СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМитрополит Борис Ґудзяк: Зрозуміти анатомію ненависті
«Ми стоїмо перед найскладнішими питаннями. І це не астрофізика чи молекулярна медицина. Йдеться про те, як любити, як вміти прощати, як не ненавидіти, одночасно борючись за ту гідність, яку ми захищаємо і маємо захищати», — каже митрополит Філадельфійський, президент УКУ Борис Ґудзяк, який вже цієї осені здійснив візит на схід та південь України і мав там багато зустрічей. Була і з підприємцями в Одесі. Коротке резюме цієї розмови — питання від бізнесу й відповіді владики Бориса Ґудзяка — пропонуємо вам нині.
Майбутнє України залежить від допомоги союзників, зокрема США. Але виглядає так, що Америка дає Україні стільки, щоб втриматися, але не стільки, щоб допомогти нам перемогти. Як ви бачите ці процеси?
Ви як підприємці щодня приймаєте багато рішень і, мабуть, як ніхто розумієте, наскільки важливо, щоб ці рішення були етичними. Так само ми усі хочемо, щоб американські політики приймали рішення на основі моральної матриці. І справді багато американців обурюються тим, що робить Путін, американські ЗМІ щодня пишуть про його нові злочини. Запевняю вас — більшість американців розуміє, що в інтересах Америки те, щоб Україна вистояла. Хоч вони ще не розуміють, що в їхніх інтересах також те, щоб Росія програла.
Я часто питаю студентів, чи вони знають, що відбувається в Судані, Пакистані, Індії, Секторі Гази чи Ізраїлі… У світі, де кожен має свої проблеми, подиву гідно, що стільки американців так довго думають про Україну і хочуть їй допомогти. Але разом з тим, коли ми аналізуємо рішення Америки, Франції, Німеччини щодо війни в Україні, то розуміємо, що будь-які кроки потребують часу та довіри до нас.
Як підприємці ви знаєте — перш ніж інвестувати, ви вимірюєте, чи є фундамент для довіри, щоб те, що ви вклали, росло і розвивалося. Так само світ, перш ніж діяти, хоче мати гарантії. Розмірковуючи над тим, чи можна довіряти Україні, світова спільнота не до кінця розуміє той вплив, який здійснив на українців комуністичний тоталітаризм. Живучи у людиновбивчій системі, українці виробили здоровий рефлекс захисту, закритості, побудови внутрішніх стін, що може викликати застереження. Сьогодні це змінюється — і молоде покоління українців будує культуру відкритості, де люди довіряють одне одному. Це приносить плоди, але це точно справа не одного десятиліття.
Кожна колоніальна імперія приречена на крах. Німеччина втратила свої колонії, згодом Франція, Бельгія, Нідерланди, Англія… В кожному з цих випадків розпад імперій відбувся через програну війну з меншою країною, яка прагнула свободи. Так станеться і з Росією, я в цьому переконаний. Ви пригадуєте, як американський президент Джордж Буш-старший, коли приїжджав на початку серпня 1991 року в Україну, у Верховній Раді виголосив промову, в якій застерігав українців від суїцидального націоналізму та сепаратизму. Американці не хотіли розчленування Радянського Союзу, щоб 15 республік стали незалежними державами. Для них легше було зберегти одного партнера з тими всіма складними, незрозумілими статками.
Еволюція свідомості американців має довгу траєкторію. І щастя, що були такі інтелектуали, як американський політолог Збігнєв Бжезінський, який у 1980-х роках говорив, що національне питання буде дуже важливим у розпаді Радянського Союзу. Американці, Ватикан, європейські лідери цього назагал не сприймали. Втім це сталося — СРСР розпався. Але бажання Росії відновити імперію з того часу лише посилювалося. І сьогодні Росія працює для втілення цієї мети шаленими темпами, використовуючи дезінформацію, пропаганду, підкупи журналістів і політиків. Тому так важливо, щоб ми усі працювали на протидію, пояснювали, чим є сучасна Росія, у такий спосіб, щоб наш меседж дійшов і став зрозумілим.
Те, що працює в США, може не працювати в нас. Як ви ставитесь до порад щодо реформ, які пропонує Україні Америка?
Американці можуть не розуміти. Наприклад, за чверть століття на Близькому Сході та в Азії американці витратили на війну і на реконструкцію в цих зонах приблизно 78 трильйонів доларів. За ці гроші можна було б заснувати тисячі університетів, таких як, наприклад, УКУ. Часто у своїй політичній історії американці керувалися чорно-білим світоглядом та діяли, не відчуваючи культури регіону, країни, релігійних почувань. Їм не вистачало гнучкості, щоби зрозуміти — вони мають справу не з металом, а зі складністю людської душі. З початком російського вторгнення в Україну американці мали добру нагоду задуматись над цим.
Українці ж в праві, отримуючи пропозиції реформ, аналізувати їхню доцільність і впроваджувати, адаптуючи до українських реалій.
Університет, де ви є президентом, дає молодим людям не тільки освіту, а й формує цінності, віру. Як вдається будувати таку організаційну культуру?
Якщо ви хочете інвестувати сьогодні й уже завтра мати результат — ви не зробите багато. У формуванні Українського католицького університету, який відновив свою роботу в Україні 30 років тому, важливою була витримка.
Ідея створення нашого університету була висловлена у 1905 році митрополитом Андреєм Шептицьким, але тоді австрійська, а згодом польська влада не допустила цього. Відтак у 1929 році Шептицький створив у Львові Греко-католицьку богословську академію. Її згодом заборонила радянська влада. Але десятиліттями пізніше, у 1963 році, Патріарх Йосиф Сліпий, відбувши 18 років радянських таборів, приїхав до Риму і задекларував там створення Українського католицького університету — не маючи ні землі, ні професорів, ні фінансів. Перші студенти з’явилися у 1973 році. Їх було всього троє. У 80-му році коли я, син українських емігрантів у США, приїхав навчатися в УКУ в Римі, нас було лише одинадцять. Йосиф Сліпий настановляв нас — зло не буде тривати вічно, тому вчіться і привезіть колись все, що ви здобудете тут, в Україну. Ми були замолоді, щоб вірити (сміється). Власне в Патріарха Сліпого була неймовірна витримка, яка лягла у фундамент сучасного УКУ. І це притягувало молодих людей, які вступали в університет, який тоді ще навіть не мав акредитації.
УКУ формує свою організаційну культуру на двох стовпах: мученики і марґіналізовані. Мученики — ті, кого переслідували за вірність своєму покликанню. Бути мучеником означає бути принциповим, дотримуватися проголошених принципів, не боятися йти проти течії. Марґіналізовані — люди з ментальною інвалідністю, які мають унікальні дари і вчать нас безумовної любові — «від серця до серця». З самого початку ми вирішили запросити їх в університет та організували центр «Емаус». Ми зробили це не тому, що люди з ментальною інвалідністю потребують нашої соціальної подачі, а тому, що ми потребуємо їх — вони не мають ні крихти лукавства, вчать нас безумовної любові і довіри. Цих людей ми поставили в центрі університету — і це змінює нас. Один із найвідоміших католицьких університетів світу і наш надійний багаторічний партнер американський Університет Нотр-Дам, підтримує УКУ у тому числі через присутність цих людей в нашій спільноті.
Як оцінюєте закон про заборону діяльності в Україні Російської Православної Церкви?
Коли якийсь організм перебуває в небезпеці, найгірше, що можна зробити, — це давати йому ще й отруту. Ми не хочемо, щоб Московський патріархат мав вплив в Україні, яка і так перебуває у дуже складному становищі.
РПЦ є глибоко духовно хворою, вона викривляє образ Бога, проголошуючи війну Росії проти України священною. У своїх злодіяннях Путін і патріарх Кіріл отримують підтримку російських єпископів, адже жоден з них не виступив проти війни. Тих поодиноких священників, які були не згодні, позбавили сану, відсторонили від Церкви. Дехто з них опинився на Заході.
Російський церковно-громадський діяч, колишній працівник Московського патріархату Сєргєй Чапнін, який зараз працює в Нью-Йорку, каже, що поки російська православна Церква не впаде, реформ у Росії не буде. Німеччина змогла реформуватися і стати на ноги лише тому, що була поставлена на коліна і визнала все те зло, яке чинила. Це дало їм новий старт. Питання, чи зможе так зробити патріарх Кіріл і його оточення? Мабуть, не зараз, коли він і його Церква перебувають у такій величі, багатстві, захищеності в Росії. Людина мусить бути упокорена, а в сучасній Росії, яка живе у подвійному дні, в оточенні богословської брехні, це неможливо.
Чи цей закон написаний добре і чи він справді матиме результат? Не беруся судити. Глава УГКЦ Блаженніший Святослав в одному з інтервʼю висловив важливу тезу — не робімо з Московського патріархату мученика. Бо той, хто розʼїдав нашу тотожність, може стати раптом жертвою. Тому важливо, щоб РПЦ не мала жодного впливу не лише в Україні, а й у самій Росії. І це ще одна причина, чому Росія має програти.
Звідки черпати сили у надскладний час війни? Як не зламатися, не піддатися ненависті і залишатися ефективними?
Треба одне одному допомагати розуміти анатомію ненависті і що вона породжує. Якщо ми ненавидимо, то стаємо такими, як наш ворог — здатними на звірства. У спокійні миті совість практично кожної людини, якщо вона не травмована, прагне миру, радості в душі. Ненависть з миром не може співіснувати. Ненависть не приносить правдивої радості. То може бути хіба зловтіха.
Життя складне, і війна помножує всі складнощі, творить багато парадоксів. Тож маємо берегти своє серце, передовсім від ненависті, гіркоти і відчаю. Господь нас кличе вміти прощати. Його розпинали, а Він говорив: «Вони не знають, що роблять». Ми, християни, маємо Бога, який входить в наше життя, в нашу смерть і прощає тим, хто його катує. Мені непросто це проповідувати, бо я не до кінця наближаюся до цього, однак у цьому є велика правда, коли ми стоїмо перед вічністю. Якщо немає Бога, нема вічності, то смерть перетворюється на глибоке бездонне провалля, життєвий гаплик.
Ми стоїмо перед найскладнішими питаннями. І це не астрофізика чи молекулярна медицина. Йдеться про те, як любити, як вміти прощати, як не ненавидіти, одночасно борючись за ту гідність, яку ми захищаємо і маємо захищати.
Зустріч митрополита Філадельфійського Бориса Ґудзяка з підприємцями у Одесі відбулася 4 вересня. Її модерував Максим Михалочкін. Організатор — Odesa Business Club.
Занотувала: Оксана ЛевантовичФото: Микола Вдовенко
За матеріалами інтернет-видання «Збруч»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
