СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Ми виходимо із духовних гробниць наших сердець, щоб зустріти Христа, укритого в Пресвятій Євхаристії», — митрополит Ігор Возьняк
«Дорогі богомольці, глибокі учасники сьогоднішнього благання, великого святкування неділі Мироносиць, ми з вами прибуваємо в храм, щоб шукати тіла Ісуса. Виходимо з духовних гробниць наших сердець, щоб у світлих одежах очищеної душі зустріти Христа укритого в Пресвятій Євхаристії! Не потрібно йти у Галилею та наражатися на сотні небезпек, діставатися до гробу в Єрусалимі, ні! Ісус тут, у храмі, чекає нас, бажає не лише нашої зустрічі, але з любові пропонує нам себе на поживу». Про це мовив митрополит Ігор Возьняк, архиєпископ Львівський, у проповіді в неділю Мироносиць, 19 травня 2024 року.
З цієї проповіді митрополита Ігоря Возьняка ви довідаєтеся:
- коли і заради чого у Церкві з’явилося дияконське служіння?
- у чому проявилася відвага Йосифа з Ариматеї під час поховання Ісуса Христа?
- яким чином жінки-мироносиці довідалися про воскресіння Ісуса Христа?
- які емоції запанували у серцях жінок після вістки про воскресіння?
- де і як ми можемо сьогодні зустрітися із воскреслим Христом?
Зародження дияконського служіння
Діяння апостольські пригадують про еліністів, тобто євреїв, які мешкали у Палестині — переважно ті, що поверталися з діаспори. Вони осідали в Палестині, тому що була опрацьована версія палестинськими равинами, що воскреснуть ті, хто поховані в Ізраїлі.
А тут йдеться про ізраїльтян з діаспори, еліністів, котрі поселилися у Єрусалимі. Розпорошені ізраїльтяни поверталися з різних країн ближче Ізраїлю. Особи різних поколінь, які мали імена, наприклад, грецькі або інших країн. На відміну від різних поганських народів, ізраїльтяни піклувалися про вдів, дітей та потребуючих. Еліністи зауважили, що юдеї замало піклуються про вдів, тому зробили рух між апостолами. Учні Христа не уникали вирішення цього питання. Порадили, щоб ті вибрали з-поміж себе відповідних мужів, які б несли допомогу потребуючим. Мудро і похвально! Були представлені особи апостолам, які помолилися над вибраними та поклали на них руки, тобто дали владу виконувати служіння. У такий спосіб, певні особи були поставлені в диякони. Люди, які прибували в Єрусалим, спостерігали за способом навчання та життям громади апостолів і їх учнів, наверталися, були слухняні вірі. Так поволі зростала громада вірних Ісусові Христові!
Обставини скромного поховання Божого Сина
Євангелист Марко описав подію поховання Ісуса. Мимо того, що учні Христа розбіглися, коли його схопила ватага розбишак юдейської старшини в Оливному городі, знайшлися особи, які прибули до Пилата й просили дозволу на зняття тіла Ісуса з хреста. Пилат оторопів, коли почув, що Христос так швидко помер. Не спішив, лише прикликав сотника. Довідавшись, що Ісус помер, віддав тіло Йосипові, що з Ариматеї. Йосип був готовий поховати тіло Ісуса, бо придбав полотно, обвив тіло, поклав до приготованої гробниці та привалив камінь до її входу. Який добрий Йосип:
- не боявся йти до римського урядовця Пилата, поборов страх;
- не зважав, що про нього подумають юдеї та старшина;
- не мав з ким порадитися, бо учні Христа злякалися, розбіглися.
Пішов до Пилата й отримав тіло, а потім, з малою громадкою (всього кілька присутніх осіб), поховали тихо та скромно покалічене тіло Ісуса в гробниці.
«Він воскрес! Його нема тут»
Три жінки бачили це, приймали участь у скромному погребінні. Ці три жінки: Марія Магдалина, Марія Яковова і Соломія якось спілкувалися між собою у святковий день, діждалися ранку дня по суботі й вчасного світанку стартували до гробу Ісуса. Журилися каменем, який загороджував вхід у гробницю. Важкий був, не під силу їм відкотити його. Але прямували, на щось надіялися. Не думали про сторожу чи неочікувану юдейську засідку… Спішили, бо їм дуже хотілося побачити тіло Ісуса та намастити його дорогими олійками. Не думали, що вже пройшов час і, можливо, тіло почало розкладатися. Ніщо не зупиняло жінок, бо вони бажали побачити тіло Ісуса, зустрітися з мертвим тілом Христа, щоб пережити й таке побачення.
Внутрішня цікавість та інтуїція рухали жінками вперед. Прибули й при гробниці побачили великий відсунений камінь, про що журилися. Замовкли, увійшли всередину гробниці, де замість тіла Ісуса побачили юнака в білому одязі — сидів праворуч. Перелякалися, завмерли, але білий одяг хлопця додавав їм надії. Не вибігли з гробниці, лиш почули голос юнака, який знав, що вони прийдуть. Очікував їх і повідомив, що шукають Ісуса Назарянина, ще й розп’ятого. Юнак був обізнаний з подією, яка сталася з Христом. Згодом промовив, що Ісус воскрес! Навіть вказав місце, де лежало тіло Ісуса, ніби він перебував у гробниці увесь час — при похованні та при воскресінні.
Юнак продовжував розпоряджатися й велів, щоб жінки йшли до учнів і сказали Петрові, що Ісус очікуватиме їх у Галилеї. Жінкам нарешті вдалося вибратися з гробниці, вони мерщій та з великим тремтінням віддалялися від могили поховання Христа. Страх сковував їх так, що вони й слова не могли промовити. Хоч радісний момент — Христос воскрес, однак обставини відсутності тіла Христа й несподівана зустріч з юнаком, вселяли неопанований стан, що запанував над жінками…
Христос чекає на нас у храмі
Дорогі богомольці, глибокі учасники сьогоднішнього благання, великого святкування неділі Мироносиць, ми з вами прибуваємо в храм, щоб шукати тіла Ісуса. Виходимо з духовних гробниць наших сердець, щоб у світлих одежах очищеної душі зустріти Христа укритого в Пресвятій Євхаристії! Не потрібно йти у Галилею та наражатися на сотні небезпек, діставатися до гробу в Єрусалимі, ні! Ісус тут, у храмі, чекає нас, бажає не лише нашої зустрічі, але з любові пропонує нам себе на поживу: «… Прийміть, їжте, це є моє тіло… . Пийте з неї всі, бо це моя кров завіту…» (Мт. 26, 26–28). У храмі, у святому Причасті під видом хліба та вина, Ісус очікує нас, щоб зустріти і стати кормом нашої душі на вічне життя!
Дякуймо завжди й постійно нашому Спасителеві, Ісусові Христові, бо він любить нас, прощає наші прогрішення та провадить дорогою до вічного щастя! Любімо Ісуса, любімо Марію, його матір та благаймо їх про закінчення війни в Україні!
† Ігор Возьняк,
архиєпископ і митрополит Львівський
