. 2, 7) і «стає всім для всіх» (пор. 1 Кор. 9, 22), щоб життя своє віддати як викуп за багатьох (Мр. 10, 45). Радо приймаючи всі труднощі свого служіння, він засіває зерно Божого покликання в душі синів Божих [1].

Ієрей плекає нові покликання своїм священичим служінням:

• залученням дітей і юнаків до активної участі у Божественній Літургії, Вечірні та Утрені, а також до їхньої участі в інших церковних Богослужіннях;
• заохоченням до прислуговування під час Богослужінь, читання апостола, співу в церковному хорі, дякування;
• включенням молитви за покликання в Літургію Церкви і особисту молитву.

Священик плекає покликання своїм пророчим служінням:

• проповідуваням Слова Божого;
• катехизою;
• особистими зустрічами, зокрема під час йорданських відвідин родин;
• проведенням прощ;
• проведенням літніх таборів, реколекцій, святих місій;
• відвідинами семінарій разом із кандидатами;
• запрошенням кандидата до особистої відповіді на Боже покликання.

Священик плекає покликання своїм царським служінням:

• введенням у мистецтво молитви;
• служінням Христові в ближніх, наприклад немічних, одиноких, похилих віком, сиротах, людях у складних життєвих обставинах тощо;
• чесним парафіяльним управлінням;
• милосердям;
• справедливістю.

4. Роль родини у формуванні покликань

Бог — Творець усього, є також Творцем родини. За словами святого апостола Павла, сімейна спільнота є водночас домашньою Церквою (пор. 1 Кор. 16, 19). Цю спільноту Господь Бог обдаровує дітьми, в яких вкладає різні життєві покликання. Серед них особливим є покликання до священства. Плекання цього покликання починається вдома, у християнській родині (пор. Напрями підготовки кандидатів до священства в Українській Греко-Католицькій Церкві, 16; пор. також кан. 329, § 1, п. 1) [2].

Християнські батьки покликані:

• молитися разом з дітьми;
• давати приклад христянського життя;
• брати участь у житті парафіяльної спільноти;
• бути готовими подарувати своїх дітей на служіння Богові;
• заохочувати своїх дітей до того, щоб ті з відвагою відповідали на Боже покликання до священичого чи чернечого стану (пор. там само);
• упродовж всього життя молитовно підтримувати своїх дітей.

5. Роль релігійних спільнот у формуванні покликань

Людина за своєю природою є суспільною істотою. За Божим Провидінням вона розпочинає, проходить свій життєвий шлях і завершує його у різних людських спільнотах. Крім християнської родини, такими спільнотами є: парафія, християнська школа та молодіжна організація. Кожна з них по-своєму впливає на формування покликань.

Парафіяльна спільнота радіє новим покликанням, вимоленим у Господа. Завданням парафіяльної спільноти є створити доброзичливу і сприятливу для дозрівання духовного покликання атмосферу. Це досягається через шанобливе ставлення до священика чи богопосвяченої особи, розуміння їхніх людських немочей і співчуттям до них та піклуванням про їхні основні життєві потреби.

Християнська школа та молодіжна організація:

• стверджують священство та чернецтво як одну з непроминаючих вартостей у змінному світі;
• відкривають багатство духовного покликання в особі духівника;
• пропонують потенційним семінаристам досвід перебування у спільноті однодумців.