СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМиколаїв: священник далі служить людям, навіть якщо його парафіяни виїхали
В інтерв’ю для «Радіо Ватикану — Vatican News» отець Тарас Павлюс, декан Миколаївського деканату Одеського екзархату УГКЦ, розповідає про гуманітарну ситуацію в місті, про те, як вони допомагають людям, як матеріально, так і духовно, та про своє служіння як військового капелана.
Церква, яка не є якоюсь абстрактною дійсністю, а яка, немов матір, намагається відповісти на конкретні потреби людей, допомагає долати труднощі й супроводжує і утішає в стражданню і болю. І ця опіка спрямована не лише на тих, що належать до певної громади чи парафії, а на всіх, хто потребує. Свідком такої Церкви є отець Тарас Павлюс, декан Миколаївського деканату Одеського екзархату УГКЦ. Він є настоятелем храму Покрова Пресвятої Богородиці в місті Миколаєві, а також парохом храму Пресвятої Тройці села Шевченкове, що зазнає постійних обстрілів. «Я є священником не лише для вірних греко-католиків, — зазначив він в інтерв’ю для „Радіо Ватикану — Vatican News“. — Я є насамперед, священником і покликаний служити всім людям».
Найбільша проблема — питна вода
Розповідаючи про гуманітарну ситуацію в Миколаєві, який постійно зазнає обстрілів, отець Тарас зазначає, що «немає жодного дня, який був би спокійним і тихим». «Околиці Миколаєва палають, горять поля зі свіжим, цьогорічним зерном, і неможливо його збирати», — каже він. Однією з найбільших проблем, за словами священника, є питна вода. Воду, яка тече з крану, можна вживати тільки для технічних потреб, бо її беруть з річки Південний Буг, вона змішана із морською водою, вона — солена і брудна. «І це Боже чудо, що ми до тепер не маємо ніяких спалахів інфекцій», — зауважує він. Мешканці міста можуть купити воду в магазині, але збільшується безробіття і людям не вистачає грошей.
Отець Тарас, який є також директором БФ «Карітас Миколаїв», зазначив, що «Карітас Латвія» надіслав їм воду у пляшках і він особисто розвозить її до житлових районів і роздає людям. «За 20 хвилин води немає, — розповідає він. — По тих людях можна бачити, що є і скромніші, потребуючі, є і нахабніші, ті які прийшли, щоб взяти, бо воно є і не треба платити, купляти. І я не хочу бути Богом і ділити: „Вам можна, вам не можна“. Я не є суддя, і тому даємо всім по пляшці води». Священик додав, що незважаючи на те, що в Миколаєві зробили кілька свердловин, воду з яких переважно використовують для соціальних структур, питної води не вистачає. «Тому тепер, коли ще гаряче, ситуація хоч не катастрофічна, але потреба у питній чистій воді дуже-дуже велика», — наголошує він.
Хтось покидає місто, а хтось повертається
«Люди мігрують: мігрують і з Миколаєва, і повертаються до Миколаєва», — зауважує отець-декан, додаючи, що спостерігає збільшення автомобілів та людей на вулицях, а також бачить маленьких дітей, які знову з’являються на дитячих майданчиках. «З одного боку, це тішить моє серце, мої очі, — каже він, зітхаючи, — але також і лякає, бо ми є на передньому фронті і тут може статися будь-що в будь-який час. Але, знаєте, люди повертаються до свого дому. Як би не було важко, вони втомилися їздити, перебувати в гостях, в чужих помешканнях, навіть якщо їм там допомагали. Але все одно люди кажуть: „Отче, як би не було важко, але вдома це вдома“».
Отець Тарас Павлюс про гуманітарну ситуацію в Миколаєві
Конкретні потреби людей
Стосовно їжі і ліків, то в супермаркетах і аптеках є все необхідне, але проблема полягає в тому, що ціни зросли, а коштів в людей дедалі менше, тому сьогодні всі потребують допомоги. Медикаментів потребують особливо ті, кому поза 60, а також люди, які мають хронічні захворювання і яким постійно потрібні певні ліки. «Тому їм складно витрачати кошти на них і вони звертаються до нас по допомогу», — пояснює священик. За його словами, до Карітасу звертаються також голови ОТГ, подають списки людей, які потребують їжі, засобів гігієни, ліків тощо. «І ми допомагаємо, чим можемо, — каже він. — Дякуємо „Карітасу Латвія“, від якого прийшло дуже багато крупів: ми маємо можливість зібрати до тисячі наборів і роздати людям. Але тепер немає м’ясних і рибних консервів, які були би теж корисні. Є потреба в молоці, бо люди залишили свої господарства і корови ходять по полю».
Отець Тарас Павлюс про потребу в ліках і продуктах
Поля, які горять
З великою гіркотою отець Тарас говорить про пшеничні поля навколо Миколаєва, що горять, поля, які годували не лише місцевих жителів, але й всю країну і не тільки. «У всіх районах, розташованих поблизу лінії бойових дій, — зауважує він, — влада заборонила робити будь-які заходи, спрямовані на збір врожаю, щоб не наражати людей на небезпеку». Він додає, що деякі аграрії стараються зберегти це зерно, але роблять це не для того, щоб продати і збагатитися (ціна на зерно впала і невигідно молотити, зберігати і продавати), а для того, «щоб заповнити склади, щоб ми самі мали хліб і що їсти цієї зими і знову засіяти поле на осінь і на весну».
Отець Тарас Павлюс про поля, які горять
Душпастир, який залишається з людьми, навіть якщо їх мало
Отець Тарас Павлюс, який походить з Тернопільщини, є парохом у двох громадах: у Миколаєві та у селі Шевченкове, яке йому довелося покинути. Тепер він мешкає в Миколаєві і продовжує щодня відправляти Божественну Літургію на своїй парафії Покрова Пресвятої Богородиці, хоча майже всі його парафіяни виїхали, залишилося лише чотири родини. «І ці родини завжди приходять до храму, — каже парох, — приходять також волонтери та військові, які приїжджають з різних регіонів України. Вони знають, що війна війною, але молитва мусить бути, тому що без Бога, без його сили і допомоги, ми не зможемо перемогти. Все уповання на Бога». При парафії також роздають гуманітарну допомогу потребуючим, деякі з них зупиняються, щоб помолитися, поговорити з парохом, інші хочуть посповідатися, і церква завжди відкрита.
На запитання про те, чи не боїться він і чи не думав виїжджати з Миколаєва, о. Тарас відповідає: «Звичайно, що думав, такі думки приходять, тому що людина, яка каже, що вона нічого не боїться, то вона обманює себе саму. Але страх долається. Те, що наші парафіяни виїхали, не означає, що священик має поїхати, адже приходять інші люди, яким теж треба служити. Греко-католицький священик є не тільки для вірян греко-католиків, він, насамперед, — священик і повинен служити всім людям».
Отець Тарас Павлюс про душпастирське служіння в скрутний час
Капелан, який поруч в тяжку годину
«Як я можу залишити своїх хлопців на передовій?» — запитує отець Тарас, говорячи про українських військових, яких він супроводжує як капелан. Часто після бомбардувань вони почуваються виснаженими, і він приносить їм свою моральну та духовну підтримку, я також несе їм солодощі, які присилають парафії із заходу України. Священик зізнається, що часто самі воїни надихають його і утверджують у рішенні залишитися: вони дуже мужні й розповідають священникові, що відчувають захист Небес. Вони усвідомлюють, що воюють не тому, що ненавидять, а тому, що хочуть захистити свою землю і почати відбудовувати свою країну.
Найважчими моментами для капелана є похорони полеглих у боях воїнів. Від початку війни їх було вже немало, але капелан не може до цього звикнути. Про це він розповідає зі сльозами на очах: «Я похоронив вже трьох своїх парафіян, чоловіків, які служили, які не вагаючись пішли на захист і віддали своє життя. Це дуже болісно». Отець Тарас розповідає, що кожного тижня в Миколаєві він має в середньому два похорони військових. І кожен раз для нього це великий біль, велике страждання. Це співчуття священика не залишається непоміченим: воїни, які приходять оплакувати свого співбрата, сприймають це як підтримку і супровід у своєму болю, бо він намагається знайти для них правильні, батьківські слова про те, навіть якщо тіло їхнього брата померло, але його душа залишається з нами, захищаючи нас своєю молитвою.
Отець Тарас Павлюс про капеланське служіння
Не забувайте про війну
Отець Тарас Павлюс дякує всім за різного роду підтримку, а насамперед, за молитву. Він просить не забувати про Миколаїв, а громадян всіх країни світу закликає не забувати, що те, що відбувається в Україні — це не військова інтервенція, «а серйозна війна, в якій гинуть українські люди, гинуть мирні мешканці, діти, молодь, люди похилого віку, де ракети б’ють по житлових будівлях, і ці ракети не приносять квіти чи їжу, але вони несуть смерть».
