Митрополит Євген Попович: відкрити своє власне серце на світло Божої правди

10 червня 2024

Проповідуючи у шосту неділю після Воскресіння Христового, у неділю сліпонародженого, архиєпископ і митрополит Перемишльсько-Варшавський владика Євген Попович розмірковував про значення цієї події для теперішнього життя християнина. В якому напрямку розвивається моя віра? — запитує на завершення проповіді єпископ.

Митрополит Євген Попович: відкрити своє власне серце на світло Божої правди

З цієї проповіді митрополита Євгена Поповича ви довідаєтеся:

що означає Ісусове змішування слини із порохом у випадку зцілення сліпонародженого чоловіка?
який символізм закладений у купанні в купелі Силоам, до чого закликав Ісус чоловіка?
яким чином переплітається засліпленість тодішніх фарисеїв і теперішня сліпота деяких українців?
чого нас навчає сьогодні сліпонароджений?
яке важливе запитання ставить перед нами Господь через розповідь про зцілення сліпонародженого?

«Осліплені душевними очима, як сліпий від народження,
приходимо до тебе, Христе, і в покаянні кличемо до тебе,
Ти пресвітле світло для тих, що в темряві»

(Кондак свята)

Всечесні отці,
Дорогі в Христі браття і сестри,
Дорогі прочани з України,

Христос Воскрес!

Ісус Христос, мандруючи через села і міста Юдеї, Самарії, Галилеї та Зайордання, бачив багато людського горя та терпіння.

Зворушений великими стражданнями, Христос, не тільки дозволяє доторкнутися хворим, але й бере на Себе їхні страждання: «Він узяв на Себе наші слабкості й поніс наші хвороби» (Мт. 8, 17). Його зцілення були ознаками приходу Царства Божого, вони сповіщали про більш радикальне зцілення: перемогу над гріхом і смертю через Його Пасху. На хресті Христос взяв на Себе весь тягар зла і забрав «гріх світу» (Йо. 1, 29), своїми страстями й смертю на хресті Христос надав стражданням нового значення.

Ісус творить нове

Євангеліє на шосту неділю після Пасхи розповідає нам про чергове зцілення хворої людини, яка страждала сліпотою від свого народження.

«Проходячи, — говорить Євангеліє, — Ісус побачив чоловіка сліпого від народження». «Побачив» значить, що не пройшов мимо людської біди! Дії Христа щодо повернення зору сліпому сповнені символізму. Спочатку він змішує землю зі слиною і наносить отриману грязь на очі сліпому. Цей жест нагадує фрагмент із книги Буття, де розповідається про створення людини, де Бог, створивши її з пороху земного, дав їй життя через Божий подих (Бут. 2, 7). Зціливши цього чоловіка, Господь Ісус створює нове творіння. Цей чоловік, сліпий від народження, народиться знову і почне нове життя, тому що він почне бачити. А бачити значить жити!

Господь дозволяє бачити очима віри

Потім Господь Ісус каже сліпому піти та вмитися в купелі Сілоам. І він йде туди, умивається і прозріває. Вода з цієї купелі, яка омиває його очі, є символом води хрещення, яка робить нас здатними бачити очима віри. Євангелист вказує, беручи до уваги читачів, які не знають єврейської мови, що Сілоам означає «посланий». Перш за все, він робить це для того, щоб підкреслити, що Господь Ісус є тим, кого посилає Бог. Коли ми приходимо до Нього у водах Хрещення, робить нас здатними бачити світло, «що приходить на просвічення поган». Це визнав праведний Симеон у величанні Господа нашого Ісуса Христа у пісні, яку співаємо на завершення вечірньої молитви.

«Через це чудо, — навчає нас Папа Франциск — Ісус об’являється і відкривається нам як світло світу; а сліпонароджений — це образ кожного з нас, створених, щоб пізнати Бога, але через гріх ми як сліпі, потребуємо нового світла. Ми всі потребуємо нового світла: світла віри, яке дав нам Ісус».

Засліплені власною гордістю і пропагандою

Дорогі в Христі!

Зцілення, здійснене Ісусом, викликає гостру полеміку між фарисеями, оскільки Господь Ісус здійснює його в суботу, порушуючи, на їхню думку, святу заборону. Перед обличчям світла, яке сяє на сліпого, вчені закону, забарикадовані у своїй надмірній самовпевненості та нездатні відкритися на правду, все глибше й глибше занурюються в темряву, прагнучи заперечувати все: вони сумніваються, чи справді ця людина була сліпою від народження! Це — драма внутрішньої сліпоти, яка також сьогодні доторкається багатьох людей, у тому числі кожного з нас, коли ми стаємо надто прив’язаними до своїх особистих думок чи способів дій, не відкриваючись щиро правді, об’явленій в Ісусі Христі.

Подібно діється з нами у суспільному вимірі нашого життя, де під впливом пропаганди, ми не раз починаємо думати позаяк бажають собі автори брехні! Бачимо це в часі теперішніх випробувань нашого народу, який за ціну великих жертв та життя своїх синів та дочок захищає волю перед московським терором. Але в тій війні чимало є тих, які засліплені ворожими наративами готові продати рідний край за марні гроші купити собі свободу, мовляв, «це не моя війна»! Скільки подібних лозунгів можна прочитати в медійному просторі, де обливається брудом наших командирів та захисників, де виливається бруд на всі святості українського народу!

Віра потребує поступового розвитку і зусиль

Дорогі браття і сестри!

Євангельська розповідь про зцілення сліпонародженого, яку ми сьогодні розглядаємо, спонукає нас подумати про наше ставлення до особи Ісуса Христа та навколишнього світу, в тому числі до нашого християнського життя. Чи я не є подібним до книжників, сповнених гордості, які судять інших? Чи радше в покорі приймаю поставу сліпого, який, усвідомлюючи свої потреби й обмеження, відкривається на Господа Ісуса Христа та світло віри?

У сьогоднішньому євангельському тексті ми бачимо, як народжується і розвивається віра сліпого, звільненого від хвороби. Цей процес не є легким. Віра не народжується відразу, їй потрібен час, щоб дозріти, і вона потребує ще більше часу, щоб принести плід. На дорозі віри постійно з’являються небезпеки та засідки з боку ворога. Але відкритість зціленого від сліпоти та щире бажання пізнати правду, дозволяє йому побачити та зрозуміти, ким є Христос. Його передчуття поступово перетворюються на глибоку віру, і нарешті він може вигукнути від щирого серця: «Вірую, Господи».

В якому напрямку розвивається моя віра?

Сьогодні Господь ставить перед кожним з нас серйозне завдання: я маю відкрити своє власне серце на світло Божої правди, бо я, бувши християнином, також можу бути «сліпим», можу звинувачувати тих, хто голосить і захищає правду. Через мою «сліпоту» та подібних мені у світі народжується багато зла, яке проявляється в релятивному розумінні правд Христової віри. Відтак це веде до того, що ми вже не ходимо в «Божому законі», але у «законі цього світу», який не має в пошані життя — найбільшого дару Триєдиного Бога, а проповідує культ сильнішого. Таким чином, вже не має місця на емпатію, хворобу, старість, страждання дітей та гідну смерть!

Підсумовуючи сьогоднішнє Євангеліє, нехай кожний з нас відповість собі лише на одне запитання: в якому напрямку розвивається моя віра? Чи я бачу перед собою світло й надію, чи радше темряву й смерть? Амінь.

† Євген Попович,
архиєпископ і митрополит Перемишльсько-Варшавський

9 червня 2024 року,
у шосту неділю після Воскресіння Господнього,
Радруж