Міжнародну конференцію з християнської педагогіки, присвячену матері Йосафаті, проведуть у Львові

Блаженна Йосафата — приклад для сучасних християн: 

свідчення с. Луїзи Цюпи

Цього року наше Згромадження має великий Божий Дар — відзначити 100-річчя з дня переходу до вічності нашої блаженної матері Йосафати. Для нас це надзвичайно великий дар Божий, тому що ми маємо нагоду замислитися і знову відтворити живу пам’ять про блаженну Йосафату. Про її життя. Про те, як вона пізнала Бога, як вона Його любила і як вона відкрила, що ближній — це і є дорога до Бога.

Сестра Йосафата є великим прикладом життя для кожної сестри служебниці. Це є наша матір. А кожна дитина любить свою матір, пишається нею і дуже часто пробує її наслідувати. Так само і в духовному житті. Ми є її духовними доньками. Тому для нас є великою радістю в цьому році так велично відзначити день її переходу до вічності. В це свято Благовіщення вона пішла до тої, яка першою себе назвала слугинею Господньою. Як колись Пресвята Богородиця відповіла на Божий поклик бути матір’ю самого Господа Ісуса і сама назвала себе служебницею, слугинею Господньою («Ось я слугиня Господня, нехай зі мною станеться по слову Твоєму»), так само і відповіла наша Михайлина Гордашевська, коли їй запропонували бути першою сестрою згромадження, якого ще не було. Зробив це отець Єремія Ломницький, який, як духовний провідник і сповідник Гордашевської, знав її душу, її серце, її бажання і прагнення посвятити себе Богові. Згромадження, яке вона заснувала, має дуже гарну назву — Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії. Сестра Йосафата стала першою сестрою служебницею. Вона дуже пильно вдивлялася у Пресвяту Богородицю як першу служебницю Ісуса та людства. У ній вона черпала приклад, силу і наснагу, щоб іти тою дорогою, якою Господь її покликав. І свята Церква благословила цей Божий задум для українського народу.

Свято Благовіщення сестра Йосафата дуже любила. Три тижні перед своєю смертю вона запитала у сестер: «Як ще далеко до Благовіщення?». Їй сказали: «Ще три тижні». Тоді сестра сказала: «То я маю ще три тижні терпіти, а на Благовіщення я перейду до вічності». І так сталося.

Колись факт передбачення своєї смерті був достатньою причиною, щоб проголосити людину святою. Бо його вважали доказом того, що людина була надзвичайно глибоко з’єднаною з Богом і тому мала такий дар, таку Богом даровану благодать, — передбачити день свого переходу до вічності.

Тої вічності дуже прагнула сестра Йосафата. У неї було таке бажання — прагнення неба. Вона знала, що є покликаною до Божого Царства, і воно є її кінцевою метою. А це земне життя потрібно використати якнайкраще, щоб служити Богові і ближньому.

Коли Церква проголошує якусь постать праведною, блаженною чи святою, — то ця конкретна особа стає для нас прикладом людини, яка є з Богом. Вона вже є у Божому Царстві і вже має дуже важливе завдання заступатися за тих, хто просить у неї про заступництво і благає про допомогу.

Сестра Йосафата — приклад для тих, хто шукає свого покликання

Блаженна Йосафата є прикладом для молодих людей, які шукають своє покликання. Вона була відкритою на діалог. Вона хотіла збагнути правдивий сенс цього життя. І для цього вона відкривається і шукає духовного провідника. Вона цінить ті зустрічі, ті поради, бо вони відкривають для неї сенс і шлях її життя як християнки. Власне як християнка сестра Йосафата шукає спільноти церковної, зокрема, належить до Братства святого Онуфрія, користає з кожної нагоди — іде на місії, на реколекції. Це все допомагало їй краще і глибше жити християнським життям. У молитві вона шукає, чого Бог від неї хоче. Вона зрозуміла, що в її серці є поклик до монашого життя. І вона іде за тим покликом душі. І в цьому вона є прикладом для кожної молодої людини, бо перед кожною молодою людиною стоїть питання: «Що Бог від мене хоче?». Треба це запитання не залишати закритим, а шукати ті засоби, ті середники, які допоможуть знайти відповідь на питання.

Сестра Йосафата — приклад людини, яка любить молитву

Сестра Йосафата була християнкою у повному значенні цього слова. Вона брала участь у житті церковному, співала в хорі… Мала талант і цим талантом ділилася. Але хоче піти трохи далі, глибше пізнавати правди християнської віри і жити згідно Божих заповідей. І в тих пошуках вона відкриває у собі покликання бути монахинею. Вона це виявляє своєму сповідникові. Це дуже важливо, щоб молода людина, яка має дуже різні сумніви, не закривалася і не йшла проти того, що є в її душі. Дуже важливо, що сестра Йосафата мала довіру до свого духовного сповідника, провідника сказати йому все і почути його пораду і молитву.

Відтак вона для нас є прикладом такої людини, яка старається любити молитву. Вона молиться. Її способи молитви є дуже простими. Але вона живе глибокою молитвою, коли живе у Божій присутності. І показує нам, що молитва — це не тільки для вибраних осіб. Кожна людина є покликана спілкуватися з Богом, тобто, молитися.

Сестра Йосафата — приклад пошани до ближнього

Для неї ближній — це дорога, яка веде до Бога. Через ближнього вона глибше пізнає ту Божу любов і може служити. Сестра Йосафата знає, що вона є служебницею Ісусовою і Богородиці. І вона завжди готова послужити. Ні, вона не чулася готовою до всього відразу. Але вона готувалася. Наприклад, вже будучи сестрою, вона пішла вчитися на медсестру, бо бачила велику потребу допомогати хворим. Бачила, чого потребує народ, і була готовою служити і допомогати іншим. І вона йшла до хворих. Також йшла до дітей, щоб вчити їх. Вся її діяльність була дуже практичним виявом того, що сестра Йосафата посвятила себе Богові у служінні ближньому. Вона це дуже глибоко розуміла. Вона цим жила. І в такому дусі виховувала перших сестер згромадження. Її завдання як засновниці нового згромадження було дуже велике і непросте, але вона відповіла на Божий поклик і довірилася Богові, що він буде провадити її в цьому з допомогою священиків та благословення Церкви. Вона була свідома свого покликання.

Сестра Йосафата — приклад того, як приймати терпіння

Вона жила недовго — неповних 50 років. Але стала великим прикладом людини, яка відповіла на Божий поклик і була вірною, незважаючи на усі терпіння хресної дороги, яку вона перейшла. Боже провидіння тримало її у своїх долонях. І вона не зламалася. Тому для нас вона є прикладом того, як сприймати терпіння у житті. Що допомагало їй пережити терпіння? Вона шукала сили у молитві. У спогляданні євхаристійного Ісуса, у спогляданні животворящого хреста. Це їй давало надзвичайно велику силу. Тому вона не зламалася у цих терпіннях, не впала у відчай, хоча приносила цю жертву терпіння ціле своє життя.

Коли блаженна Йосафата говорила Богові своє «Так», тоді вона сказала: «Зваживши на потребу свого бідного народу і вважаючи, що це є воля Божа щодо мене, іду з готовністю і жертвою на все». І цій обіцянці вона була вірна.

с. Луїза Цюпа,
Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії