СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Кожен празник Івана Хрестителя вчить нас бути предтечами, вказувати на Христа», — митрополит Борис Ґудзяк
Роздумуючи над значенням світлого празника Зачаття Івана Хрестителя, який ми торжественно святкуємо 6 жовтня, архиєпископ і митрополит Філадельфійський владика Борис Ґудзяк запевняє, що Господь завжди дарує надію, навіть у безнадійних ситуаціях чи глухих кутах. Саме про це свідчить історія життя Христового Предтечі — Івана Хрестителя.
Церква святкує Зачаття Івана Хрестителя — Пророка і Предтечі — з великою радістю. Цей празник (6 жовтня за юліанським календарем) не належить до найбільших свят, але як і кожне свято говорить нам про щось особливе, заслуговує нашої призадуми.
Іван був сам, і у певному сенсі самотній. Він був аскетом, що пішов у пустелю, харчувався медом і сараною. Жив у пустелі, пекучій вдень і холодній вночі, з шакалами, зміями і скорпіонами. Та Іван не боявся. Він вів двобій з демонами і власними пристрастями, очищуючи своє серце, щоб бачити і проголошувати прихід Спасителя. Він був самотній, і його не розуміли, навіть, якщо й захоплювалися, то з безпечної відстані, з острахом.
Іван плив проти течії. Він протистояв системі — римлянам, фарисеям і садукеям, єврейському цареві. Поплатився за це життям. Хтось скаже, що його боротьба була безнадійною. На нього дивилися і думали: «Він якийсь дивний, і його слова такі важкі та радикальні. Це не для нас. Не для нашої громади. Він не від цього світу».
Від самого початку його справа виглядала безнадійною — Єлизавета і Захарія були бездітними. Не мати дітей у культурі, де діти були найважливішим знаком Божого благословення, найбільшим даром, вважалося прокляттям. У сучасній культурі ми втратили це відчуття: батьки вираховують, скількох дітей можуть собі «дозволити». Біблійна ж культура радіє дітьми, благословляє плідність та вимірює Боже благословенням тим, як поширюється рід.
А ця пара похилого віку і бездітна. Все втрачено. І тут Господь дарує диво.
Іноді ми чуємося безплідними. Може, у наших спільнотах роками чи десятиліттями не було нових покликань до священства чи монашества? Може, у нашій роботі чи служінні не отримуємо відчуття, що робимо щось значуще? Може, у родинах, у стосунках заходимо у глухі кути?
Хіба Бог може об’явити нам своє обличчя? Хіба можливе нове життя? Чи маємо ми шанс?
Сьогодні ми отримуємо знак надії, навіть у безнадійних випадках. Сам Захарія не вірив. Він дивися по-людському, зважував шанси і факти реальності. Однак сталося те, у що ніхто не вірив. Сталося диво. Народився Предтеча.
Кожен празник Івана Хрестителя вчить нас бути предтечами, вказувати на Христа. Зосереджуватися не на собі, а дозволяти іншим бачити Спасителя.
Сьогодні ми отримуємо натхнення не сумніватися, що Господь з нами. Він працює незважаючи на наші слабкості і обмеження, а іноді і через них, так як чудо проявилось у німоті Захарії.
У Бозі ми завжди можемо принести плід.
† Борис Ґудзяк,
архиєпископ і митрополит Філадельфійський
