СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЛітургія Страстей Господніх: страждання Ісуса — вияв довіри до Небесного Отця
У проповіді з нагоди літургії Страстей Господніх, проповідник Папського дому наголосив на важливості довіри до Бога, який дає сили нести свої хрести, якими позначене людське життя.
«У Велику п’ятницю Церква зупиняється в поклонінні й споглядає не поразку Бога, а його таїнственний тріумф у парадоксальній формі — у формі хреста», — про це сказав о. Роберто Пазоліні, проповідник Папського дому, проповідуючи під час Літургії Страстей Господніх у п’ятницю, 18 квітня 2025 року, в базиліці Святого Петра у Ватикані. Богослужіння з доручення Святішого Отця очолив кардинал Клаудіо Ґуджеротті, Префект Дикастерії Східних Церков. Співслужили понад 70 кардиналів і єпископів та 150 священників. Серед 4500 вірних в базиліці також був Віце-президент США Джеймс Девід Венс з дружиною Ушею та їхніми трьома дітьми. Про це пише українська редакція «Vatican News».
Бог керує історією світу й людини
Проповідник Папського дому зауважив, що у час різних форм інтелекту, — штучного, обчислювального, прогностичного, — таїнство Христових страстей пропонує нам інший тип інтелекту, який репрезентує хрест: той, який не обчислює, а любить та віддає себе, а також є глибоко реляційним, адже повністю відкритий до Бога та інших. «У світі, де здається, що алгоритми підказують нам, чого бажати, що думати і навіть ким бути, хрест повертає нам свободу автентичного вибору, заснованого не на ефективності, а на любові, яка приносить себе в дар», — підкреслив о. Роберто. За його словами, у стражданнях Ісус не просто пережив події, але прийняв їх з такою свободою, що перетворив їх на шлях спасіння. Таким чином, цей шлях тепер є відкритим для кожного, хто готовий довіритися Небесному Отцеві до кінця, дозволяючи вести себе Божій волі навіть у найтемніших моментах життя.
Проповідник Папського дому зупинився на кількох епізодах зі страстей Господніх, що показують як можна жити в повній довірі до Бога. Зокрема, епізод з Гестиманського саду виявляє нам добровільний вибір Ісуса прийняти хресний шлях (пор. Ів. 18,4–6). Схожим чином, коли людина зазнає якоїсь болючої невдачі, важкої хвороби чи кризи у стосунках, варто свідомо прийняти те, що нас турбує, зробивши таким чином перший крок назустріч реальності. Як зазначив о. Роберто, це навряд чи змінить хід подій, як це показує подальша історія з арештом Ісуса, однак якщо жити вірою в Бога, Який керує історією, то таке наставлення дозволяє нам залишатися внутрішньо вільними та непохитними. Тоді житейський тягар стає легшим, а страждання перестають бути марними та генерують життя.
Любов як дарування себе
Роздумуючи над спрагою Ісуса на хресті (Ів. 19, 28–29), о. Роберто зазначив, що в моменти болю, самотності чи страху, ми піддаємося спокусі закритися в собі, вдаючи самодостатність. Однак саме тоді відкривається простір для справжньої любові. «Просити про те, чого ми потребуємо, і дозволяти іншим пропонувати нам це — це, мабуть, одна з найвищих і найсмиренніших форм любові. Для цього ми повинні відкинути будь-яку гордість, але також і всі ілюзії, що можемо врятувати самі себе», — сказав проповідник.
Третій епізод Господніх страждань, який виокремив о. Роберто, стосувався віддання Ісусом духа Небесному Отцеві на хресті (Ів. 19, 30). За його словами, тут слабкість є місцем, де виявляється повнота любові. Цим жестом Ісус виявляє, що не сила рятує світ, а слабкість любові, яку ніщо не стримує. «Час, в якому живемо, позначений міфом про ефективність і зваблений ідолом індивідуалізму, намагається розпізнати моменти поразки або пасивності як можливі місця для самореалізації, — зауважив проповідник. — Коли хрест ставить нас у безвихідь і знерухомлює, ми відчуваємо себе невдахами, неспроможними і не на своєму місці. Тому чинимо опір, сподіваючись швидше вирватися зі стану, який сприймається лише як в’язниця. Останні слова розп’ятого Ісуса пропонують іншу інтерпретацію: вони показують нам, наскільки багато життя може витікати з тих моментів, коли не залишається нічого, що можна було б зробити, але насправді залишається зробити найпрекрасніше: нарешті дарувати себе».
Прийняття хресного шляху
Проповідник Папського дому зазначив, що нелегко залишатися міцними у вірі, особливо у моменти страждань чи самотності. Саме тому необхідно приступити до Господнього хреста, розпізнавши в ньому «престол благодаті, щоб отримати милість і знайти благодать на своєчасну поміч» (Євр. 4, 16). Він додав, що це не означає відкинення хрестів, якими позначене людське життя, а обрання хресного шляху як єдино можливого напрямку нашого життя.
«Ми добре усвідомлюємо, що наших сил не вистачить на цю дорогу, але Святий Дух, який вже наповнив наші серця приємною надією, прийде на допомогу нашій немічності, щоб нагадати нам про найважливіше: як нас полюбили, так і ми зможемо полюбити наших друзів і навіть наших ворогів. Тоді будемо свідками єдиної істини, яка спасає світ: Бог — наш Отець. А ми всі — сестри і брати у Христі Ісусі, Господі нашому», — сказав о. Роберто.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
