«Ми маємо бути світлом для світу», — єпископ Степан Меньок
Що означають слова Ісуса Христа, звернені до послідовників, про те, що вони повинні бути світлом для світу? Як нам, які вважаємо себе християнами, бути цим світлом для інших? Відповіді на ці запитання намагається дати єпископ-емерит Степан Меньок у своєму черговому духовному роздумі.

Духовне життя. Воно цікавить тих людей, які покуштували Божої любові і хочуть, щоб ця радість не гаснула. Ті, що не куштували такої радості, бачать тих людей, які випромінюють світло, що йде від їхнього серця, і також хочуть це відчути. А хто б не хотів такої радості?
Де ми можемо побачити таких людей? Здавалося б, що у галасливому світі їх не можна побачити. Але ні. Вони, як сонячні промінчики засвітяться в натовпі, на роботі, в храмі, десь в іншому місці, і темрява вже не така густа. Темрява безнадії чи страху. Вони, як відбитки Божої любові і печатка його на них. Це — святі, які ходять між нами, і як би не це світло, ми б не побачили їх. Світло-Христос прийшов у світ і засвітив ліхтарики в серцях тих людей.
Виглядає якось утопічно, але це реально. Церква Христова без них не була б світлом для світу. Христос хоче, щоб ми були світлом для світу. «У ньому було життя, і життя було — світло людей. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Ів. 1, 4–5). «Справжнє то було світло — те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ. Було у світі, і світ ним виник — і світ не впізнав його» (Ів. 1, 9–10). «Я — світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві» (Ів. 12, 46). «Я Світло для світу! Хто піде за мною, той не ходитиме в темряві, але матиме Світло життя» (Ів. 8, 12). «Вогонь прийшов я кинути на землю — і як я прагну, щоб він вже розгорівся!» (Лк. 12, 49). «Ви — світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник…» (Мт. 5, 14–16).
Ми маємо бути світлом для світу. Коли світильник гасне, ми доливаємо олію, зачищаємо гніт, або міняємо його. У більшій мірі ці слова відносяться до священнослужителів і осіб богопосвячених. Хоча, коли Христос проповідував, то він звертався до всіх людей. Коли владика благословляє на Святій Літургії свічками, то проголошує: «Христе, Ти світло істинне, що просвічує і освячує кожну людину, яка приходить на світ. Нехай знаменується на нас світло лиця Твого, щоб, ходячи в ньому, ми побачили світло неприступної Твоєї слави». Але і в них може закінчуватися олія. Олія Божої благодаті, яка запалює ревністю їхні серця. Ось тоді ми повинні знайти місце, щоб світло Христове просвітило нас.
І знову ми повинні завжди ствердити, що без нашого бажання змінити себе, Бог тоді безсилий. Я хочу. Я не можу, але я хочу. Бог хоче нашого спасіння і не може не допомогти нам. Я знайшов одну пам’ятку з реколекцій. Ось що в ній було написано: «Я хочу стати святим. Я буду робити все на славу Божу і спасіння людських душ. Візьми у мене, Господи, серце кам’яне, візьми серце тверде, візьми серце необрізане. Дай мені серце нове, серце з плоті, серце чисте. Ти, що очищаєш людські серця і любиш чистих серцем, володій моїм серцем і живи в ньому, володій ним і наповнюй його. Ти — образ красоти і печать святості. Запечатай серце моє в образі Твоїм. Бог серця мого і частина моя, Бог повіки».
† Степан Меньок,
єпископ-емерит